Как называется барьер/портал при переходе в дверь 1 вы приходите из двери 2 и опять видите перед собой дверь 1 и так повторяется из раза в раз (парадокс)​

1. Общие требования безопасности.

Учащийся должен:

· пройти медицинский осмотр и заниматься в той медицинской группе, к которой он относится по состоянию здоровья;

· иметь опрятную спортивную форму, чистую свободную обувь, соответствующую погодным условиям и теме проведения занятия;

· выходить из раздевалки по первому требованию учителя;

· после болезни предоставить учителю справку от врача;

· присутствовать на уроке в случае освобождения врачом после болезни;

· бережно относиться к спортивному инвентарю и оборудованию и использовать его по назначению;

· иметь коротко остриженные ногти;

· знать и выполнять инструкцию по мерам безопасности.

Учащимся нельзя:

· резко открывать двери и виснуть на них, выключать свет, трогать плафоны в раздевалке, спортивном зале;

· вставлять в розетки посторонние предметы;

· пить холодную воду до и после урока;

· заниматься на непросохшей площадке, скользком и неровном грунте.

II. Требования безопасности во время занятий.

Учащийся должен:

· переодеться в раздевалке, надеть на себя спортивную форму и обувь;

· снять с себя предметы, представляющие опасность для других занимающихся (часы, серёжки и т.д.);

· убрать из карманов спортивной формы режущие, колющие и другие посторонние предметы;

· с разрешения учителя выходить на место проведения занятия.

Куди йде дитинство? (твір-роздум)

Дитинство… Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.

“Дайте до дитинства щасливий квиток”, – просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Свєтлова: “Обрій іде – я за ним”.

Так, дитинство – це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон… Життя тече плавно, без поштовхів і різких заворотів.

Тебе

люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. І раптом – грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже і минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля немає пороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам’яті.

Це підтримує нас, допомагає не падати духом у важкий час.

Часто чуєш: “Якби знову стати дитиною”. Майже всі хочуть повернутися хоч На мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися

за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах…

Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце для часточки дитинства, яку вона буде носити з собою в душі.

Щоб бути щасливим, Зовсім не обов’язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого та сподіватися, що вона зігріє моє майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.