Між Андрєєвим і Єфремовим була досягнута домовленість про продаж меблевого гарнітуру, який був оцінений сторонами у 2тисячі доларів США. Через декілька днів покупець прийшов на квартиру продавця, де Єфремов у присутності шофера вантажного таксі, вантажників і сусіда Андрєєва, передав Андрєєву 2 тисячі доларів США, забрав проданий мебельник гарнітур, за винятком двох крісел і дивана-ліжка, для яких не залишилось місця у машині. Після декількох днів Єфремов з’явився за меблями, що залишились. Андрєєв, однак, відмовився передати крісла і диван, заявивши, що дані предмети не входили у склад проданого ним гарнітуру. Вартість двох крісел та дивана він оцінує у 800 доларів, але ніякого договору по відношенню до даних речей він з Єфремовим не укладав. У судовому засіданні свідки одностайно свідчили, що між Андрєєвим та Єфремовим був укладений договір купівлі-продажу всього гарнітуру меблів, куди входили і спірні предмети. Договір був виконаний за їх присутності. Що ж стосується залишених у квартирі Андрєєва двох крісел та дивана, то Андрєєв зобов’язався зберігати ці предмети за додаткову винагороду у розмірі 30 доларів. Яке рішення повинен прийняти суд? Чи зміниться рішення, якщо буде встановлено, що Єфремов всі розрахунки здійснював не у доларах, а в гривнях згідно курсу Національного банку України? Чи вплине на рішення суду довідка меблевого магазину про те, що спірні предмети входять у склад меблевого гарнітуру.
