Нужно кратко пересказать этот текст но не упускать самое главное Риторика в средние века Средние века добавили к теоретическому наследию античности не так много. Что касается раннего средневековья в Западной Европе, то достаточно назвать два-три имени: испанского архиепископа Исидора Севильского (560-635гг.), англосаксонского летописца и монаха Беды Достопочтенного (673-735гг.),а также Юлия Руфиния. В их трудах систематизирован перечень фигур, упорядочена терминология.

В эпоху борьбы христианства с античным язычеством была создана наука о христианском ораторском искусстве, достигшем блистательного развития в IV и V веках н.э. Выдающийся представитель этого ораторского искусства -- Иоанн Златоуст. В теоретическом смысле средневековая риторика почти ничего не прибавляет к античным разработкам, держится правил Аристотеля и поздних теоретиков (на Западе -- Цицерона) и лишь перерабатывает их в расчёте преимущественно на сочинение писем (посланий) и проповедей. риторика ораторский красноречие

Уже к IV веку сфера действия риторических норм совпала с самим понятием литературы. В компетенцию риторики до XIII века входил любой материал. Следуя этому искусству, автор, прежде чем создавать произведение, должен был составить себе ясное и рациональное представление о предполагаемом материале.

Создание произведения подразделялось на три части, или ступени (три главных элемента из пяти в античном списке):

1. Инвенция (лат. inventio), есть собственно нахождение идей как творческий процесс. Она предполагает наличие у автора соответствующего таланта.

2. Диспозиция (лат. dispositio), предписывала порядок расположения частей.

3. Элокуция (лат. elocutio), облекает «идеи», найденные и эксплицированные посредством инвенции и организованные посредством диспозиции, в языковую форму.

Перенимая идеи античных наставников, создатели риторик XI-XIII веков сосредоточивают основное внимание на амплификации и на учении об украшенном слоге, в котором они видят суть письменного слова: их деятельность сводится главным образом к перечислению и упорядочению тех выражения, какие в своем певозданном виде уже существуют в обыденном языке.

В Византии приёмы риторики ближе всего подходят к азианизму, и в таком виде эта наука передаётся и Древней Руси, где художественные образцы её влияния мы можем видеть в произведениях митрополита Иллариона и Кирилла Туровского.

В числе риторик и риторов позднего средневековья вплоть до эпохи Возрождения следует упомянуть о немецком филологе, профессоре греческого и латинского языков Филиппе Меланхтоне (1497-1560 гг.).​

Правильной осанкой называют привычную позу непринужденно стоящего человека.Правильная осанка – это не только красиво, ее основная роль заключается в поддержании здоровья всего организма. Так было задумано природой. Потому задача человека – сохранить свою осанку и передать знания о том, как это сделать своим детям, ведь современный образ жизни вовсе не поддержанию ровной спины. Осанка – это привычная поза для каждого человека, как в покое так и при движении. Каждый человек может иметь только одну осанку, правильную или нет. Если делать упражнение то у каждого будет правильная осанка.

сочинение маленькое но.

Тоді князь говорить:

— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

От Ілля Муромець і каже:

— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.

А Солов'ю-розбійнику наказав:

— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!

Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.

— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?

Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.

Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.

А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.

Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».

Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:

— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:

— Що нам робить? Дочка каже:

— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?

— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.

— Та ні, ні, ану, пошліть!

Він знов кричить на неї, а далі:

— Та, може, і справді він живий.

Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:

— Ану, пошлю, підіть подивіться!

Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулись вони до князя і говорять:

— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.

— Правда?

— Правда.

— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:

— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!

— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!

Послав князь княгиню.

Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:

— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:

— Ану, піду я по

Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:

— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.

А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:

— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?

А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.