Вишивка — один з давніх і найбільш поширених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам'ятки.
З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у XI ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.
Значного розповсюдження набуло гаптування в XVI- XVII ст. у Києві, Чернігові, Корці та інших містах. Вишивальний цех створено 1658 р. у Львові. Для опанування ремеслом і отримання звання майстра учень після п'ятирічного навчання повинен був два роки мандрувати і виконувати іспитову роботу.
У XVII ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві інших великих містах. Крім найрізноманітніших виробів побутового призначення тут вишивали унікальні твори мистецтва — фелони, плащаниці, інші культові атрибути. У них орнамент органічно поєднувався із сюжетним зображенням. Збережені фрагменти вишивок X—XIII ст. засвідчують високий рівень композицій цих творів з древніми антро зображення людини), зооморфними (зображення тварини) та геометризовано-рослинними мотивами-символами. Наприклад, в епітрахилі XII ст., знайденій у Софійському соборі, зображено жіночу постать — Оранту, п'ять чоловічих (двоє святих і три святителі) та двох ангелів. Між ними закомпонований рослинний орнамент у вигляді галузок, завитків, листочків тощо. Сюжетно-орнаментальні композиції вишивок зображені також на фресках та іконах періоду Київської Русі.
На рубежі XVIII—XIX ст. вишиванням, у тому числі й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров’я, Слобожанщина). У XIX ст. вишивка перетворюється на ремесло. Це стосується й розповсюджених у той час тамбурної та бісерної вишивок.
Із середини XIX — на початку XX ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки. Це негативно позначилося на художньому рівні виробів. У цей час унаслідок вродження капіталістичних відносин на місцевих ринках з’являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства, а в Галичині — «Стала комісія для промислових Справ». Однак і вони не змогли оберегти народну вишивку від антихудожніх міщанських впливів.
А задавались ли вы подобным вопросом? Наше мировоззрение словно очки, у кого-то черные, у кого-то розовые, у кого-то серые. Моё понимание довольно низменное и примитивное, ибо я человек! Я же понимаю философию как науку о виденье всего сущего в мире физическом и духовном, да! А именно как колодец всех знаний. Я считаю философию царицей наук, ибо все науки пришли из рассуждений, из «философствований», которые по моему мнению, являются основой понимания бытие. Наш мозг, является ничем иным как отражением вселенной её макетом, если его так можно назвать, а сознание как раз и есть бытие! Некий эфир мысли, который раскрывает секреты вселенной. Простыми словами, как говорили многие мыслители, что ответы сокрыты внутри нас. Мы не знаем сколько существует вселенная, мы даже не можем познать своим тщедушным мозгом, сколько существует вселенная, когда было начало всего, и что есть это «начало», тем более какой масштаб знаний и тайн хранит вселенная. Поэтому этот сложный процесс познания, это некая затяжная процедура знакомства с вселенной и её богатствами. Не мудрено! Мы тоже, когда знакомимся с людьми не сразу узнаем о них всю информацию. Вот и философия как неидеальный инструмент познания дана нам высшим разумом бытии для того, чтобы начать открывать двери познания. Философия во всех своих гранях как неисчерпаемый источник знания стремиться дать человеку, примитивному существу, определенное понимание вещей. Ведь есть такие вопросы на которые вам никто не даст ответа! Например, есть ли края вселенной – да? Тогда, что за ними? Если нет краев, тогда где края? Вот видите, мозг противоречив и рационален, он хочет ответа! И философия пытается, через мысль, через рассуждение, хотя бы попробовать дать мозгу то, что он хочет. Философия — это не наука о познании, это и правда, как много веков назад – «любовь к мудрости», мы стремимся дать ответы на все наши общечеловеческие вопросы, а также личные, например, что будет со мной после смерти, именно со мной, может мир мне уготовил иную судьбу или не будет ничего, хотя что это ничего? Вечная тьма или рай, или перемещение тело в другое тело, или… или… или… и так до бесконечности, и разум не даст вам покоя, а философия, хоть и не даст точного ответа, но хоть попытается немного успокоиться нашему бренному телу в этом жестком материальном мире. Если вы меня спросите, все-таки философия — это ключ? Я отвечу нет! Это скорее отмычка – грубая и неидеальная, и только профессионал, через многие годы или даже века сможет открыть все двери во все комнаты, и он же задаст вопрос, это были все комнаты? А что же тогда за стенами…
Вишивка — один з давніх і найбільш поширених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам'ятки.
З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у XI ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.
Значного розповсюдження набуло гаптування в XVI- XVII ст. у Києві, Чернігові, Корці та інших містах. Вишивальний цех створено 1658 р. у Львові. Для опанування ремеслом і отримання звання майстра учень після п'ятирічного навчання повинен був два роки мандрувати і виконувати іспитову роботу.
У XVII ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві інших великих містах. Крім найрізноманітніших виробів побутового призначення тут вишивали унікальні твори мистецтва — фелони, плащаниці, інші культові атрибути. У них орнамент органічно поєднувався із сюжетним зображенням. Збережені фрагменти вишивок X—XIII ст. засвідчують високий рівень композицій цих творів з древніми антро зображення людини), зооморфними (зображення тварини) та геометризовано-рослинними мотивами-символами. Наприклад, в епітрахилі XII ст., знайденій у Софійському соборі, зображено жіночу постать — Оранту, п'ять чоловічих (двоє святих і три святителі) та двох ангелів. Між ними закомпонований рослинний орнамент у вигляді галузок, завитків, листочків тощо. Сюжетно-орнаментальні композиції вишивок зображені також на фресках та іконах періоду Київської Русі.
На рубежі XVIII—XIX ст. вишиванням, у тому числі й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров’я, Слобожанщина). У XIX ст. вишивка перетворюється на ремесло. Це стосується й розповсюджених у той час тамбурної та бісерної вишивок.
Із середини XIX — на початку XX ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки. Це негативно позначилося на художньому рівні виробів. У цей час унаслідок вродження капіталістичних відносин на місцевих ринках з’являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства, а в Галичині — «Стала комісія для промислових Справ». Однак і вони не змогли оберегти народну вишивку від антихудожніх міщанських впливів.
Объяснение:
А задавались ли вы подобным вопросом? Наше мировоззрение словно очки, у кого-то черные, у кого-то розовые, у кого-то серые. Моё понимание довольно низменное и примитивное, ибо я человек! Я же понимаю философию как науку о виденье всего сущего в мире физическом и духовном, да! А именно как колодец всех знаний. Я считаю философию царицей наук, ибо все науки пришли из рассуждений, из «философствований», которые по моему мнению, являются основой понимания бытие. Наш мозг, является ничем иным как отражением вселенной её макетом, если его так можно назвать, а сознание как раз и есть бытие! Некий эфир мысли, который раскрывает секреты вселенной. Простыми словами, как говорили многие мыслители, что ответы сокрыты внутри нас. Мы не знаем сколько существует вселенная, мы даже не можем познать своим тщедушным мозгом, сколько существует вселенная, когда было начало всего, и что есть это «начало», тем более какой масштаб знаний и тайн хранит вселенная. Поэтому этот сложный процесс познания, это некая затяжная процедура знакомства с вселенной и её богатствами. Не мудрено! Мы тоже, когда знакомимся с людьми не сразу узнаем о них всю информацию. Вот и философия как неидеальный инструмент познания дана нам высшим разумом бытии для того, чтобы начать открывать двери познания. Философия во всех своих гранях как неисчерпаемый источник знания стремиться дать человеку, примитивному существу, определенное понимание вещей. Ведь есть такие вопросы на которые вам никто не даст ответа! Например, есть ли края вселенной – да? Тогда, что за ними? Если нет краев, тогда где края? Вот видите, мозг противоречив и рационален, он хочет ответа! И философия пытается, через мысль, через рассуждение, хотя бы попробовать дать мозгу то, что он хочет. Философия — это не наука о познании, это и правда, как много веков назад – «любовь к мудрости», мы стремимся дать ответы на все наши общечеловеческие вопросы, а также личные, например, что будет со мной после смерти, именно со мной, может мир мне уготовил иную судьбу или не будет ничего, хотя что это ничего? Вечная тьма или рай, или перемещение тело в другое тело, или… или… или… и так до бесконечности, и разум не даст вам покоя, а философия, хоть и не даст точного ответа, но хоть попытается немного успокоиться нашему бренному телу в этом жестком материальном мире. Если вы меня спросите, все-таки философия — это ключ? Я отвечу нет! Это скорее отмычка – грубая и неидеальная, и только профессионал, через многие годы или даже века сможет открыть все двери во все комнаты, и он же задаст вопрос, это были все комнаты? А что же тогда за стенами…