Древнерусское княжество на Таманском полуострове с центром в г.Тмутаракань. Существовало в X-XII веках.
Появление на Таманском полуострове восточнославянского населения связано с походами князя Игоря (944 г.) на Византию и князя Святослава (965 г.) на ясов (аланов) и касогов (адыгов), хотя проникновение восточных славян на Кавказ и в прилегающие к нему районы началось значительно раньше: персидские историки упоминают о появлении русов на Каспийском море около 880 года, затем в 909 и 910 годах. В 913-914 годах русы вновь появились на Каспии на 500 судах, по 100 человек в каждом. Миновав Дагестан, они обосновались на одном из островов близ Баку и несколько месяцев господствовали на море. В это же время другой отряд русов высадился на юго-восточном берегу Каспия близ Ферахабада. Он взял большую добычу, но, возвращаясь домой, около устьев Волги был разбит хазарами. Эта неудача на Волге побудила Русь в 944-945 годах выбрать другой путь для похода на Кавказ. По Черному морю русы направились вдоль Кавказского побережья, а затем сушей к северу от Кавказского хребта вышли к Дербенту. Во время похода был взят крупный и богатый город Бердаа. Видимо с походом 944-945 гг. следует связывать появление славянского населения в Тмутаракани (Таматархе).
В 988 году киевский князь Владимир отправил в Тмутаракань на княжение своего сына Мстислава, который проправил до 1036 года. Поначалу население прилегавших к Тмутаракани районов Северо-Западного Кавказа, в частности адыги, находились в даннических отношениях с тмутараканскими князьями. Имели место и военные столкновения. В 1022 году произошел поединок князя Мстислава с касожским (адыгским) князем Редедей, закончившийся поражением и гибелью последнего. В последующие годы отношения между северокавказским населением и русскими были большей частью мирные, союзнические. В самой Тмутаракани жили адыги, аланы и представители других племен и народов. Их внешняя торговля шла через этот город, расположенный на берегу прекрасной гавани.
С 60-х годов XI века Тмутараканское княжество входило во владения черниговского князя Святослава Ярославича. С конца 70-х годов XI века Тмутаракань оказалась прибежищем русских князей, потерпевших поражение в междоусобной борьбе. В 1077 году туда бежал Борис Вячеславович, а в 1078 году Олег Святославович. Летом - осенью 1078 года они, наняв в Тмутаракани половцев, отправились на Русь отстаивать свои права на Черниговское княжество. Борис в этой борьбе погиб, а Олег вынужден был вернуться в Тмутаракань к своему брату Роману.
В 1079 году Роман с половцами двинулся на Русь, но киевский князь Всеволод Ярославич сумел подкупить кочевников и заключить с ними мир. На обратном пути половцы убили Романа. Олега, по проискам Всеволода Ярославича, в Тмутаракани захватили хазары и отправили в ссылку в Византию под надзор византийских родственников киевского князя. В Тмутаракани стал править посадник Всеволода Ратибор. Однако в 1081 году князья Давыд Игоревич и Володарь Ростиславич бежали в Тмутаракань и "яста Ратибора, и седоста Тмютороканю".
В 1081 году в Византии к власти пришел Алексей I Комнин и в поисках любых мер по империи от врагов. Он отозвал Олега с острова Родос, женил его на представительнице знатного византийского рода Феофании Музалон. В 1083 году с византийского флота Олег вернулся в Тмутаракань, наказал хазар, замешанных в заговоре 1079 года, а Давыда и Володаря отпустил на Русь. Византия не зря оказала услугу Олегу, так как была заинтересована в тмутараканской нефти, являвшейся одним из компонентов грозного оружия - "греческого огня". Олег правил в Тмутаракани до 1094 года, когда он стал Черниговским князем. Кто княжил в Тмутаракани после Олега, трудно сказать. Известно, что после смерти Олега в 1115 году Тмутаракань оставалась русским городом и лишь позднее перешла под власть Византии, а княжество прекратило свое существование.
В XIII веке Тмутаракань (уже под названием Матраха или Матрика) стала резиденцией зихского (адыгского) князя и находилась под властью адыгов до начала XV века. В 1419 году после бракосочетания генуэзца Гизольфи с дочерью черкесского (адыгского) князя Биха-ханум Матрега стала феодом фамилии Гизольфи. В 1457 году адыги во главе со своим князем Кадибельди восстали против генуэзцев и захватили замок властителя Матреги Закария Гизольфи, но восстание было подавлено. После разгрома Османской империей в 1475 году генуэзских колоний в Крыму и на Черноморском побережье Кавказа в Матреге, как и в других городах этого региона, появился турецкий гарнизон.
«Матері подобається, вона пильно вдивляється в мене, каже, що я клаповухий».
«Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка».
«Ні, таки важко бути драматургом, коли тобі тільки десять років».
«Коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя».
Мрійник, багата уява, уміння фантазувати
«І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам»
«Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі».
«І знов наді мною майнуло чародійство казки».
«Мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака, і я вже в темені мусив додумувати про якогось князя або графа».
«Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон»
З бідної родини, зазнав нужди та злиднів
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?»
«Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника».
Відчуває батьківську любов та піклування
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому».
«Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»
Допитливий
«Діду, а які у сонця ключі?»
«Діду, а куди лебеді полетіли?»
Любить читати, прагне до знань
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…».
«Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».
«З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети».
«І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти»
Радісний
«І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…»
Витриманий, вмів змовчати
«Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика»
Бешкетник
«Дивився-дивився я з вікна, як раюють інші, та й, вибравши слушну хвилину, тихцем шатнувся у сіни, вихопив з-під жорен ночовки, заарканив їх мотузочком і босоніж пометлявся до дітвори».
«Скочивши на долівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу»
Почуття гумору, тямущість
«На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…»
«Тут головне ні в чому їй не перечити — ні словом, ні очима, а тільки сумно похнюпити голову, повинитись трохи, а далі зненацька запитати про таке, що одразу б набакирило материні думки на щось інше»
Дотепний, у мові послуговується влучними виразами
«А то ви не знаєте чого? Купило притупило».
«Птиця також боса ходить, і не журиться, — сміючись, відповідаю я»
Спритний
«Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила»
Придивляється до природи
«І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: «тьоп-тьоп», що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки».
«Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини»
Працьовитий
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
«Напакувавши повну кишеню молоденького щавлю, я вже трохи безпечніше пішов додому».
«Там біля загороди попасеш конягу, а в загороді нарвеш собі черешень».
«Дома всі похвалили мене за гарні черешні, бабуся назвала свого внука «нашим годувальником»»
«Треба було збігати в ліс, — нарвати ягід бузини, надерти дубової кори, а потім зварити їх з іржею, щоб назавтра було те чорнило, яким писали тоді»
Кмітливий
«Через кілька днів мені спало на думку вихимерувати свого сліпака. Робив я його весело, швидко і просто».
Совісний
«Воно мені здалося напочатку пекучим і важким, наче каміння»
Милосердний, добрий, щедрий
«І тут я згадав про своє насіння. Вийняв жменю і подав малому. Він обома ручатами схопив зернята, а потім поглянув на матір».
«А як ця жінка хвалила отого хлопчика, який дав її Івасику насіння. Я догадалася, що це ти, збитошнику, але нічого їй не сказала».
«Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю…».
«Вони одразу накинулись на мій горох, і незабаром під сценою обізвався безтурботний сміх і дружна робота щелепів
«Справи мої пішли вгору: у цьому ж навчальному році мене відзначили й перевели в третю групу»
Перші спроби в літературі, пошук свого призначення
«А прочитавши кілька п'єс, я вирішив написати свою, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, і Мар'яна, й інші люди з нашого села»
Древнерусское княжество на Таманском полуострове с центром в г.Тмутаракань. Существовало в X-XII веках.
Появление на Таманском полуострове восточнославянского населения связано с походами князя Игоря (944 г.) на Византию и князя Святослава (965 г.) на ясов (аланов) и касогов (адыгов), хотя проникновение восточных славян на Кавказ и в прилегающие к нему районы началось значительно раньше: персидские историки упоминают о появлении русов на Каспийском море около 880 года, затем в 909 и 910 годах. В 913-914 годах русы вновь появились на Каспии на 500 судах, по 100 человек в каждом. Миновав Дагестан, они обосновались на одном из островов близ Баку и несколько месяцев господствовали на море. В это же время другой отряд русов высадился на юго-восточном берегу Каспия близ Ферахабада. Он взял большую добычу, но, возвращаясь домой, около устьев Волги был разбит хазарами. Эта неудача на Волге побудила Русь в 944-945 годах выбрать другой путь для похода на Кавказ. По Черному морю русы направились вдоль Кавказского побережья, а затем сушей к северу от Кавказского хребта вышли к Дербенту. Во время похода был взят крупный и богатый город Бердаа. Видимо с походом 944-945 гг. следует связывать появление славянского населения в Тмутаракани (Таматархе).
В 988 году киевский князь Владимир отправил в Тмутаракань на княжение своего сына Мстислава, который проправил до 1036 года. Поначалу население прилегавших к Тмутаракани районов Северо-Западного Кавказа, в частности адыги, находились в даннических отношениях с тмутараканскими князьями. Имели место и военные столкновения. В 1022 году произошел поединок князя Мстислава с касожским (адыгским) князем Редедей, закончившийся поражением и гибелью последнего. В последующие годы отношения между северокавказским населением и русскими были большей частью мирные, союзнические. В самой Тмутаракани жили адыги, аланы и представители других племен и народов. Их внешняя торговля шла через этот город, расположенный на берегу прекрасной гавани.
С 60-х годов XI века Тмутараканское княжество входило во владения черниговского князя Святослава Ярославича. С конца 70-х годов XI века Тмутаракань оказалась прибежищем русских князей, потерпевших поражение в междоусобной борьбе. В 1077 году туда бежал Борис Вячеславович, а в 1078 году Олег Святославович. Летом - осенью 1078 года они, наняв в Тмутаракани половцев, отправились на Русь отстаивать свои права на Черниговское княжество. Борис в этой борьбе погиб, а Олег вынужден был вернуться в Тмутаракань к своему брату Роману.
В 1079 году Роман с половцами двинулся на Русь, но киевский князь Всеволод Ярославич сумел подкупить кочевников и заключить с ними мир. На обратном пути половцы убили Романа. Олега, по проискам Всеволода Ярославича, в Тмутаракани захватили хазары и отправили в ссылку в Византию под надзор византийских родственников киевского князя. В Тмутаракани стал править посадник Всеволода Ратибор. Однако в 1081 году князья Давыд Игоревич и Володарь Ростиславич бежали в Тмутаракань и "яста Ратибора, и седоста Тмютороканю".
В 1081 году в Византии к власти пришел Алексей I Комнин и в поисках любых мер по империи от врагов. Он отозвал Олега с острова Родос, женил его на представительнице знатного византийского рода Феофании Музалон. В 1083 году с византийского флота Олег вернулся в Тмутаракань, наказал хазар, замешанных в заговоре 1079 года, а Давыда и Володаря отпустил на Русь. Византия не зря оказала услугу Олегу, так как была заинтересована в тмутараканской нефти, являвшейся одним из компонентов грозного оружия - "греческого огня". Олег правил в Тмутаракани до 1094 года, когда он стал Черниговским князем. Кто княжил в Тмутаракани после Олега, трудно сказать. Известно, что после смерти Олега в 1115 году Тмутаракань оставалась русским городом и лишь позднее перешла под власть Византии, а княжество прекратило свое существование.
В XIII веке Тмутаракань (уже под названием Матраха или Матрика) стала резиденцией зихского (адыгского) князя и находилась под властью адыгов до начала XV века. В 1419 году после бракосочетания генуэзца Гизольфи с дочерью черкесского (адыгского) князя Биха-ханум Матрега стала феодом фамилии Гизольфи. В 1457 году адыги во главе со своим князем Кадибельди восстали против генуэзцев и захватили замок властителя Матреги Закария Гизольфи, но восстание было подавлено. После разгрома Османской империей в 1475 году генуэзских колоний в Крыму и на Черноморском побережье Кавказа в Матреге, как и в других городах этого региона, появился турецкий гарнизон.
Портретна характеристика
«Матері подобається, вона пильно вдивляється в мене, каже, що я клаповухий».
«Мені іноді здається, що я теж схожий на вітряка».
«Ні, таки важко бути драматургом, коли тобі тільки десять років».
«Коли над моєю, тоді кучерявою, головою нависло нещастя».
Мрійник, багата уява, уміння фантазувати
«І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила, що в теплому ірію захопили весну та й принесли нам»
«Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі».
«І знов наді мною майнуло чародійство казки».
«Мати, гримнувши в сотий раз на оглашенного читальника, задмухувала сліпака, і я вже в темені мусив додумувати про якогось князя або графа».
«Враз уявляю собі, як десь неподалік у квітчастій, кинутій на плечі, хустці широко бреде туманом літо, і од мене зразу відлітає сон»
З бідної родини, зазнав нужди та злиднів
«Але з ким я піду і де мені взяти чобіт?»
«Тільки тепер дивлюся на свої босі посинілі ноги, важко зітхаю і плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника».
Відчуває батьківську любов та піклування
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому».
«Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…»
Допитливий
«Діду, а які у сонця ключі?»
«Діду, а куди лебеді полетіли?»
Любить читати, прагне до знань
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…».
«Якось я швидко, самотужки навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».
«З того вечора я часто приходив у комбід до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети».
«І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти»
Радісний
«І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…»
Витриманий, вмів змовчати
«Але й перечити не став, знаючи, що за це можна відхопити зайвого духопелика»
Бешкетник
«Дивився-дивився я з вікна, як раюють інші, та й, вибравши слушну хвилину, тихцем шатнувся у сіни, вихопив з-під жорен ночовки, заарканив їх мотузочком і босоніж пометлявся до дітвори».
«Скочивши на долівку, взяв із мисника гранчасту склянку і, холонучи, почав на печі наміряти насіння — дві склянки в одну кишеню, дві — в другу»
Почуття гумору, тямущість
«На моє щастя, тут нікого не було з тих дурноп'ятих, які босоніж спускалися б у ночовках, і це мене трохи заспокоїло…»
«Тут головне ні в чому їй не перечити — ні словом, ні очима, а тільки сумно похнюпити голову, повинитись трохи, а далі зненацька запитати про таке, що одразу б набакирило материні думки на щось інше»
Дотепний, у мові послуговується влучними виразами
«А то ви не знаєте чого? Купило притупило».
«Птиця також боса ходить, і не журиться, — сміючись, відповідаю я»
Спритний
«Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила»
Придивляється до природи
«І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: «тьоп-тьоп», що неодмінно завернеш до нього і присядеш навпочіпки».
«Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини»
Працьовитий
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».
«Напакувавши повну кишеню молоденького щавлю, я вже трохи безпечніше пішов додому».
«Там біля загороди попасеш конягу, а в загороді нарвеш собі черешень».
«Дома всі похвалили мене за гарні черешні, бабуся назвала свого внука «нашим годувальником»»
«Треба було збігати в ліс, — нарвати ягід бузини, надерти дубової кори, а потім зварити їх з іржею, щоб назавтра було те чорнило, яким писали тоді»
Кмітливий
«Через кілька днів мені спало на думку вихимерувати свого сліпака. Робив я його весело, швидко і просто».
Совісний
«Воно мені здалося напочатку пекучим і важким, наче каміння»
Милосердний, добрий, щедрий
«І тут я згадав про своє насіння. Вийняв жменю і подав малому. Він обома ручатами схопив зернята, а потім поглянув на матір».
«А як ця жінка хвалила отого хлопчика, який дав її Івасику насіння. Я догадалася, що це ти, збитошнику, але нічого їй не сказала».
«Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю…».
«Вони одразу накинулись на мій горох, і незабаром під сценою обізвався безтурботний сміх і дружна робота щелепів
«Справи мої пішли вгору: у цьому ж навчальному році мене відзначили й перевели в третю групу»
Перші спроби в літературі, пошук свого призначення
«А прочитавши кілька п'єс, я вирішив написати свою, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, і Мар'яна, й інші люди з нашого села»