Зима. Царство снiгу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранцi й вiдчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого лiжка, пiдбiжиш до вiконця — i твої очi вiдразу ж заслiплює океан кришталево-чистого снiгу. Вiн, наче дорога матерiя, блищить i переливається пiд скупими променями зимового сонця.
Дерева надворi теж у важкому дорогому вбраннi. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi бiлою пухкою тканиною. На гiлках деяких дерев розвiшано годiвнички. Снiгурi, горобцi та iншi птахи прилiтають туди пiдгодуватися. Приємно i весело гати за галасли вою метушнею птахiв!
Вранцi може пiти снiг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонцi. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомiтне срiбло — й увесь ранок через це набуває урочистостi. Дуже приємно бути надворi зимового ранку, дихати його чистим морозним повiтрям!
Зима. Царство снiгу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранцi й вiдчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого лiжка, пiдбiжиш до вiконця — i твої очi вiдразу ж заслiплює океан кришталево-чистого снiгу. Вiн, наче дорога матерiя, блищить i переливається пiд скупими променями зимового сонця.
Дерева надворi теж у важкому дорогому вбраннi. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi бiлою пухкою тканиною. На гiлках деяких дерев розвiшано годiвнички. Снiгурi, горобцi та iншi птахи прилiтають туди пiдгодуватися. Приємно i весело гати за галасли вою метушнею птахiв!
Вранцi може пiти снiг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонцi. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомiтне срiбло — й увесь ранок через це набуває урочистостi. Дуже приємно бути надворi зимового ранку, дихати його чистим морозним повiтрям!
Объяснение:
Ночь на дворе и мороз.
Месяц - два радужных светлых венца вкруг него..
По небу словно идет торжество.
В КЕЛЬЕ ИГУМЕНСКОЙ - зрелище скорби и слёз...
Тихо лампада пред образом горит.
Тихо игумен пред ним на молитве стоит.
Тихо бояре стоят по углам.
Тих и недвижим лежит головой к образам
Князь Александр, чёрной схимой покрыт..
Страшного часа все ждут: нет надежды, уж нет!
Слышится в келье порой лишь болящего бред.
Словно как свет над его просиял головой -
Чудной лицо озарилось красой,
Тихо игумен к нему подошел и дрожащей рукой
Сердце ощупал его и чело -
И, зарыдав, возгласил: «Наше солнце зашло!»