Навіщо людям потрібен музей? Мабуть, щоб подивитися в минуле, мабуть, щоб згадати те приємне, що було колись, навіть за 100-200 або ж 1 000 років.
Ми з яким болем і горем дивилися, коли в Багдаді грабували музеї з найдавнішими експонатами. Це біль, це знищення історії. Ми повинні навіть розбиту чашечку, але берегти для історії, для дітей, для майбутнього.
Збільшується кількість відвідувачів не лише в музеях, в бібліотеках, в кінотеатрах, театрально видовищні заклади... Мабуть, життя стає стабільнішим, в людей з’являються певні кошти, які вони можуть відкласти для задоволення культурних потреб.
Якщо говорити про музеї, то багато є невеличких унікальних музеїв. Навіть музей-квартира, але вона своєрідна, вона унікальна, ніде такої в світі немає. Взяти б хоча на Андріївському узвозі “Музей однієї вулиці”. Скільки він вже вигравав конкурсів, призів! Здавалося, там нічого такого архіісторичного нема сторія однієї вулиці, але люди туди йдуть, люди шанують, людям подобається цей музей.
Якщо говорити про меморіальні музеї корифеїв української культури, діячів культури, то, дійсно, це тут для науки, для всього.
Литературный и жизненный путь Джека Лондона был сложным. Он был одним из виднейших социалистов Соединенных Штатов, начала XX века и оставался в то же время убежденным индивидуалистом. Он создал образы мужественных людей и одновременно не был чужд "своеобразной киплинговской чванливости", воспевал стойкость "белых пришельцев" в схватках с "белым безмолвием" Арктики. Его перу принадлежат и насыщенные подлинным дыханием жизни романы и повести и ремесленнические поделки, не чуждые иногда привкуса расистских теорий. Глубокая вера в социализм сочеталась в нем с увлечением антинаучными теориями небезызвестного английского социолога Герберта Спенсера.
Навіщо людям потрібен музей? Мабуть, щоб подивитися в минуле, мабуть, щоб згадати те приємне, що було колись, навіть за 100-200 або ж 1 000 років.
Ми з яким болем і горем дивилися, коли в Багдаді грабували музеї з найдавнішими експонатами. Це біль, це знищення історії. Ми повинні навіть розбиту чашечку, але берегти для історії, для дітей, для майбутнього.
Збільшується кількість відвідувачів не лише в музеях, в бібліотеках, в кінотеатрах, театрально видовищні заклади... Мабуть, життя стає стабільнішим, в людей з’являються певні кошти, які вони можуть відкласти для задоволення культурних потреб.
Якщо говорити про музеї, то багато є невеличких унікальних музеїв. Навіть музей-квартира, але вона своєрідна, вона унікальна, ніде такої в світі немає. Взяти б хоча на Андріївському узвозі “Музей однієї вулиці”. Скільки він вже вигравав конкурсів, призів! Здавалося, там нічого такого архіісторичного нема сторія однієї вулиці, але люди туди йдуть, люди шанують, людям подобається цей музей.
Якщо говорити про меморіальні музеї корифеїв української культури, діячів культури, то, дійсно, це тут для науки, для всього.
Объяснение:
Литературный и жизненный путь Джека Лондона был сложным. Он был одним из виднейших социалистов Соединенных Штатов, начала XX века и оставался в то же время убежденным индивидуалистом. Он создал образы мужественных людей и одновременно не был чужд "своеобразной киплинговской чванливости", воспевал стойкость "белых пришельцев" в схватках с "белым безмолвием" Арктики. Его перу принадлежат и насыщенные подлинным дыханием жизни романы и повести и ремесленнические поделки, не чуждые иногда привкуса расистских теорий. Глубокая вера в социализм сочеталась в нем с увлечением антинаучными теориями небезызвестного английского социолога Герберта Спенсера.