Заборона для представників усіх станів, крім селян і духовенства, носити бороду та обов’язкове вдягання перук.
Заборона одягати традиційне московське вбрання і вимога носити лише одяг угорських, саксонських і французьких фасонів.
Усіх підданих цар зобов’язав пити чай, каву і палити тютюн.
Запроваджувалися нові форми проведення дозвілля: асамблеї (урочисті прийоми гостей у будинках знаті), народні гуляння в столицях до урочистих подій, феєрверки, маскаради тощо.
1699 р. – було здійснено реформу календаря. За наказом Петра І початком року стали вважати не 1 вересня, а 1 січня, як у Європі, та урочисто його святкувати. Літочислення Петро І наказав вести від Різдва Христового, а не від створення світу, як раніше.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
Заборона для представників усіх станів, крім селян і духовенства, носити бороду та обов’язкове вдягання перук.
Заборона одягати традиційне московське вбрання і вимога носити лише одяг угорських, саксонських і французьких фасонів.
Усіх підданих цар зобов’язав пити чай, каву і палити тютюн.
Запроваджувалися нові форми проведення дозвілля: асамблеї (урочисті прийоми гостей у будинках знаті), народні гуляння в столицях до урочистих подій, феєрверки, маскаради тощо.
1699 р. – було здійснено реформу календаря. За наказом Петра І початком року стали вважати не 1 вересня, а 1 січня, як у Європі, та урочисто його святкувати. Літочислення Петро І наказав вести від Різдва Христового, а не від створення світу, як раніше.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.