(фр. postimpressionisme, від лат. post – після та імпресіонізм).
Під цим терміном об’єднують творчість ряду художників (переважно французьких), що працювали з 80-тих років XIX ст. до початку XX ст.
Вперше цей термін застосував англійський критик Роджер Фрай для означення різних напрямів у мистецтві Франції з 1880 до 1905 р. Це було своєрідною реакцією на імпресіонізм.
Початок постімпресіонізму – криза імпресіонізму в кінці XIX ст. Тоді, в 1886 році, відбулася остання виставка імпресіоністів, де були вперше показані твори постімпресіоністів. Тоді ж був опублікований «Маніфест символізму» французького поета Жана Мореаса.
Деякий час імпресіонізм та постімпресіонізм (попри свою назву), існують паралельно.
Видатні представники: Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген.
Майже всі вони починали як імпресіоністи, але пізніше відійшли від цього і створили кожен свою власну манеру живопису. При цьому не утворюється спільної творчої групи. Вони працювали окремо. Поль Сезанн жив у провінції, Поль Гоген взагалі покинув Францію та поїхав на Таїті. Пробував всіх об’єднати лише Ван Гог, але це йому так і не вдалося.
Постімпресіонізм містить різні творчі системи і техніки, що об’єднуються лиш тим, що вони відштовхувалися від імпресіонізму. Творчість цих художників вплинула на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Їхня діяльність заклали основу для багатьох тенденцій мистецтва ХХ ст.
Художники використовували відкриття імпресіоністів у області кольору, композиції, техніки живопису, роздільного мазку та ін.
Майстри постімпресіонізму шукали більш співзвучні для епохи засоби виразності:
· Сера вивчав проблеми сприйняття світла і кольору;
· Сезанн цікавився стійкими закономірностями кольорових поєднань та форм;
· Гоген створив так званий "синтетизм";
· Ван Гог будує свої твори на яскравій кольоровій гаммі, виразному малюнку і вільних композиційних рішеннях.
На відміну від імпресіоністів – прагнуть втілити не короткі миті, а більш тривалі стани життя.
Застосовують декоративну стилізацію.
Предмети на їхніх картинах лише ззовні нагадують те як вони виглядають в реальності, але не ідентичні їм. Вони перетворюються митцем. Колір, лінії, форми стають засобами для передачі індивідуальності художника, його почуттів та думок.
Для цього об’єкт розкладався на складові частини, які ретельно вивчалися. Потім художник видозмінює їх. Подібний ефект досягався за до техніки грубого мазка.
П. Гоген, порівнюючи мистецтво з дзеркалом, стверджував, що в його творах відбивається не зовнішній вигляд фігур, що зображаються, а духовний стан художника. Тобто, тепер метою стає самовираження, а не наслідування природі. П. Сезанн називав своє мистецтво «роздумами з пензлем в руках». Постімпресіоністи хотіли повернути мистецтву те, від чого відмовилися імпресіоністи – зміст, роздуми, відновити зв’язки з художніми традиціями минулого, в тому числі класичними.
При цьому художники послідовно відмовляються як від ідей імпресіоністів, так і від канонів академічного мистецтва.
Постімпресіоністи випередили свій час і сучасники не розуміли творчості більшості з них. Як правило вони помирали в скруті і визнання приходило до них після смерті.
Иудаизм придает большое значение браку, так высоко брак оценивается по двум причинам. Первая заключается в том, что брак обеспечивает эмоциональную и духовную полноценность человека через поддержку и товарищество супруга. Письменная Тора заповедует, что «нехорошо быть человеку одному» и он должен прилепиться к жене своей, чтобы стать одной плотью. Устная Тора гласит: «Человек, у которого нет жены обречен на существование без радости, без блаженства, без ощущения истинной ценности жизни, без Торы, без защиты и без мира»1 Вторая причина высокого значения, придаваемого браку иудаизмом, заключается в ощущении человеком физической полноты жизни. В иудаизме отсутствует предположение, что безбрачие ведет к особой святости. Наоборот, брак видится как идеал, а сексуальные отношения как наиболее сокровенный и радостный углубить общение между людьми. Когда ортодоксальный иудаизм говорит о сексуальных отношениях, он имеет в виду брак. Слово “брак” на иврите звучит как “кидушин” (“посвящение”), выражая тем самым его особую священность. Брак — это не один из видов священных отношений, это — те самые священные отношения. Во о приемлемости гомосексуальных взаимоотношений не поднимается, так как они осуждены в Торе, например, в книге Левит. Реформистские иудеи, однако, ведут упорную борьбу с этими во так же, как и все основные христианские вероисповедания. В то время как Римская католическая церковь настроена категорически против гомосексуализма, известно, что в других основных церквах ведутся активные дебаты по этому поводу. Может ли не скрывающий своей сексуальной ориентации гомосексуалист проводить службы в церкви, может ли он или она быть рукоположены в сан, могут ли устойчивые взаимоотношения между гомосексуалистами-христианами быть признаны на церковной церемонии? Аналогичные во обсуждаются в реформистской иудейской общине в США, а недавно их стали поднимать в Великобритании. И реформисты, и ортодоксы сходятся, однако, в своем осуждении неверности, неразборчивости в половых контактах и сексуальной эксплуатации. Они также соглашаются друг с другом в том, что в браке одна женщина предназначается для одного мужчины в верности, преданности и взаимном уважении. Полигамия фактически не была запрещена до 1000 г., однако свидетельства показывают, что многими веками раньше нормой еврейской жизни была моногамия
Постімпресіонізм
(фр. postimpressionisme, від лат. post – після та імпресіонізм).
Під цим терміном об’єднують творчість ряду художників (переважно французьких), що працювали з 80-тих років XIX ст. до початку XX ст.
Вперше цей термін застосував англійський критик Роджер Фрай для означення різних напрямів у мистецтві Франції з 1880 до 1905 р. Це було своєрідною реакцією на імпресіонізм.
Початок постімпресіонізму – криза імпресіонізму в кінці XIX ст. Тоді, в 1886 році, відбулася остання виставка імпресіоністів, де були вперше показані твори постімпресіоністів. Тоді ж був опублікований «Маніфест символізму» французького поета Жана Мореаса.
Деякий час імпресіонізм та постімпресіонізм (попри свою назву), існують паралельно.
Видатні представники: Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген.
Майже всі вони починали як імпресіоністи, але пізніше відійшли від цього і створили кожен свою власну манеру живопису. При цьому не утворюється спільної творчої групи. Вони працювали окремо. Поль Сезанн жив у провінції, Поль Гоген взагалі покинув Францію та поїхав на Таїті. Пробував всіх об’єднати лише Ван Гог, але це йому так і не вдалося.
Постімпресіонізм містить різні творчі системи і техніки, що об’єднуються лиш тим, що вони відштовхувалися від імпресіонізму. Творчість цих художників вплинула на подальший розвиток образотворчого мистецтва. Їхня діяльність заклали основу для багатьох тенденцій мистецтва ХХ ст.
Художники використовували відкриття імпресіоністів у області кольору, композиції, техніки живопису, роздільного мазку та ін.
Майстри постімпресіонізму шукали більш співзвучні для епохи засоби виразності:
· Сера вивчав проблеми сприйняття світла і кольору;
· Сезанн цікавився стійкими закономірностями кольорових поєднань та форм;
· Гоген створив так званий "синтетизм";
· Ван Гог будує свої твори на яскравій кольоровій гаммі, виразному малюнку і вільних композиційних рішеннях.
На відміну від імпресіоністів – прагнуть втілити не короткі миті, а більш тривалі стани життя.
Застосовують декоративну стилізацію.
Предмети на їхніх картинах лише ззовні нагадують те як вони виглядають в реальності, але не ідентичні їм. Вони перетворюються митцем. Колір, лінії, форми стають засобами для передачі індивідуальності художника, його почуттів та думок.
Для цього об’єкт розкладався на складові частини, які ретельно вивчалися. Потім художник видозмінює їх. Подібний ефект досягався за до техніки грубого мазка.
П. Гоген, порівнюючи мистецтво з дзеркалом, стверджував, що в його творах відбивається не зовнішній вигляд фігур, що зображаються, а духовний стан художника. Тобто, тепер метою стає самовираження, а не наслідування природі. П. Сезанн називав своє мистецтво «роздумами з пензлем в руках». Постімпресіоністи хотіли повернути мистецтву те, від чого відмовилися імпресіоністи – зміст, роздуми, відновити зв’язки з художніми традиціями минулого, в тому числі класичними.
При цьому художники послідовно відмовляються як від ідей імпресіоністів, так і від канонів академічного мистецтва.
Постімпресіоністи випередили свій час і сучасники не розуміли творчості більшості з них. Як правило вони помирали в скруті і визнання приходило до них після смерті.
Иудаизм придает большое значение браку, так высоко брак оценивается по двум причинам. Первая заключается в том, что брак обеспечивает эмоциональную и духовную полноценность человека через поддержку и товарищество супруга. Письменная Тора заповедует, что «нехорошо быть человеку одному» и он должен прилепиться к жене своей, чтобы стать одной плотью. Устная Тора гласит: «Человек, у которого нет жены обречен на существование без радости, без блаженства, без ощущения истинной ценности жизни, без Торы, без защиты и без мира»1 Вторая причина высокого значения, придаваемого браку иудаизмом, заключается в ощущении человеком физической полноты жизни. В иудаизме отсутствует предположение, что безбрачие ведет к особой святости. Наоборот, брак видится как идеал, а сексуальные отношения как наиболее сокровенный и радостный углубить общение между людьми. Когда ортодоксальный иудаизм говорит о сексуальных отношениях, он имеет в виду брак. Слово “брак” на иврите звучит как “кидушин” (“посвящение”), выражая тем самым его особую священность. Брак — это не один из видов священных отношений, это — те самые священные отношения. Во о приемлемости гомосексуальных взаимоотношений не поднимается, так как они осуждены в Торе, например, в книге Левит. Реформистские иудеи, однако, ведут упорную борьбу с этими во так же, как и все основные христианские вероисповедания. В то время как Римская католическая церковь настроена категорически против гомосексуализма, известно, что в других основных церквах ведутся активные дебаты по этому поводу. Может ли не скрывающий своей сексуальной ориентации гомосексуалист проводить службы в церкви, может ли он или она быть рукоположены в сан, могут ли устойчивые взаимоотношения между гомосексуалистами-христианами быть признаны на церковной церемонии? Аналогичные во обсуждаются в реформистской иудейской общине в США, а недавно их стали поднимать в Великобритании. И реформисты, и ортодоксы сходятся, однако, в своем осуждении неверности, неразборчивости в половых контактах и сексуальной эксплуатации. Они также соглашаются друг с другом в том, что в браке одна женщина предназначается для одного мужчины в верности, преданности и взаимном уважении. Полигамия фактически не была запрещена до 1000 г., однако свидетельства показывают, что многими веками раньше нормой еврейской жизни была моногамия
это 2 во сори другие незнаю