Капитан корабля измерил в истинный полдень 22 декабря зенитное расстоянием Солнца и нашёл его равным 66 0 33 , . Хронометр, идущий по гринвичскому времени, показал в момент наблюдения 11ч54м утра. Укажите место на Земле, где находится корабль.
Як усім нам добре відомо, найголовніше для людини в цьому житті – це щастя. Проблема щастя починає долати людину в ранній юності, вона не залишає її аж до закінчення всього її життя. Деякі думають, що щастя – це кінцевий пункт людського життя, інші припускають, що це всього лише процес, але ніхто з них не може з упевненістю довести свою ту чи іншу думку.
Варто відзначити, що пошуками щастя займаються не тільки звичайні люди, які живуть навколо нас, їм також займалися і великі письменники, в тому числі і Михайло Лермонтов. В його самому головному творі «Герой нашого часу» головна дійова особа, молода людина на прізвище Печорін, теж шукає своє щастя, ось тільки він приречений це щастя ніколи не знайти, тому що він є зайвою людиною для того часу, коли він жив. Дуже сумно усвідомлювати, що певний час може створювати такі умови, коли можуть з’являтися такі от зайві люди, для яких пошук щастя перетворюється на безглузде заняття, яке приречене на провал. Цих людей дуже шкода, хотілося б побажати їм народитися в якийсь інший час, хоча це, звичайно, і зовсім неможливо.
Втім, необхідно обов’язково запитати: а в чому ж конкретно полягає неможливість Печоріна відшукати своє щастя? Що саме йому завадило? Як вже писалося, цей чоловік виявився зайвим для свого часу. Він володів високими моральними якостями, силою духу, великою кількістю інших достоїнств. Але найбільша його проблема полягала в тому, що оточуючі не побачили всього цього в ньому. Навпаки, люди, які оточували Печоріна незаслужено приписували йому негативні риси, які в загальному-то спочатку ніяк не проявлялися. Звичайно, за такої несправедливості з часом цей молодий чоловік у всьому розчарувався, твердо усвідомив, що щастя в такому суспільстві йому ніколи не бачити, а тому розлютився, став черствим та бездушним. Це ще більше його віддалило його від людей. У той же час усім нам відомо, що стати щасливим на самоті просто неможливо.
Алматы облысындағы Бесшатыр қорғаны тұнып тұрған тарих. Бұл жерді б.з.д. VII-IV ғасырларда сақтар мекен еткен. Қазір осы көне қорымдар туристер үлкен қызығушылық танытып отырған мекенге айналған. Сақ дәуірінің аса ірі ескерткіші Алтынемел мемлекеттік ұлттық табиғи паркінің аумағында орналасқан, деп хабарлайды ҚазАқпарат тілшісі.
Бесшатыр қорғандарына алыстан қарағанда үлкен бес төбе көрінеді. Сол себепті Бесшатыр деп аталып кеткен. Ал жақындағанда төбешіктердің саны арта түседі. Қорым құрамында үлкенді-кішілі 31 оба бар. Дәл осыншама қорған бір-бірімен жерасты жолдары арқылы байланысады. Бұл жерде сақтар жерленген. Жерасты жолдарынының бар екенін кез-келген турист өз көзімен көре алады. Бірақ, ол жолмен жүруге мүмкіндік жоқ. Себебі уақыт өте жерасты дәліздері құлап, көміліп, жабылып қалған. Ал ең үлкен қорғанның биіктігі 17, диаметрі 104 метр. Кейбір қорғандарды сан ғасырлық тарихы бар меңгір тастар қоршаған. Ол тастар сол замандағы сақтардың мәртебесіне қарай қойылған деседі. Бұл аймақты 1959-1960 жылдары белгілі археолог, қазақ археология ғылымының негізін қалаушылардың бірі Кемал Ақышев бастаған топ зерттеген.
Объяснение:
Як усім нам добре відомо, найголовніше для людини в цьому житті – це щастя. Проблема щастя починає долати людину в ранній юності, вона не залишає її аж до закінчення всього її життя. Деякі думають, що щастя – це кінцевий пункт людського життя, інші припускають, що це всього лише процес, але ніхто з них не може з упевненістю довести свою ту чи іншу думку.
Варто відзначити, що пошуками щастя займаються не тільки звичайні люди, які живуть навколо нас, їм також займалися і великі письменники, в тому числі і Михайло Лермонтов. В його самому головному творі «Герой нашого часу» головна дійова особа, молода людина на прізвище Печорін, теж шукає своє щастя, ось тільки він приречений це щастя ніколи не знайти, тому що він є зайвою людиною для того часу, коли він жив. Дуже сумно усвідомлювати, що певний час може створювати такі умови, коли можуть з’являтися такі от зайві люди, для яких пошук щастя перетворюється на безглузде заняття, яке приречене на провал. Цих людей дуже шкода, хотілося б побажати їм народитися в якийсь інший час, хоча це, звичайно, і зовсім неможливо.
Втім, необхідно обов’язково запитати: а в чому ж конкретно полягає неможливість Печоріна відшукати своє щастя? Що саме йому завадило? Як вже писалося, цей чоловік виявився зайвим для свого часу. Він володів високими моральними якостями, силою духу, великою кількістю інших достоїнств. Але найбільша його проблема полягала в тому, що оточуючі не побачили всього цього в ньому. Навпаки, люди, які оточували Печоріна незаслужено приписували йому негативні риси, які в загальному-то спочатку ніяк не проявлялися. Звичайно, за такої несправедливості з часом цей молодий чоловік у всьому розчарувався, твердо усвідомив, що щастя в такому суспільстві йому ніколи не бачити, а тому розлютився, став черствим та бездушним. Це ще більше його віддалило його від людей. У той же час усім нам відомо, що стати щасливим на самоті просто неможливо.
Алматы облысындағы Бесшатыр қорғаны тұнып тұрған тарих. Бұл жерді б.з.д. VII-IV ғасырларда сақтар мекен еткен. Қазір осы көне қорымдар туристер үлкен қызығушылық танытып отырған мекенге айналған. Сақ дәуірінің аса ірі ескерткіші Алтынемел мемлекеттік ұлттық табиғи паркінің аумағында орналасқан, деп хабарлайды ҚазАқпарат тілшісі.
Бесшатыр қорғандарына алыстан қарағанда үлкен бес төбе көрінеді. Сол себепті Бесшатыр деп аталып кеткен. Ал жақындағанда төбешіктердің саны арта түседі. Қорым құрамында үлкенді-кішілі 31 оба бар. Дәл осыншама қорған бір-бірімен жерасты жолдары арқылы байланысады. Бұл жерде сақтар жерленген. Жерасты жолдарынының бар екенін кез-келген турист өз көзімен көре алады. Бірақ, ол жолмен жүруге мүмкіндік жоқ. Себебі уақыт өте жерасты дәліздері құлап, көміліп, жабылып қалған. Ал ең үлкен қорғанның биіктігі 17, диаметрі 104 метр. Кейбір қорғандарды сан ғасырлық тарихы бар меңгір тастар қоршаған. Ол тастар сол замандағы сақтардың мәртебесіне қарай қойылған деседі. Бұл аймақты 1959-1960 жылдары белгілі археолог, қазақ археология ғылымының негізін қалаушылардың бірі Кемал Ақышев бастаған топ зерттеген.