Доисторические люди считали окружающий мир единым живым существом, огромным и непонятным.
Народы, чей уровень развития был более высок( древние египтяне и греки), получали возможность путешествовать в дальние страны и видели, что на свете существуют не только горы, или степи, или леса. Они представляли себе Землю в виде плоского диска или высокой горы, окруженной со всех сторон бескрайним морем.
У древних индийцев существовала легенда о том, что плоскость Земли не просто парит в небе или плавает в мировом океане, а покоится на спинах трех гигантских слонов, которые, в свою очередь, стоят на панцире черепахи.
В Древнем Китае считали, что Вселенная подобна яйцу, расколотому пополам.
В представлениях древних обитателей Американского континента время и пространство представляли собой единое целое и обозначались одним и тем же словом «пача».
Более двух тысяч лет назад древнегреческие математики Пифагор, а за ним Аристотель, разработали теорию шарообразной Земли, которая, по их мнению, была центром Вселенной.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.
Народы, чей уровень развития был более высок( древние египтяне и греки), получали возможность путешествовать в дальние страны и видели, что на свете существуют не только горы, или степи, или леса. Они представляли себе Землю в виде плоского диска или высокой горы, окруженной со всех сторон бескрайним морем.
У древних индийцев существовала легенда о том, что плоскость Земли не просто парит в небе или плавает в мировом океане, а покоится на спинах трех гигантских слонов, которые, в свою очередь, стоят на панцире черепахи.
В Древнем Китае считали, что Вселенная подобна яйцу, расколотому пополам.
В представлениях древних обитателей Американского континента время и пространство представляли собой единое целое и обозначались одним и тем же словом «пача».
Более двух тысяч лет назад древнегреческие математики Пифагор, а за ним Аристотель, разработали теорию шарообразной Земли, которая, по их мнению, была центром Вселенной.
ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.