ответ:Жер шары ар дайым кыймылда болот.Айдын жарыгы кечинде жарык берет.Жаны жыл майрам-шанга болонду.Келечектин ээлери Ош чолкомундо билим алып жатышат.Дуйно элдеринин салт-санаалары,ырым-жырымдары ар кандай.Маселенин чечилиши туура ойлонуудан турат.Шаар корку,кечки жылдыздар.А бул дуйнонун ээси.Мамлекет башчысы жаны буйрук жарыялады.Кыргыз тили сабагы кандай конулдуу.Отуз кыз колдун жээгинде ойноп,кулуп жатышат.Россия Федерациясынын мыйзамдары кучтуу.Бугун балдарды коргоо куну.Жаз майрамы-Нооруз.
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. Він вразливий, терплячий, сильний духом.
В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний.
Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині).
Та полон змінив Івана, який ніколи не вважав себе сміливцем, укріпив його дух, виховав характер:
«…уже в плену, где некому было ни вдохновлять на героические подвиги, ни награждать, где за малейшее неповиновение платили жизнью, в нём как-то сами собой проявились дух непокорства, дерзость и упрямство»
“Нельзя срывать злость на пленных, – з гіркотою думає Іван, – плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”.
Полон не зломив солдата, прагнення боротися до кінця — єдиний шлях справжнього воїна. Хоча герой виснажений і фізично, і морально, проте рішуче налаштований на втечу. І герой таки втікає… але зустрічає дівчину, яка могла завадити йому перейти гори.
Іван не зміг залишити дівчину, коли та відмовилася йти через втому. «Неожиданно обмякнув, она прильнула к его широкой спине и задохнулась. Он и сам задохнулся, но не от ветра – от того незнакомого, повелительно-кроткого, величавого и удивительно бес , что захлестнуло его, хлынув из неизведанных глубин души. Недавнее намерение бросить ее теперь испугало Ивана…» Зустріч з Джулією пробудила в душі Івана потребу кохати. Автор перед читачем розгортає величну картину Кохання посеред смерті та насильства.
Покохавши один одного втікачі відчули себе найщасливішими людьми на світі: «Впервые за много лет явь была счастливее самого радостного сна.» Автор переконаний, що кохання вічне й непереможне. Жодна війна, жоден полон, жодне насильство не можуть здолати справжнього кохання.
Іван до останнього прагне врятувати Джулію, а це свідчить і про велике кохання, і про мужність та професіоналізм солдата. Тому він штовхає її у провання, щоб вона мала хоч невелику можливість вижити. Так Іван рятує Джулію ціною власного життя.
Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.
ответ:Жер шары ар дайым кыймылда болот.Айдын жарыгы кечинде жарык берет.Жаны жыл майрам-шанга болонду.Келечектин ээлери Ош чолкомундо билим алып жатышат.Дуйно элдеринин салт-санаалары,ырым-жырымдары ар кандай.Маселенин чечилиши туура ойлонуудан турат.Шаар корку,кечки жылдыздар.А бул дуйнонун ээси.Мамлекет башчысы жаны буйрук жарыялады.Кыргыз тили сабагы кандай конулдуу.Отуз кыз колдун жээгинде ойноп,кулуп жатышат.Россия Федерациясынын мыйзамдары кучтуу.Бугун балдарды коргоо куну.Жаз майрамы-Нооруз.
Объяснение:
Что-то такое?
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. Він вразливий, терплячий, сильний духом.
В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний.
Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині).
Та полон змінив Івана, який ніколи не вважав себе сміливцем, укріпив його дух, виховав характер:
«…уже в плену, где некому было ни вдохновлять на героические подвиги, ни награждать, где за малейшее неповиновение платили жизнью, в нём как-то сами собой проявились дух непокорства, дерзость и упрямство»
“Нельзя срывать злость на пленных, – з гіркотою думає Іван, – плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”.
Полон не зломив солдата, прагнення боротися до кінця — єдиний шлях справжнього воїна. Хоча герой виснажений і фізично, і морально, проте рішуче налаштований на втечу. І герой таки втікає… але зустрічає дівчину, яка могла завадити йому перейти гори.
Іван не зміг залишити дівчину, коли та відмовилася йти через втому. «Неожиданно обмякнув, она прильнула к его широкой спине и задохнулась. Он и сам задохнулся, но не от ветра – от того незнакомого, повелительно-кроткого, величавого и удивительно бес , что захлестнуло его, хлынув из неизведанных глубин души. Недавнее намерение бросить ее теперь испугало Ивана…» Зустріч з Джулією пробудила в душі Івана потребу кохати. Автор перед читачем розгортає величну картину Кохання посеред смерті та насильства.
Покохавши один одного втікачі відчули себе найщасливішими людьми на світі: «Впервые за много лет явь была счастливее самого радостного сна.» Автор переконаний, що кохання вічне й непереможне. Жодна війна, жоден полон, жодне насильство не можуть здолати справжнього кохання.
Іван до останнього прагне врятувати Джулію, а це свідчить і про велике кохання, і про мужність та професіоналізм солдата. Тому він штовхає її у провання, щоб вона мала хоч невелику можливість вижити. Так Іван рятує Джулію ціною власного життя.
Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.
Объяснение: