одним из самых замечательных образов чеченского героического эпоса всегда был тайми биболт (бейбулат). чеченские илли воспевали мужество, благородство, щедрость, гостеприимство, верность дружбе и слову, патриотизм «именем прославленного таймин биболата» и его знаменитых соратников — тамады именитых молодцев «старого волка» мадин жаммирзы из аула чечен (его мать была сестрой отца тайми биболта), младших друзей биболта — зайтан шах-мирзы, жумин актулы, отчаянного баччи элмарзы, молодого аккинского жанхота и многих других.
родился биболт (бейбулат таймиев) в 1779 году на хуторе у села шали в семье колесного мастера тайми из тайпа билтой.
в конце xviii века вся чечня находилась под огромным влиянием прошедшей под руководством алдынского жителя имама мансура народно-освободительной войны горцев северного кавказа 1785—1791 годов.
отброшенные в результате героического сопротивления кавказских народов за реку терек, царские войска с 1801 года возобновляют строительство военно-грузинской дороги, разоряя аулы своими набегами и занимая горские земли крепостями, постами, укреплениями и станицами. превращенные в пепелища родные селения, кровь близких, слезы матерей вселяют в сердце юного бейбулата жгучую ненависть к захватчикам.
перед опасностью со стороны царских властей вновь начинаются волнения среди горских народов. прославленные джигиты ведут против завоевателей партизанскую войну, нападая на царские крепости, укрепления и военные поселения. уже в возрасте 23 лет своими подвигами становится известен в чечне и бейбулат таймиев.
осенью 1802 года с небольшой группой в 7 человек бейбулат переправляется на надутых козлиных тулуках через реку терек, нападает на казачий кордон и, мстя за убитого друга, перебивает 11 дозорных, затем отбирает оружие, поджигает кордон и отправляется тем же путем обратно. молодому бейбулату это дело создало имя отчаянного абрека. царское командование в своих приказах по действующим войскам пишет: «неизвестный злодей — чеченец бейбулат, переправившись нагим через терек, учинил большое злодеяние, за что мошенника надлежит изловить».
пока бейбулата пытаются изловить, молодой абрек, собрав вокруг себя довольно большую по тому времени для чечни группу, в продолжение целого года занимается набегами; повсюду ему сопутствует успех. 27 сентября 1802 года бейбулат с группой в 20 человек вновь переправился на тулуках через терек, в отчаянной схватке около хутора парабоч захватил в плен полковника дельпоцо (будущего генерал-майора, коменданта владикавказской крепости), убил на месте трех казаков и скрылся с пленным в горы. оттуда потребовал за освобождение полковника 20 000 рублей серебром. последовали продолжительные торги, и в конце концов бейбулат уступил пленного царскому командованию за меньший выкуп.
после ряда успешных действий отряда бейбулата к нему начинают присоединяться другие повстанцы. бейбулат предпринимает усилия по объединению повстанцев чечни. однако царские власти, встревоженные все разрастающимся движением на северном кавказе и появлением организационного начала, стараются сбить накал борьбы системой подкупа, раздачей чинов, земель и имущества. для ослабления движения на северном кавказе царские власти пытаются спровоцировать столкновения и вражду между горскими .
бейбулат со своим отрядом продолжает тревожить царские войска и станицы близ кавказской укрепленной линии. бейбулат становится известен не только местному начальству колониальных войск, но и императору александру i, которому в рапорте докладывали: «наиболее вреда нам наносящий разбойник чеченский бейбулат таймиев, дерзостью своих разбойств нас беспокоит». на протяжении пяти лет бейбулат участвует в каждом набеге, в каждой стычке с колонизаторами.
война на северном кавказе шла на убыль. после разгрома ряда селений царские власти выделяют огромные денежные средства и подарки наиболее влиятельным лицам из чеченского народа. в этот период открытая война чеченцев с царизмом затихает, хотя в менее организованной форме еще продолжает вестись. но вследствие усталости и под влиянием подкупленных старшин население уже слабо поддерживает сражающихся. жителей к выдаче аманатов царским властям.
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
одним из самых замечательных образов чеченского героического эпоса всегда был тайми биболт (бейбулат). чеченские илли воспевали мужество, благородство, щедрость, гостеприимство, верность дружбе и слову, патриотизм «именем прославленного таймин биболата» и его знаменитых соратников — тамады именитых молодцев «старого волка» мадин жаммирзы из аула чечен (его мать была сестрой отца тайми биболта), младших друзей биболта — зайтан шах-мирзы, жумин актулы, отчаянного баччи элмарзы, молодого аккинского жанхота и многих других.
родился биболт (бейбулат таймиев) в 1779 году на хуторе у села шали в семье колесного мастера тайми из тайпа билтой.
в конце xviii века вся чечня находилась под огромным влиянием прошедшей под руководством алдынского жителя имама мансура народно-освободительной войны горцев северного кавказа 1785—1791 годов.
отброшенные в результате героического сопротивления кавказских народов за реку терек, царские войска с 1801 года возобновляют строительство военно-грузинской дороги, разоряя аулы своими набегами и занимая горские земли крепостями, постами, укреплениями и станицами. превращенные в пепелища родные селения, кровь близких, слезы матерей вселяют в сердце юного бейбулата жгучую ненависть к захватчикам.
перед опасностью со стороны царских властей вновь начинаются волнения среди горских народов. прославленные джигиты ведут против завоевателей партизанскую войну, нападая на царские крепости, укрепления и военные поселения. уже в возрасте 23 лет своими подвигами становится известен в чечне и бейбулат таймиев.
осенью 1802 года с небольшой группой в 7 человек бейбулат переправляется на надутых козлиных тулуках через реку терек, нападает на казачий кордон и, мстя за убитого друга, перебивает 11 дозорных, затем отбирает оружие, поджигает кордон и отправляется тем же путем обратно. молодому бейбулату это дело создало имя отчаянного абрека. царское командование в своих приказах по действующим войскам пишет: «неизвестный злодей — чеченец бейбулат, переправившись нагим через терек, учинил большое злодеяние, за что мошенника надлежит изловить».
пока бейбулата пытаются изловить, молодой абрек, собрав вокруг себя довольно большую по тому времени для чечни группу, в продолжение целого года занимается набегами; повсюду ему сопутствует успех. 27 сентября 1802 года бейбулат с группой в 20 человек вновь переправился на тулуках через терек, в отчаянной схватке около хутора парабоч захватил в плен полковника дельпоцо (будущего генерал-майора, коменданта владикавказской крепости), убил на месте трех казаков и скрылся с пленным в горы. оттуда потребовал за освобождение полковника 20 000 рублей серебром. последовали продолжительные торги, и в конце концов бейбулат уступил пленного царскому командованию за меньший выкуп.
после ряда успешных действий отряда бейбулата к нему начинают присоединяться другие повстанцы. бейбулат предпринимает усилия по объединению повстанцев чечни. однако царские власти, встревоженные все разрастающимся движением на северном кавказе и появлением организационного начала, стараются сбить накал борьбы системой подкупа, раздачей чинов, земель и имущества. для ослабления движения на северном кавказе царские власти пытаются спровоцировать столкновения и вражду между горскими .
бейбулат со своим отрядом продолжает тревожить царские войска и станицы близ кавказской укрепленной линии. бейбулат становится известен не только местному начальству колониальных войск, но и императору александру i, которому в рапорте докладывали: «наиболее вреда нам наносящий разбойник чеченский бейбулат таймиев, дерзостью своих разбойств нас беспокоит». на протяжении пяти лет бейбулат участвует в каждом набеге, в каждой стычке с колонизаторами.
война на северном кавказе шла на убыль. после разгрома ряда селений царские власти выделяют огромные денежные средства и подарки наиболее влиятельным лицам из чеченского народа. в этот период открытая война чеченцев с царизмом затихает, хотя в менее организованной форме еще продолжает вестись. но вследствие усталости и под влиянием подкупленных старшин население уже слабо поддерживает сражающихся. жителей к выдаче аманатов царским властям.
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.