Нужно узнать о каком предмете говорится
В этом предмете мы узнаем кое-что о Боге:
Здесь мы учимся складывать, вычитать, умножать и делить
Мне это нравится! Я узнаю о нашей стране, провинциях, реках и т. Д.
Здесь мы учимся говорить на другом языке:
Студентам это очень нравится! Они могут заниматься спортом:
Это прекрасное время! Мы учимся хорошо петь
Здесь мы используем мелки, цвета и краски. Мы учимся рисовать:
В этой теме мы можем узнать о наших и важных датах в нашей стране:
Мы узнаем больше о нашем собственном языке:
Мы узнаем о том, что произошло в В этой теме мы могли бы провести эксперименты:
Мы учимся пользоваться компьютерами:
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».
Святой мученик Иоанн Воин жил в IV веке. Он служил в войске римского императора Юлиана Отступника (361 — 363). Однажды император послал в город Нумеры Ифальские отряд воинов во главе со святым Иоанном для преследования и гонения христиан. Когда Юлиан Отступник узнал о деятельности святого, он приказал немедленно привести его в Константинополь. Когда святого привели в столицу, Юлиан Отступник был в походе против персов, и святой Иоанн был заключен в темницу до его возвращения. В течение нескольких месяцев он был закован в тяжелые цепи и претерпел немало лишений.
После смерти Юлиана Отступника, убитого в походе, святой мученик Иоанн Воин был освобожден по приказу нового императора-христианина Иовиана (363—364). Испытанный скорбями и очищенный ими, как золото в горниле, он посвятил остальную жизнь служению Богу и людям. Все свое имение он употребил на пользу бедным, больным и страждущим, которые находили в святом Иоанне истинного утешителя и В чистоте и святости мученик Иоанн дожил до глубокой старости и мирно отошел ко Господу. Он завещал совершить погребение своего тела на том месте, где погребали странников и нищих, которые всегда были близки его душе.