Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.
У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.
Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.
«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».
Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.
«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».
Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.
«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.
Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».
Геракл — эпический герой, настоящее имя Алкид. Прозвище "Геракл" ему дано Дельфийским оракулом и означает "прославленный из-за гонений Геры".
Отцом Геракла был Зевс, матерью — Алкмена из рода Персея. Геракл родился в Фивах. Когда Алкмена должна была родить, Зевс обьявил, что родившийся в этот день герой станет владыкой потомков Персея и всех земных народов. Ревнивая Гера задержала роды Алкмены и ускорила рождение внука Персея Еврисфея, что обрекало Геракла повиноваться Еврисфею. Алкмена родила близнецов: Геракла и Ификла (сына Амфитриона, царя Тиринфа, являвшегося законным супругом Алкмены). Гера послала к малютке Гераклу двух огромных змей, чтобы умертвить ребенка, но Геракл задушил их. Амфитрион научил Геракла управлять колесницей, Автолик — борьбе, Эврит — стрельбе из лука, Евмолп и Лин — музыке, кентавр Хирон — наукам. Когда Лин хотел наказать Геракла за леность, герой нечаянно убил учителя, и Амфитрион, боясь огромной силы юноши, послал его пасти стада на Киферон.
Когда восемнадцатилетний Геракл вернулся в Фивы, он застал послов орхоменского царя Эргина, требовавшего от Фив позорной ежегодной дани. Геракл пошел войной на орхоменцев, победил их и заставил платить вдвое большую дань. В благодарность царь Фив Креонт выдал за Геракла свою дочь Мегару. Гера, продолжая преследовать Геракла, ни на него безумие, в припадке которого герой убил своих детей и двух детей Ификла. Придя в себя и очистившись от убийства, Геракл в соответствии с судьбоносным предсказанием был вынужден пойти на службу к Еврисфею и совершил по его приказанию 12 подвигов:
Подвиг 8. Одолел царя Диомеда, бросавшего чужеземцев на сьедение своим коням-людоедам.
Подвиг 9. Добыл пояс царицы амазонок Ипполиты для Адметы, дочери Еврисфея.
Подвиг 10. Похитил пасшихся на острове Эрития коров Гериона, трехголового великана, обитавшего на крайнем западе, где Геракл воздвиг т.н. Геракловы Столбы. Ко времени этого подвига приурочивается победа Геракла над Антеем.
Совершив эти подвиги, Геракл избавился от служения Еврисфею. Он вернулся в Фивы, развелся с Мегарой, считая, что этот брак неугоден богам, и выдал ее за своего племянника и друга Иолая. После этого Геракл вывел из Аида жену Адмета Алкестиду и героя Тесея, сразившись с демоном смерти Танатосом и ранив самого бога Аида. Затем Геракл ушел в Эхалию, где просил у царя Эврита руки его дочери Иолы. Автолик увел у Эврита стадо, и царь, заподозрив Геракла в краже, отказал герою. Геракл вместе с братом Иолы Ифитом отправился на поиски стада с тем, чтобы доказать свою невиновность, но Гера в пути затмила разум Геракл и он убил Ифита. Чтобы искупить убийство, Геракл должен был три года служить рабом лидийской царице Омфале. Во время службы у Омфалы Геракл переловил карликов-кекропов, отпустив их затем на волю, а также убил разбойника Силея.

Позднее Геракл участвовал в походе аргонавтов и в Калидонской охоте, пошел войной на троянского царя Лаомедонта, оскорбившего героя при возвращении его с поясом Ипполиты. Троя была взята, а Лаомедонт и его сыновья, кроме Приама — перебиты. Следующую войну Геракл повел против пилосского царя Нелея, которого разбил, уничтожив всех побежденных, кроме царя Нестора. Далее Геракл перебил многих кентавров и стал невольным виновником гибели благого кентавра Хирона — своего учителя. За руку Деяниры, дочери калидонского царя Ойнея, Геракл сразился с речным божеством Ахелоем и победил его. Женившись на Деянире, Геракл отправился к своему другу Кеику. По дороге кентавр Несс, перевозивший Деяниру через реку, пытался ее похитить. Геракл убил Несса стрелой, отравленной ядом Лернейской гидры. Умирая, Несс дал Деянире коварный совет — собрать его отравленную кровь, говоря, что это волшебное зелье, возвращающее утраченную любовь. Когда Геракл, победив Эврита, захватил в плен его дочь Иолу, Деянира, боясь, что Геракл покинет ее ради Иолы, прислала Гераклу одежду, пропитанную кровью Несса. Одев ее, Геракл стал испытывать невыносимые мучения и сам лег на погребальный костер. После своей смерти на погребальном костре Геракл был вознесен на Олимп, причислен к бессмертным и ему в жены была дана дочь Зевса — Геба.
Из более поздних мифов о Геракле известны рассказы о его пребывании в Скифии, где, сойдясь со змеей-девой Ехидной, он стал родоначальником скифов и родственных скифам народам, а также об освобождении Прометея и участии в борьбе богов с гигантами.
В римской мифологической традиции Г. соответствует Геркулес.
Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.
У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.
Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.
«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».
Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.
«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».
Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.
«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.
Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».
Геракл — эпический герой, настоящее имя Алкид. Прозвище "Геракл" ему дано Дельфийским оракулом и означает "прославленный из-за гонений Геры".
Отцом Геракла был Зевс, матерью — Алкмена из рода Персея. Геракл родился в Фивах. Когда Алкмена должна была родить, Зевс обьявил, что родившийся в этот день герой станет владыкой потомков Персея и всех земных народов. Ревнивая Гера задержала роды Алкмены и ускорила рождение внука Персея Еврисфея, что обрекало Геракла повиноваться Еврисфею. Алкмена родила близнецов: Геракла и Ификла (сына Амфитриона, царя Тиринфа, являвшегося законным супругом Алкмены). Гера послала к малютке Гераклу двух огромных змей, чтобы умертвить ребенка, но Геракл задушил их. Амфитрион научил Геракла управлять колесницей, Автолик — борьбе, Эврит — стрельбе из лука, Евмолп и Лин — музыке, кентавр Хирон — наукам. Когда Лин хотел наказать Геракла за леность, герой нечаянно убил учителя, и Амфитрион, боясь огромной силы юноши, послал его пасти стада на Киферон.
Когда восемнадцатилетний Геракл вернулся в Фивы, он застал послов орхоменского царя Эргина, требовавшего от Фив позорной ежегодной дани. Геракл пошел войной на орхоменцев, победил их и заставил платить вдвое большую дань. В благодарность царь Фив Креонт выдал за Геракла свою дочь Мегару. Гера, продолжая преследовать Геракла, ни на него безумие, в припадке которого герой убил своих детей и двух детей Ификла. Придя в себя и очистившись от убийства, Геракл в соответствии с судьбоносным предсказанием был вынужден пойти на службу к Еврисфею и совершил по его приказанию 12 подвигов:

Подвиг 1. Задушил Немейкого льва.
Подвиг 2. Умертвил Лернейскую гидру.
Подвиг 3. Поймал Керинейскую лань.
Подвиг 4. Поймал живым Эриманфского вепря, опустошавшего Аркадию.
Подвиг 5. Истребил Стимфальских птиц.
Подвиг 6. Очистил конюшни Авгия.
Подвиг 7. Осилил критского быка, изрыгавшего пламя.
Подвиг 8. Одолел царя Диомеда, бросавшего чужеземцев на сьедение своим коням-людоедам.
Подвиг 9. Добыл пояс царицы амазонок Ипполиты для Адметы, дочери Еврисфея.
Подвиг 10. Похитил пасшихся на острове Эрития коров Гериона, трехголового великана, обитавшего на крайнем западе, где Геракл воздвиг т.н. Геракловы Столбы. Ко времени этого подвига приурочивается победа Геракла над Антеем.
Подвиг 11. Добыл золотые яблоки Гесперид.
Подвиг 12. Одолел стража Аида — чудовищного пса Кербера.
Совершив эти подвиги, Геракл избавился от служения Еврисфею. Он вернулся в Фивы, развелся с Мегарой, считая, что этот брак неугоден богам, и выдал ее за своего племянника и друга Иолая. После этого Геракл вывел из Аида жену Адмета Алкестиду и героя Тесея, сразившись с демоном смерти Танатосом и ранив самого бога Аида. Затем Геракл ушел в Эхалию, где просил у царя Эврита руки его дочери Иолы. Автолик увел у Эврита стадо, и царь, заподозрив Геракла в краже, отказал герою. Геракл вместе с братом Иолы Ифитом отправился на поиски стада с тем, чтобы доказать свою невиновность, но Гера в пути затмила разум Геракл и он убил Ифита. Чтобы искупить убийство, Геракл должен был три года служить рабом лидийской царице Омфале. Во время службы у Омфалы Геракл переловил карликов-кекропов, отпустив их затем на волю, а также убил разбойника Силея.

Позднее Геракл участвовал в походе аргонавтов и в Калидонской охоте, пошел войной на троянского царя Лаомедонта, оскорбившего героя при возвращении его с поясом Ипполиты. Троя была взята, а Лаомедонт и его сыновья, кроме Приама — перебиты. Следующую войну Геракл повел против пилосского царя Нелея, которого разбил, уничтожив всех побежденных, кроме царя Нестора. Далее Геракл перебил многих кентавров и стал невольным виновником гибели благого кентавра Хирона — своего учителя. За руку Деяниры, дочери калидонского царя Ойнея, Геракл сразился с речным божеством Ахелоем и победил его. Женившись на Деянире, Геракл отправился к своему другу Кеику. По дороге кентавр Несс, перевозивший Деяниру через реку, пытался ее похитить. Геракл убил Несса стрелой, отравленной ядом Лернейской гидры. Умирая, Несс дал Деянире коварный совет — собрать его отравленную кровь, говоря, что это волшебное зелье, возвращающее утраченную любовь. Когда Геракл, победив Эврита, захватил в плен его дочь Иолу, Деянира, боясь, что Геракл покинет ее ради Иолы, прислала Гераклу одежду, пропитанную кровью Несса. Одев ее, Геракл стал испытывать невыносимые мучения и сам лег на погребальный костер. После своей смерти на погребальном костре Геракл был вознесен на Олимп, причислен к бессмертным и ему в жены была дана дочь Зевса — Геба.
Из более поздних мифов о Геракле известны рассказы о его пребывании в Скифии, где, сойдясь со змеей-девой Ехидной, он стал родоначальником скифов и родственных скифам народам, а также об освобождении Прометея и участии в борьбе богов с гигантами.
В римской мифологической традиции Г. соответствует Геркулес.