Перша столиця України (рос. Первая столица) — радянське означення Харкова, пов'язане з тим, що з 1919 по 1934 роки це місто було столицею УСРР. Попри те що культурним і політичним центром країни був Київ, вибір столиці більшовиками припав на Харків, оскільки в Києві більшовики мали слабкі позиції і він був розташований ближче до фронту, що в сумі могло спричинити до реального, а не декларативного самоуправління УСРР [1]. Столичний статус Харкова на якийсь час змістив сюди центр культурного життя країни, з чим пов'язані такі явища, як харківський правопис і «розстріляне відродження».
За межами Харкова поняття «перша столиця» щодо цього міста викликає скептицизм, оскільки Київ на момент проголошення в Харкові УРСР уже був столицею УНР, до того ж саме Київ щонайменше з 9 ст. був історично загальновизнаним політичним і культурним центром України (зокрема в часи Київської держави і Гетьманщини).[2][3]. Тим не менше, воно є однією з основних підстав сучасних столичних амбіцій Харкова, зокрема ідеї перенесення в місто офісу Конституційного суду України[4]. Деякі критики цього поняття називають Харків «столицею голодомору», бо тільки після знищення кількох мільйонів українців більшовики наважилися перенести столицю до Києва.
В послевоенные неурожайные годы, на Кубани опять разразился голод. Только уже не искусственный, как в 33 году, а настоящий.
Но надо же было, так случится, что именно в это ужасное время, слег от открывшихся боевых ран, муж Варвары. А на руках у нее еще был крошечный, только родившийся сынок.
Врачи сказали, что хорошо выздоровлению мужа, может молоко. Но оно было, на вес золота. А таких средств — семья не имела.
Вот и решила Варвара, часть своего молока сцеживать и под видом коровьего, давать больному мужу.
Делить его было, ужасно тяжело. Главным мерилом было, или ослабление ребенка или ухудшение состояния мужа.
Чем бы это закончилось — неизвестно.
Но спустя время, глава семейства, умер.
Глаза ослабленного сынули, засияли от счастья, когда он вдоволь напился молока.
Ведь он, еще несмышленый не понимал, какой ценой, оно к нему привалило.
А Варвара тихо плача, думала, не зная как воспринимать трагедию: «Может хоть одного а так бы от истощения, умерли бы оба». А ночью, ей приснился сон. Будто бы главы всех стран, подружились и не стало войн. А все силы правительств, стали направляться на то, чтобы воспитать у людей духовность. Несмотря на то, что она делает людей, не воинственными.
Перша столиця України (рос. Первая столица) — радянське означення Харкова, пов'язане з тим, що з 1919 по 1934 роки це місто було столицею УСРР. Попри те що культурним і політичним центром країни був Київ, вибір столиці більшовиками припав на Харків, оскільки в Києві більшовики мали слабкі позиції і він був розташований ближче до фронту, що в сумі могло спричинити до реального, а не декларативного самоуправління УСРР [1]. Столичний статус Харкова на якийсь час змістив сюди центр культурного життя країни, з чим пов'язані такі явища, як харківський правопис і «розстріляне відродження».
За межами Харкова поняття «перша столиця» щодо цього міста викликає скептицизм, оскільки Київ на момент проголошення в Харкові УРСР уже був столицею УНР, до того ж саме Київ щонайменше з 9 ст. був історично загальновизнаним політичним і культурним центром України (зокрема в часи Київської держави і Гетьманщини).[2][3]. Тим не менше, воно є однією з основних підстав сучасних столичних амбіцій Харкова, зокрема ідеї перенесення в місто офісу Конституційного суду України[4]. Деякі критики цього поняття називають Харків «столицею голодомору», бо тільки після знищення кількох мільйонів українців більшовики наважилися перенести столицю до Києва.
В послевоенные неурожайные годы, на Кубани опять разразился голод. Только уже не искусственный, как в 33 году, а настоящий.
Но надо же было, так случится, что именно в это ужасное время, слег от открывшихся боевых ран, муж Варвары. А на руках у нее еще был крошечный, только родившийся сынок.
Врачи сказали, что хорошо выздоровлению мужа, может молоко. Но оно было, на вес золота. А таких средств — семья не имела.
Вот и решила Варвара, часть своего молока сцеживать и под видом коровьего, давать больному мужу.
Делить его было, ужасно тяжело. Главным мерилом было, или ослабление ребенка или ухудшение состояния мужа.
Чем бы это закончилось — неизвестно.
Но спустя время, глава семейства, умер.
Глаза ослабленного сынули, засияли от счастья, когда он вдоволь напился молока.
Ведь он, еще несмышленый не понимал, какой ценой, оно к нему привалило.
А Варвара тихо плача, думала, не зная как воспринимать трагедию: «Может хоть одного а так бы от истощения, умерли бы оба». А ночью, ей приснился сон. Будто бы главы всех стран, подружились и не стало войн. А все силы правительств, стали направляться на то, чтобы воспитать у людей духовность. Несмотря на то, что она делает людей, не воинственными.
Объяснение: