Все проявления жизни аэробов нуждаются в затрате энергии, пополнение которой происходит клеточном дыхании – сложном процессе, в который вовлечены многие ферментные системы.
Между тем, его можно представить как ряд последовательных реакций окисления – восстановления, при которых электроны отсоединяются от молекулы какого-либо питательного вещества и переносятся сначала на первичный акцептор, затем на вторичный и далее – до конечного. При этом энергия потока электронов накапливается в макроэргических химических связях (главным образом, фосфатных связях универсального источника энергии – АТФ). Для большинства организмов конечным акцептором электронов служит кислород, который, реагируя с электронами и ионами водорода, образует молекулу воды. Без кислорода обходятся лишь анаэробы, покрывающие свои энергетические потребности за счет брожения. К анаэробам относятся многие бактерии, ресничные инфузории, некоторые черви и несколько видов моллюсков. Эти организмы в качестве конечного акцептора электронов используют этиловый или бутиловый спирт, глицерин и др.
Преимущество кислородного, то есть аэробного типа энергетического обмена над анаэробным очевидно: количество энергии, выделяющееся при окислении питательного вещества кислородом, в несколько раз выше, чем при его окислении, например, пировиноградной кислотой (происходит при таком распространенном типе брожения, как гликолиз). Таким образом, благодаря высокой окислительной способности кислорода, аэробы эффективнее используют потребляемые питательные вещества, чем анаэробы. Вместе с тем, аэробные организмы могут существовать лишь в среде, содержащей свободный молекулярный кислород. В противном случае они погибают.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
Между тем, его можно представить как ряд последовательных реакций окисления – восстановления, при которых электроны отсоединяются от молекулы какого-либо питательного вещества и переносятся сначала на первичный акцептор, затем на вторичный и далее – до конечного. При этом энергия потока электронов накапливается в макроэргических химических связях (главным образом, фосфатных связях универсального источника энергии – АТФ). Для большинства организмов конечным акцептором электронов служит кислород, который, реагируя с электронами и ионами водорода, образует молекулу воды. Без кислорода обходятся лишь анаэробы, покрывающие свои энергетические потребности за счет брожения. К анаэробам относятся многие бактерии, ресничные инфузории, некоторые черви и несколько видов моллюсков. Эти организмы в качестве конечного акцептора электронов используют этиловый или бутиловый спирт, глицерин и др.
Преимущество кислородного, то есть аэробного типа энергетического обмена над анаэробным очевидно: количество энергии, выделяющееся при окислении питательного вещества кислородом, в несколько раз выше, чем при его окислении, например, пировиноградной кислотой (происходит при таком распространенном типе брожения, как гликолиз). Таким образом, благодаря высокой окислительной способности кислорода, аэробы эффективнее используют потребляемые питательные вещества, чем анаэробы. Вместе с тем, аэробные организмы могут существовать лишь в среде, содержащей свободный молекулярный кислород. В противном случае они погибают.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.