Влади́мир Галактио́нович Короле́нко (15 [27] июля 1853, Житомир — 25 декабря 1921, Полтава) — российский и украинский писатель, журналист, прозаик и редактор, общественный деятель. Известный публицист, заслуживший признание своей правозащитной деятельностью как в годы царской власти, так и в период Гражданской войны и советской власти. Короленко был связан с революционным движением, за что неоднократно подвергался арестам и ссылкам. Значительная часть литературных произведений писателя навеяна впечатлениями о проведённом на юге России детстве и ссылкой в Сибирь.
Однією з характерних особливостей О. С. Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета як одна з можливостей передавати свої почуття та настрої, брати участь у суспільно-політичному та літературному житті Росії.
Пушкін привернув до себе увагу перш за все як виразник передових поглядів свого століття, як співець політичної свободи. Найбільш чітко його погляди можна побачити в оді "Вольность", написаній 1817 року. Твір відображує різноманітні почуття автора: палке бажання свободи, обурення проти тиранів. Революційно лунали для читачів заключні рядки другої строфи:
Тираны мира! Трепещите!
А вы, мужайтесь и внемлите
Восстаньте, падшие рабы!
Ця ж тема, тема вільності та боротьби із самодержавством, звучить і у вірші "До Чаадаева". Пушкін закликає вітчизні присвятити "души прекрасные порывы", боротися за її свободу. Любов до рідного краю для нього пов'язана з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства та звільнення російського народу: "Взойдет она, звезда пленительного счастья!" Найкращим прикладом політичної лірики О. С. Пушкіна є вірш "Село", у якому завдяки засобу протиставлення яскраво та чітко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпацтва. Називаючи себе "другом человечества", Пушкін каже про "дике барство", яке "присвоило себе и труд, и собственность, и время земледельца". Його палке бажання — побачити "народ неугнетенный" та "прекрасную зарю свободы просвещенной". Тема свободи, боротьби, щастя народу проходить крізь усю творчість поета. Тут і його "Казки", вірші "У Сибір", "Аріон" та інші.Багато чудових віршів присвятив Пушкін прекрасному почуттю — дружбі. За характером дуже компанійський Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його друзі з ліцею, яким він щорічно присвячував свої вірші. Дружба була для нього тією силою, яка з'єднує людей у міцний союз на все життя, надає бадьорості у життєвій боротьбі.
Він завжди віддавав перевагу тісному колу друзів:
И, признаюсь, мне во сто крат милее
Младых повес счастливая семья,
Где ум кипит, где в мыслях волен я.
Гімном дружбі можна назвати його послання до ліцейських друзів із заслання "19 жовтня 1827 року". Вірш зігрітий великою та справжньою ніжністю, глибоко відвертим почуттям любові до друзів:
Друзья! Прекрасен наш союз.
Он, как душа: неразделим и вечен.
Серед віршів Пушкіна значне місце належить тим, в яких поет із винятковою поетичною силою і любов'ю малює картини рідної природи. Любов до неї дістала своє художнє відображення у віршах, поемах, романі "Євгеній Онєгін". Спочатку його вірші мають романтичний характер, наприклад вірш "До моря". Поетична картина моря поєднується у вірші з роздумами поета про свою долю, долю вигнанця, та про долі народів. Море здається йому живим втіленням бентежної та вільної стихії, могутньої та гордої краси.
У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовнішньо сором'язливу, але милу його серцю красу рідної природи. Які чудові його картинки осені, зими в романі "Євгеній Онєгін", описи чудової кримської природи у "Бахчисарайському фонтані". Усім відомі його вірші "Зимовий вечір", "Зимовий ранок", "Хмара", "Знов я відвідав" та інші.
Пушкін порівнював поета з луною, яка відгукується на будь-який заклик життя. Лірика поета знайомить нас з його роздумами про сенс життя, про щастя людини, з його естетичним ідеалом, що втілений у віршах про кохання. Ідеал коханої уявляється поетові як "гений чистой красоты", як "чистейшей прелести чистейший образец". Коханню властиве і трагічне — ревнощі, розлучення, смерть. Пушкін, його ліричний герой завжди бажає щастя тій, яку він кохає так безнадійно:
Я вас любил так искренне, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.
Не раз тема кохання зливається у віршах Пушкіна з ліричним пейзажем, який так гармонує з тим почуттям, яке володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: "Хто знає край, де небо блисне", "На згір'ях Грузії лежить нічна імла".
Влади́мир Галактио́нович Короле́нко (15 [27] июля 1853, Житомир — 25 декабря 1921, Полтава) — российский и украинский писатель, журналист, прозаик и редактор, общественный деятель. Известный публицист, заслуживший признание своей правозащитной деятельностью как в годы царской власти, так и в период Гражданской войны и советской власти. Короленко был связан с революционным движением, за что неоднократно подвергался арестам и ссылкам. Значительная часть литературных произведений писателя навеяна впечатлениями о проведённом на юге России детстве и ссылкой в Сибирь.
Цвірінькнути
Однією з характерних особливостей О. С. Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета як одна з можливостей передавати свої почуття та настрої, брати участь у суспільно-політичному та літературному житті Росії.
Пушкін привернув до себе увагу перш за все як виразник передових поглядів свого століття, як співець політичної свободи. Найбільш чітко його погляди можна побачити в оді "Вольность", написаній 1817 року. Твір відображує різноманітні почуття автора: палке бажання свободи, обурення проти тиранів. Революційно лунали для читачів заключні рядки другої строфи:
Тираны мира! Трепещите!
А вы, мужайтесь и внемлите
Восстаньте, падшие рабы!
Ця ж тема, тема вільності та боротьби із самодержавством, звучить і у вірші "До Чаадаева". Пушкін закликає вітчизні присвятити "души прекрасные порывы", боротися за її свободу. Любов до рідного краю для нього пов'язана з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства та звільнення російського народу: "Взойдет она, звезда пленительного счастья!" Найкращим прикладом політичної лірики О. С. Пушкіна є вірш "Село", у якому завдяки засобу протиставлення яскраво та чітко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпацтва. Називаючи себе "другом человечества", Пушкін каже про "дике барство", яке "присвоило себе и труд, и собственность, и время земледельца". Його палке бажання — побачити "народ неугнетенный" та "прекрасную зарю свободы просвещенной". Тема свободи, боротьби, щастя народу проходить крізь усю творчість поета. Тут і його "Казки", вірші "У Сибір", "Аріон" та інші.Багато чудових віршів присвятив Пушкін прекрасному почуттю — дружбі. За характером дуже компанійський Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його друзі з ліцею, яким він щорічно присвячував свої вірші. Дружба була для нього тією силою, яка з'єднує людей у міцний союз на все життя, надає бадьорості у життєвій боротьбі.
Він завжди віддавав перевагу тісному колу друзів:
И, признаюсь, мне во сто крат милее
Младых повес счастливая семья,
Где ум кипит, где в мыслях волен я.
Гімном дружбі можна назвати його послання до ліцейських друзів із заслання "19 жовтня 1827 року". Вірш зігрітий великою та справжньою ніжністю, глибоко відвертим почуттям любові до друзів:
Друзья! Прекрасен наш союз.
Он, как душа: неразделим и вечен.
Серед віршів Пушкіна значне місце належить тим, в яких поет із винятковою поетичною силою і любов'ю малює картини рідної природи. Любов до неї дістала своє художнє відображення у віршах, поемах, романі "Євгеній Онєгін". Спочатку його вірші мають романтичний характер, наприклад вірш "До моря". Поетична картина моря поєднується у вірші з роздумами поета про свою долю, долю вигнанця, та про долі народів. Море здається йому живим втіленням бентежної та вільної стихії, могутньої та гордої краси.
У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовнішньо сором'язливу, але милу його серцю красу рідної природи. Які чудові його картинки осені, зими в романі "Євгеній Онєгін", описи чудової кримської природи у "Бахчисарайському фонтані". Усім відомі його вірші "Зимовий вечір", "Зимовий ранок", "Хмара", "Знов я відвідав" та інші.
Пушкін порівнював поета з луною, яка відгукується на будь-який заклик життя. Лірика поета знайомить нас з його роздумами про сенс життя, про щастя людини, з його естетичним ідеалом, що втілений у віршах про кохання. Ідеал коханої уявляється поетові як "гений чистой красоты", як "чистейшей прелести чистейший образец". Коханню властиве і трагічне — ревнощі, розлучення, смерть. Пушкін, його ліричний герой завжди бажає щастя тій, яку він кохає так безнадійно:
Я вас любил так искренне, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.
Не раз тема кохання зливається у віршах Пушкіна з ліричним пейзажем, який так гармонує з тим почуттям, яке володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: "Хто знає край, де небо блисне", "На згір'ях Грузії лежить нічна імла".