Одна з найдавніших згадок про місто датується 1154 роком, зафіксована у творі арабського географа-мандрівника Аль-Ідрісі, однак за даними археологів місто виникло на території сучасної Замкової гори ще наприкінці X – початку XI ст. Відомості угорських історичних праць XIII ст. згадують тутешній замок у зв’язку з подіями кінця IX ст., а саме – приходом у Карпатський басейн давніх угрів. У праці Аноніма «Gesta Hungarorum» згадується навіть місцевий «жупан» Лаборець, який був убитий угорцями.
У 1317 році Ужгород захоплюють війська угорського короля Карла Роберта. Пізніше, у 1332 році, Карл Роберт дарує його італійській родині французького походження Другетам.
Починаючи з кінця XIV ст. Ужгород перетворюється на містечко (оппідум). Другети зробили місто однією зі своїх резиденцій. У 1419 р. вони домоглися для нього права проведення державного ярмарку. На річці Уж діяло 10 «млинів» різного призначення, два з яких належали монахам. У 1440-х роках, під впливом гуситських війн, Другети укріпили місто кастеллумом, згодом тут почав діяти монетний двір.
XVI століття – складний період в історії Ужгорода, пов’язаний із політичною дезінтеграцією Угорщини після битви під Могачем 1526 року та релігійним розколом. Володарі міста, Другети, спочатку підтримували на угорському троні Яноша Саполяї, але з 1541 року їхні володіння остаточно відходять до Королівської Угорщини, що контролювалася Габсбургами. Постійні війни, напади турків 1566 року й міжфеодальні та міжсімейні усобиці привели до занепаду міста. На 1567 рік в ньому залишилося всього 34 селянські та 4 желярські двори, а кількість жителів сягала лише близько 200 чоловік.
Наприкінці XVI століття Другети перебудовують своє родинне гніздо, перетворивши його на міцний 3-поверховий кастеллум. Не дивлячись на постійні військові конфлікти в регіоні, місто невпинно зростає. У 1610 році Юрій Другет рекатолізував й почав відродження католицької церкви в Ужгороді. Його справу продовжив син Янош та його дружина Анна, які заснували й побудували у 1641 – 1644 роках в Ужгороді єзуїтську колегію – перший середній навчальний заклад міста. 24 квітня 1646 р. в замковій церкві Святого Юрія була укладена Ужгородська церковна унія, що привело до появи в місті греко-католицької конфесії. У середині XVII століття Дєрдь Другет завершує будівництво зовнішніх укріплень ужгородського кастеллуму, перетворивши його на могутню фортецю. Довгий період стрімкого розвитку міста завершується його спустошенням 1684 році під час повстання Імре Текелі.
У 1691 році помирає останній представник чоловічої лінії Другетів – Балінт Другет і місто переходить у володіння казни. Згідно з тогочасним переписом у ньому нараховувалося 10 вулиць, які групувалися в трьох районах міста: старому місті, новому місті і підгородді. Жителі ділилися на три соціальні групи: дворяни, ремісники і селяни. У місті діяло 8 цехів кравців, ювелірів, чоботарів, гончарів, цирульників тощо, було дві корчми, митниця, яку орендували євреї, кілька фільварків, більш як 170 виноградників, млин, 2 сади, єзуїтська колегія з монастирем та церквою, замок. Торгівлю в Ужгороді контролювали грецькі купці.
З 1692 по 1711 роки містом володів граф Міклош Берчені, який протягом 1703 – 1711 рр. став одним із ватажків національно-визвольної війни угорців проти Габсбургів під керівництвом Ференца Ракоці ІІ. У 1707 році в Ужгородському замку проводив дипломатичні переговори посол російського царя Петра І Давид Корбе.
У 1711 році містом заволоділи австрійські війська й воно перейшло у володіння державної скарбниці.
Кардинальні зміни в історії міста настали після перенесення у 1775 році з Мукачева в Ужгород осідку єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. Імператриця Марія Терезія передала єпископу Андрію Бачинському єзуїтську колегію та церкву, які були перетворені відповідно в резиденцію та кафедральний собор, та Ужгородський замок, де з 1778 року почала діяти богословська семінарія. Завдяки цьому Ужгород перетворився на головний центр освіти й культури українців Закарпаття.
Социальный конфликт (лат. conflictus — столкновение) — это наивысшая стадия развития противоречий в отношениях между людьми, социальными группами, общества в целом, которая характеризуется столкновением противоположно направленных интересов, целей, позиций субъектов взаимодействия. Конфликты могут быть скрытыми или явными, но в их основе всегда лежит отсутствие согласия между двумя или более сторонами. В области научного знания существует отдельная наука, посвящённая конфликтам — конфликтология.
Конфликт − это столкновение противоположных целей, позиций, субъектов взаимодействия. Вместе с этим, конфликт является важнейшей стороной взаимодействия людей в обществе, своего рода клеточкой социального бытия. Это форма отношений между потенциальными или актуальными субъектами социального действия, мотивация которых обусловлена противостоящими ценностями и нормами, интересами и потребностями. Существенная сторона социального конфликта состоит в том, что эти субъекты действуют в рамках некоторой более широкой системы связей, которая модифицируется (укрепляется или разрушается) под воздействием конфликта. Если интересы разнонаправлены и противоположны, то их противостояние будет обнаруживаться в массе самых разных оценок; они сами найдут для себя «поле столкновения», при этом степень рациональности выдвигаемых притязаний будет весьма условной и ограниченной.
Объяснение:
Одна з найдавніших згадок про місто датується 1154 роком, зафіксована у творі арабського географа-мандрівника Аль-Ідрісі, однак за даними археологів місто виникло на території сучасної Замкової гори ще наприкінці X – початку XI ст. Відомості угорських історичних праць XIII ст. згадують тутешній замок у зв’язку з подіями кінця IX ст., а саме – приходом у Карпатський басейн давніх угрів. У праці Аноніма «Gesta Hungarorum» згадується навіть місцевий «жупан» Лаборець, який був убитий угорцями.
У 1317 році Ужгород захоплюють війська угорського короля Карла Роберта. Пізніше, у 1332 році, Карл Роберт дарує його італійській родині французького походження Другетам.
Починаючи з кінця XIV ст. Ужгород перетворюється на містечко (оппідум). Другети зробили місто однією зі своїх резиденцій. У 1419 р. вони домоглися для нього права проведення державного ярмарку. На річці Уж діяло 10 «млинів» різного призначення, два з яких належали монахам. У 1440-х роках, під впливом гуситських війн, Другети укріпили місто кастеллумом, згодом тут почав діяти монетний двір.
XVI століття – складний період в історії Ужгорода, пов’язаний із політичною дезінтеграцією Угорщини після битви під Могачем 1526 року та релігійним розколом. Володарі міста, Другети, спочатку підтримували на угорському троні Яноша Саполяї, але з 1541 року їхні володіння остаточно відходять до Королівської Угорщини, що контролювалася Габсбургами. Постійні війни, напади турків 1566 року й міжфеодальні та міжсімейні усобиці привели до занепаду міста. На 1567 рік в ньому залишилося всього 34 селянські та 4 желярські двори, а кількість жителів сягала лише близько 200 чоловік.
Наприкінці XVI століття Другети перебудовують своє родинне гніздо, перетворивши його на міцний 3-поверховий кастеллум. Не дивлячись на постійні військові конфлікти в регіоні, місто невпинно зростає. У 1610 році Юрій Другет рекатолізував й почав відродження католицької церкви в Ужгороді. Його справу продовжив син Янош та його дружина Анна, які заснували й побудували у 1641 – 1644 роках в Ужгороді єзуїтську колегію – перший середній навчальний заклад міста. 24 квітня 1646 р. в замковій церкві Святого Юрія була укладена Ужгородська церковна унія, що привело до появи в місті греко-католицької конфесії. У середині XVII століття Дєрдь Другет завершує будівництво зовнішніх укріплень ужгородського кастеллуму, перетворивши його на могутню фортецю. Довгий період стрімкого розвитку міста завершується його спустошенням 1684 році під час повстання Імре Текелі.
У 1691 році помирає останній представник чоловічої лінії Другетів – Балінт Другет і місто переходить у володіння казни. Згідно з тогочасним переписом у ньому нараховувалося 10 вулиць, які групувалися в трьох районах міста: старому місті, новому місті і підгородді. Жителі ділилися на три соціальні групи: дворяни, ремісники і селяни. У місті діяло 8 цехів кравців, ювелірів, чоботарів, гончарів, цирульників тощо, було дві корчми, митниця, яку орендували євреї, кілька фільварків, більш як 170 виноградників, млин, 2 сади, єзуїтська колегія з монастирем та церквою, замок. Торгівлю в Ужгороді контролювали грецькі купці.
З 1692 по 1711 роки містом володів граф Міклош Берчені, який протягом 1703 – 1711 рр. став одним із ватажків національно-визвольної війни угорців проти Габсбургів під керівництвом Ференца Ракоці ІІ. У 1707 році в Ужгородському замку проводив дипломатичні переговори посол російського царя Петра І Давид Корбе.
У 1711 році містом заволоділи австрійські війська й воно перейшло у володіння державної скарбниці.
Кардинальні зміни в історії міста настали після перенесення у 1775 році з Мукачева в Ужгород осідку єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. Імператриця Марія Терезія передала єпископу Андрію Бачинському єзуїтську колегію та церкву, які були перетворені відповідно в резиденцію та кафедральний собор, та Ужгородський замок, де з 1778 року почала діяти богословська семінарія. Завдяки цьому Ужгород перетворився на головний центр освіти й культури українців Закарпаття.
Социальный конфликт (лат. conflictus — столкновение) — это наивысшая стадия развития противоречий в отношениях между людьми, социальными группами, общества в целом, которая характеризуется столкновением противоположно направленных интересов, целей, позиций субъектов взаимодействия. Конфликты могут быть скрытыми или явными, но в их основе всегда лежит отсутствие согласия между двумя или более сторонами. В области научного знания существует отдельная наука, посвящённая конфликтам — конфликтология.
Конфликт − это столкновение противоположных целей, позиций, субъектов взаимодействия. Вместе с этим, конфликт является важнейшей стороной взаимодействия людей в обществе, своего рода клеточкой социального бытия. Это форма отношений между потенциальными или актуальными субъектами социального действия, мотивация которых обусловлена противостоящими ценностями и нормами, интересами и потребностями. Существенная сторона социального конфликта состоит в том, что эти субъекты действуют в рамках некоторой более широкой системы связей, которая модифицируется (укрепляется или разрушается) под воздействием конфликта. Если интересы разнонаправлены и противоположны, то их противостояние будет обнаруживаться в массе самых разных оценок; они сами найдут для себя «поле столкновения», при этом степень рациональности выдвигаемых притязаний будет весьма условной и ограниченной.
Объяснение: