Чоловік Нори і батько трьох дітей, Торвальд відноситься до своєї дружини, як до красивої речі, а не як до особистості. Коли він дізнається про борг, то розчаровується в дружині, незважаючи на той факт, що вона зробила це, щоб йому до Коли вона вирішує піти з сім’ї, він говорить їй, що її обов’язки як жінки бути хорошою дружиною і матір’ю. Наприкінці п’єси він сподівається на те, що вона змінить свою думку. Очевидно, що він не помічає реальних проблем їхнього шлюбу і того, що він захоплюється своєю дружиною, як іграшкою. Він не розуміє, що поводиться з нею так, як поводився її батько. Торвальд на початку п’єси здається суворим і владним, але, врешті-решт, виявляється, що він дуже невпевнена у собі людина. Він хоче поваги, але не виявляє її до інших.
Торвальд Хельмер, колишній адвокат, на початку дії п’єси стає директором Акціонерного банку. Має бездоганну службову репутацію, чудовий затишний дім, люблячу дружину та дітей. На перший погляд — цілком позитивна людина. Він впевнений у собі: «…У мене вистачить мужності і сил… я така людина, яка все може взяти на себе» Торвальд Хельмер ставиться до дружини як до малолітньої дочки. Він звертається до неї в третій особі, ласкаво називаючи білочкою, пташкою, маленькою дивачкою і т.д. і жартівливо беручи її за вушко. Хельмер вважає Нору своєї лялечкою. Але будь-яку ляльку можна любити, няньчитися з нею, грати, а можна, не розрахувавши сили, і ненавмисно зламати, адже вона не має права голосу і взагалі ніяких прав. Хельмер – об’єкт, якому приносять жертву. Він живе виключно за нормами суспільної моралі, є по його ж словами «бездоганним чиновником» і повністю залежить від громадської думки, «витончена натура», як сказав доктор Ранк. Не здатний на подвиг, а тільки говорить про нього. Хельмер постійно повторює, що Нора належить йому, вся цілком. Про подвійну натуру Хельмера говорить те, як він ставиться до лікаря Ранку і Фру Лінне в обличчя і за спиною. Шлюб для Хельмера – це законне право власності чоловіка над дружиною. Не випадково п’єсу «Ляльковий дім» часто називають Нора». Мова в ній в першу чергу йде про несправедливість, допущену суспільством по відношенню до жінки і до людини як до особистості.
У Антона есть дедушка - папин отец. Он генерал и живет в Москве. Однажды дедушка, выйдя в отставку, приезжает в Сибирь. Начинается совместное проживание, и дедушка показывает свои умения и он готовит вкусную еду, очень чисто убирает дом, учит внука закаляться, лечит его, когда Антон болеет ему в учебе. Взаимоотношения между дедом и внуком - тесные, уважительные, семейные, теплые. Они нуждаются друг в друге.
В классе Антона все уважают из-за того,что у него такой необыкновенный дедушка, его даже называют "генералом". Антон хвастается дедушкой.
А дед тем временем устраивается на работу кладовщиком. И тогда Антон начинает его стесняться. Но дедушка ему объясняет, что любая работа почетна, и Антон это понимает. Дедушка объясняет внуку житейские истины, без которых невозможна взрослая жизнь.
На зимние каникулы дедушка повез Антона в Москву. Они живут в дедушкиной квартире, и Антон всё больше узнаёт о дедушке. Оказывается, его дедушка - не генерал, а ещё и ученый, кандидат наук. Испытатель пушек. Антон знакомится с друзьями дедушки, тоже генералами. Дедушка много рассказывает Антону о своей жизни. О том, как он воевал в Испании, как познакомился с бабушкой Антона, о Великой Отечественной войне. Они совершают прогулки и экскурсии по Москве, посещают музеи, памятник Неизвестному солдату...
Когда они возвращаются обратно в Сибирь, дедушка рассказывает внуку "военную тайну", которую давно обещал рассказать ему. Оказывается, дедушка - не родной Антону. Когда-то, в годы войны, он усыновил его папу. Дело было так: они отступали после боя, и он увидел на дороге мертвую женщину, возле которой был трехлетний мальчик Сережа. Этого ребенка дедушка Антона, тогда еще молодой майор, отправил к своей семье, в тыл.
Теперь дедушка разыскал настоящего отца Сергея - папы Антона. И он приехал к ним в Сибирь.
Вскоре дедушка умирает. Это стало большим ударом и тяжелой невосполнимой потерей для всей семьи. Дедушка прививал внуку семейные ценности, воспитывал в нем мужские качества, отзывчивость, патриотизм.
Торвальд Хельмер характеристика
Чоловік Нори і батько трьох дітей, Торвальд відноситься до своєї дружини, як до красивої речі, а не як до особистості. Коли він дізнається про борг, то розчаровується в дружині, незважаючи на той факт, що вона зробила це, щоб йому до Коли вона вирішує піти з сім’ї, він говорить їй, що її обов’язки як жінки бути хорошою дружиною і матір’ю. Наприкінці п’єси він сподівається на те, що вона змінить свою думку. Очевидно, що він не помічає реальних проблем їхнього шлюбу і того, що він захоплюється своєю дружиною, як іграшкою. Він не розуміє, що поводиться з нею так, як поводився її батько. Торвальд на початку п’єси здається суворим і владним, але, врешті-решт, виявляється, що він дуже невпевнена у собі людина. Він хоче поваги, але не виявляє її до інших.
Торвальд Хельмер, колишній адвокат, на початку дії п’єси стає директором Акціонерного банку. Має бездоганну службову репутацію, чудовий затишний дім, люблячу дружину та дітей. На перший погляд — цілком позитивна людина. Він впевнений у собі: «…У мене вистачить мужності і сил… я така людина, яка все може взяти на себе» Торвальд Хельмер ставиться до дружини як до малолітньої дочки. Він звертається до неї в третій особі, ласкаво називаючи білочкою, пташкою, маленькою дивачкою і т.д. і жартівливо беручи її за вушко. Хельмер вважає Нору своєї лялечкою. Але будь-яку ляльку можна любити, няньчитися з нею, грати, а можна, не розрахувавши сили, і ненавмисно зламати, адже вона не має права голосу і взагалі ніяких прав. Хельмер – об’єкт, якому приносять жертву. Він живе виключно за нормами суспільної моралі, є по його ж словами «бездоганним чиновником» і повністю залежить від громадської думки, «витончена натура», як сказав доктор Ранк. Не здатний на подвиг, а тільки говорить про нього. Хельмер постійно повторює, що Нора належить йому, вся цілком. Про подвійну натуру Хельмера говорить те, як він ставиться до лікаря Ранку і Фру Лінне в обличчя і за спиною. Шлюб для Хельмера – це законне право власності чоловіка над дружиною. Не випадково п’єсу «Ляльковий дім» часто називають Нора». Мова в ній в першу чергу йде про несправедливість, допущену суспільством по відношенню до жінки і до людини як до особистості.
Объяснение:
У Антона есть дедушка - папин отец. Он генерал и живет в Москве. Однажды дедушка, выйдя в отставку, приезжает в Сибирь. Начинается совместное проживание, и дедушка показывает свои умения и он готовит вкусную еду, очень чисто убирает дом, учит внука закаляться, лечит его, когда Антон болеет ему в учебе. Взаимоотношения между дедом и внуком - тесные, уважительные, семейные, теплые. Они нуждаются друг в друге.
В классе Антона все уважают из-за того,что у него такой необыкновенный дедушка, его даже называют "генералом". Антон хвастается дедушкой.
А дед тем временем устраивается на работу кладовщиком. И тогда Антон начинает его стесняться. Но дедушка ему объясняет, что любая работа почетна, и Антон это понимает. Дедушка объясняет внуку житейские истины, без которых невозможна взрослая жизнь.
На зимние каникулы дедушка повез Антона в Москву. Они живут в дедушкиной квартире, и Антон всё больше узнаёт о дедушке. Оказывается, его дедушка - не генерал, а ещё и ученый, кандидат наук. Испытатель пушек. Антон знакомится с друзьями дедушки, тоже генералами. Дедушка много рассказывает Антону о своей жизни. О том, как он воевал в Испании, как познакомился с бабушкой Антона, о Великой Отечественной войне. Они совершают прогулки и экскурсии по Москве, посещают музеи, памятник Неизвестному солдату...
Когда они возвращаются обратно в Сибирь, дедушка рассказывает внуку "военную тайну", которую давно обещал рассказать ему. Оказывается, дедушка - не родной Антону. Когда-то, в годы войны, он усыновил его папу. Дело было так: они отступали после боя, и он увидел на дороге мертвую женщину, возле которой был трехлетний мальчик Сережа. Этого ребенка дедушка Антона, тогда еще молодой майор, отправил к своей семье, в тыл.
Теперь дедушка разыскал настоящего отца Сергея - папы Антона. И он приехал к ним в Сибирь.
Вскоре дедушка умирает. Это стало большим ударом и тяжелой невосполнимой потерей для всей семьи. Дедушка прививал внуку семейные ценности, воспитывал в нем мужские качества, отзывчивость, патриотизм.