Экономика гуннского общества, по описанию Сыма Цяня, весьма примитивна: «В мирное время они следуют за скотом и одновременно охотятся на птиц и зверей, поддерживая таким образом свое существование, а в тревожные годы каждый обучается военному делу для совершения нападений. Таковы их врожденные свойства… Начиная от правителей, все питаются мясом домашнего скота, одеваются в его шкуры и носят шубы из войлока» [Таскин, вып. 1, с. 34–35]. Столь же простой кажется и проистекающая из характера экономики программа отношений с Китаем, сформулированная одним из шаньюев: «Я хочу открыть вместе с Хань большие заставы для торговли, взять в жены дочь из дома Хань, хочу, чтобы мне ежегодно посылали 10 тыс. даней рисового вина, 5 тыс. ху (мер) проса, 10 тыс. кусков различных шелковых тканей, а также все остальное, и в этом случае на границе не будет взаимных грабежей» [Там же].
Однако с представлениями о чисто кочевом характере гуннского общества никак не вяжутся неоднократные упоминания о городках в глубине гуннских земель, о хранимых там запасах зерна; сообщая о суровых для гуннов зиме и лете 89–88 гг. до н. э., летописец замечает: «В это время начался снегопад, длившийся несколько месяцев подряд, скот падал, среди населения начались болезни, хлеба не вызрели, напуганный шаньюй построил молельню» [Таскин, вып. 2, с. 28].
В Забайкалье археологи исследовали один из гуннских городков у впадения р. Иволги в Селенгу. Иволгинское городище, окруженное четырьмя рвами и четырьмя валами, имеет площадь в 75 гектаров, застроенных полуземлянками (открыто около 80 жилищ); там обнаружены следы железоделательного и бронзолитейного производства, а главное — сошники из чугуна и литейные формы для них, железные серпы и каменные зернотерки. Судя по размерам сошников, плуги у гуннов были небольшие, деревянные, и земля вскапывалась неглубоко. Развитию земледелия, однако, препятствовали суровые природные условия страны гуннов, и собственное производство зерна (главным образом, проса и ячменя) никогда не удовлетворяло потребностей довольно многочисленного населения (по расчетам исследователей, около 1,5 миллиона человек).
британська письменниця, авторка фантастичних романів для дітей та дорослих. Найбільш відомі роботи — це серія книг про Крестомансі (англ. Chrestomanci) і роман «Мандрівний замок Хаула» (англ. Howl's Moving Castle), а також «Темний Володар Деркгольму»
Джонс народилася 16 серпня 1934 року в Лондоні, в сім'ї Марджорі та Річарда Джонсів, обидва були вчителями. Коли почалася Друга світова війна, була евакуйована в Уельс. Її сім'я кілька разів переїжджала — Коністон (англ. Coniston Water), Йорк, — поверталася назад в Лондон, поки в 1943 не осіла в місті Такстед (Thaxted), Ессекс. Там і пройшло дитинство Джонс: вона і дві її молодші сестри Урсулла й Ізабель (що стала потім професором Ізабель Армстронг, літературним критиком) були надані самі собі. Закінчивши школу, у 1953 вступила до коледжу св. Анни при Оксфорді, де вивчала англійську мову. Джонс відвідувала лекції К. С. Льюїса і Джона Р. Р. Толкіна. Завершивши навчання в 1956, вийшла заміж за Джона Барроу, фахівця з середньовічної літератури. Вони недовго жили в Лондоні, потім повернулися назад в Оксфорд і, нарешті, у 1976 переїхали в Бристоль. У них три сини: Річард, Майкл і Колін.
Джонс — авторка більш ніж сорока книг, перекладених 17 мовами. Лауретка багатьох літературних нагород і премій, серед яких найпрестижніші «Міфопоетична премія» (англ. Mythopoeic Fantasy Awards) і «Медаль Карнегі» (англ. Carnegie Medal). Особливою популярністю користуються цикл «Світи Крестомансі» і роман «Мандрівний замок Хаула», екранізований 2004 року відомим японським режисером аніме Хаяо Міядзакі. Англійська версія мультфільму вийшла в 2005 з однойменною назвою «Мандрівний замок Хаула». Критика досі порівнює настільки нашумілого «Гаррі Поттера» саме зі знаменитим серіалом «Світи Крестомансі», який з'явився майже на два десятка років раніше книг Джоан К. Роулінг. Твори Джонс також часто порівнюють з книгами Робін Маккінлі і Ніла Геймана. Вона дружила з Гейманом, обидва були шанувальниками творів один одного. Письменниця присвятила роман «Гексвуд» (англ. Hexwood) Гейманові, зазначивши, що ідея сюжету була почерпнута нею в одній з їхніх бесід.
Померла 26 березня 2011 після тривалої боротьби з раком легенів.
Экономика гуннского общества, по описанию Сыма Цяня, весьма примитивна: «В мирное время они следуют за скотом и одновременно охотятся на птиц и зверей, поддерживая таким образом свое существование, а в тревожные годы каждый обучается военному делу для совершения нападений. Таковы их врожденные свойства… Начиная от правителей, все питаются мясом домашнего скота, одеваются в его шкуры и носят шубы из войлока» [Таскин, вып. 1, с. 34–35]. Столь же простой кажется и проистекающая из характера экономики программа отношений с Китаем, сформулированная одним из шаньюев: «Я хочу открыть вместе с Хань большие заставы для торговли, взять в жены дочь из дома Хань, хочу, чтобы мне ежегодно посылали 10 тыс. даней рисового вина, 5 тыс. ху (мер) проса, 10 тыс. кусков различных шелковых тканей, а также все остальное, и в этом случае на границе не будет взаимных грабежей» [Там же].
Однако с представлениями о чисто кочевом характере гуннского общества никак не вяжутся неоднократные упоминания о городках в глубине гуннских земель, о хранимых там запасах зерна; сообщая о суровых для гуннов зиме и лете 89–88 гг. до н. э., летописец замечает: «В это время начался снегопад, длившийся несколько месяцев подряд, скот падал, среди населения начались болезни, хлеба не вызрели, напуганный шаньюй построил молельню» [Таскин, вып. 2, с. 28].
В Забайкалье археологи исследовали один из гуннских городков у впадения р. Иволги в Селенгу. Иволгинское городище, окруженное четырьмя рвами и четырьмя валами, имеет площадь в 75 гектаров, застроенных полуземлянками (открыто около 80 жилищ); там обнаружены следы железоделательного и бронзолитейного производства, а главное — сошники из чугуна и литейные формы для них, железные серпы и каменные зернотерки. Судя по размерам сошников, плуги у гуннов были небольшие, деревянные, и земля вскапывалась неглубоко. Развитию земледелия, однако, препятствовали суровые природные условия страны гуннов, и собственное производство зерна (главным образом, проса и ячменя) никогда не удовлетворяло потребностей довольно многочисленного населения (по расчетам исследователей, около 1,5 миллиона человек).
британська письменниця, авторка фантастичних романів для дітей та дорослих. Найбільш відомі роботи — це серія книг про Крестомансі (англ. Chrestomanci) і роман «Мандрівний замок Хаула» (англ. Howl's Moving Castle), а також «Темний Володар Деркгольму»
Джонс народилася 16 серпня 1934 року в Лондоні, в сім'ї Марджорі та Річарда Джонсів, обидва були вчителями. Коли почалася Друга світова війна, була евакуйована в Уельс. Її сім'я кілька разів переїжджала — Коністон (англ. Coniston Water), Йорк, — поверталася назад в Лондон, поки в 1943 не осіла в місті Такстед (Thaxted), Ессекс. Там і пройшло дитинство Джонс: вона і дві її молодші сестри Урсулла й Ізабель (що стала потім професором Ізабель Армстронг, літературним критиком) були надані самі собі. Закінчивши школу, у 1953 вступила до коледжу св. Анни при Оксфорді, де вивчала англійську мову. Джонс відвідувала лекції К. С. Льюїса і Джона Р. Р. Толкіна. Завершивши навчання в 1956, вийшла заміж за Джона Барроу, фахівця з середньовічної літератури. Вони недовго жили в Лондоні, потім повернулися назад в Оксфорд і, нарешті, у 1976 переїхали в Бристоль. У них три сини: Річард, Майкл і Колін.
Джонс — авторка більш ніж сорока книг, перекладених 17 мовами. Лауретка багатьох літературних нагород і премій, серед яких найпрестижніші «Міфопоетична премія» (англ. Mythopoeic Fantasy Awards) і «Медаль Карнегі» (англ. Carnegie Medal). Особливою популярністю користуються цикл «Світи Крестомансі» і роман «Мандрівний замок Хаула», екранізований 2004 року відомим японським режисером аніме Хаяо Міядзакі. Англійська версія мультфільму вийшла в 2005 з однойменною назвою «Мандрівний замок Хаула». Критика досі порівнює настільки нашумілого «Гаррі Поттера» саме зі знаменитим серіалом «Світи Крестомансі», який з'явився майже на два десятка років раніше книг Джоан К. Роулінг. Твори Джонс також часто порівнюють з книгами Робін Маккінлі і Ніла Геймана. Вона дружила з Гейманом, обидва були шанувальниками творів один одного. Письменниця присвятила роман «Гексвуд» (англ. Hexwood) Гейманові, зазначивши, що ідея сюжету була почерпнута нею в одній з їхніх бесід.
Померла 26 березня 2011 після тривалої боротьби з раком легенів.