ОЧЕНЬ НАУЖНА Негашеная известь содержит % , 92 % и 1,2 % примесей. Получается она обжигом известняка, содержащего 89 % . Определить расходный коэффициент известняка на 1 т извести указанного состава и степень обжига известняка. в негашеной извести получается из-за наличия в ней .
Обучение в школах.
Слово «учебное заведение» передавалось словом «дидаскалейон».
Наше слово «школа» — также греческого происхождения Слово («схолэ») в греческом языке означало покой, отдых, досуг, а также и время препровождение на досуге. Понятие школа связано с явлением философской школы. Путь человеческого разума в поисках истины. Об этом есть видео фильм «Афинская школа» 8 серий по 25 минут Гераклит. Сократ. Платон. Аристотель. Цицерон. Сенека. Марк Аврелий. Блаженный Августин.
Мы будем рассматривать философские школы отдельно.
Школа была частной, платной. Учились преимущественно дети состоятельных граждан. Учились только мальчики. Дети менее состоятельных родителей также вступали в эти школы, оставаясь в них не до полного окончания «курса».
Если рассматривать с позиции философии образования, то характер и содержание школьного образования отвечали цели подготовки гражданина, участника общественной жизни и сильного воина.
Задачи воспитательной и учебной работы сводились к тому, чтобы войти в общество полноправных свободнорожденных эллинов.
Понимаемое так воспитание имело четыре задачи:
- овладение необходимыми навыками для введения в интеллектуальную и художественную деятельность,
- развитие культуры тела,
-приобщение к добродетели, то есть к тем нравственным ценностям, которые декларировались в обществе,
-готовность к защите отечества.
Разрешение указанных задач на первых годах обучения брали на себя раздельно частные мусические и гимнастические школы.
Посещение мусической школы ориентировочно падало на возраст от семи до шестнадцати лет,
Посещение гимнастической школы –с двенадцати лет(присоединялось к мусической) до 16 лет
Гимнасий с 16 лет сюда также посещение школы гимнастической, а в дальнейшем (от шестнадцати до восемнадцати лет)—государственных гимнасиев.
Эфебия - (от восемнадцати до двадцати лет) — военной службой, соединенной с рядом образовательных моментов.
. Слово мусическая в греческой практике означало «искусство муз», то есть всю область литературы, искусства и науки, которой ведали эти богини.
Музы -9 сестер. Мусейон –храм, посвященный музам. Клио, Эвтерпа (муза лирической поэзии), Каллиопа (муза знаний и традиций), Каллиоппа была матерью Орфея. От нее сын унаследовал чувствовать музыку.В ее руках свиток и свирель. Талия (муза комедии), Эрато(милая-муза любовной поэзии), Клио-муза истории, Мельпомена-муза трагедии, Терпсихора-муза танца, Полигимния-муза торжественных песнопений в честь Богов. Урания-муза астрономии.
Обучение грамотности.
При обучении иногда прибегали к наглядным приемам. Так, например, до нашего времени уцелели отрывки из так называемой «Грамматической трагедии» Каллия. В этом своеобразном драматическом произведении действующими лицами выступали буквы, которые в условиях различных звуковых сочетаний выполняли «песнопения», знакомство с которыми открывало путь к усвоению простейших слогов.
Материалом для письма служили чаще всего навощенные деревянные дощечки. В таком случае для письма пользовались заостренной металлической палочкой («стиль»), которою и выцарапывался на воске нужный текст.
Грамматист.
Усвоение элементов грамоты открывало перед учащимися пути к знакомству с основными созданиями греческой литературы, в первую очередь, Гомера.
Овладение гекзаметром. шестистопный дактиль.
У Пушкина: Чистый лоснится пол, Стекляные чаши блистают.
Почетное место в школе вслед за Гомером занимал Гесиод, знаменитый поэт VIII—VII вв., его «Труды и дни» открывали перед читателями широкую картину земледельческой жизни, правда, в дедовских архаических формах.
В школе, правда, в меньшей степени, читались и другие авторы: в мусической школе штудировали с конца V в. великих афинских драматургов— Эсхила, Софокла, Еврипида и др. Последний автор с эпохи конца Пелопонесской войны стал одним из любимых школьных авторов.
Трудность положения учителя литературы в греческой школе заключалась в том, что он не только не мог обыкновенно ничего задать ученикам приготовить на дом «по книгам», но и дать эти «книги» им на руки в школьной обстановке.
В условиях отсутствия книгопечатания в частных, даже богатых домах, рукописная книга являлась редкостью, конечно, не доходящею до ребенка, книга же, принадлежащая школе, тоже в силу своей ценности, вероятно, редко выпускалась учителем из рук. В связи с этим учителям приходилось нередко прибегать к диктовке целых страниц своим ученикам из той или иной книги .
Друга половина XVI — перша половина XVII ст. — якісно новий етап у розвитку архітектури та містобудування на українських землях. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку мистецької культури, саме в ній найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції, що поступово стали визначальними для розвитку мистецької культури загалом.
Вони насамперед пов’язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (перед початком XVII ст. майже виключно італійців), які надали мурованій архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північноіталійському провінційному варіанті. Від другої половини XVI ст. залишки готики виступають хіба що у вигляді рудиментів, а від початку наступного століття на українському ґрунті постають перші споруди новітнього барокового стилю. Відповідно найновіші європейські системи поширюються також в містобудуванні та оборонній архітектурі.
Діяльність будівничих італійського походження розпочав згадуваний в актах львівського міського архіву, починаючи від 1543 р., невідомий за прізвищем майстер Петро, який, за свідченням магістрату м. Бистриця в Трансільванії з 1561 р., походив з Луґано 1.
Саме він став першим з численної групи північноіталійських будівничих, які почали з’являтися на львівському ґрунті вже у другій половині століття й виступають в документах міського архіву ще з-перед кінця 50-х рр. їхній приплив до Львова значно зростає від 1560-х рр., а вершина цього процесу припадає на 1580-ті рр., коли у місті у 1585 р. прийняли міське право одразу три італійських і п’ять неіталійського походження будівничих.
Здебільшого ці майстри були земляками Петра Італійця з нинішнього італошвейцарського пограниччя, проте окремі походили з інших реґіонів, як, наприклад, Рох Шафранець з Венеції або чи не найвидатніший серед них — Павло з Рима. Нерідко до Львова італійські будівничі потрапляли через Краків, так само часто Львів служив для них важливим пунктом у дальшому просуванні на схід.
Тут насамперед варто згадати Петра Італійця, який працював над спорудженням костьолу в Бистриці у Трансільванії, Христофора Боццано, який перебував на службі у князя Костянтина Острозького й працював над спорудженням замку у Меджибожі, Петра Сперендіо, який побував у Молдові й відомий насамперед зі служби у князя К. Острозького в Тернополі та Острозі, Джакопо Мадлена, якому приписують авторство костьолу бернардинів в Ізяславі (Заслав) на Хмельниччині, зайнятого будівництвом Успенської церкви на Подолі у Києві Себастьяно Браччі та Октавіано Манчіні, який працював над відбудовою київського Софійського собору.
Після 80-х рр. приплив італійських майстрів сповільнився, а їхня діяльність остаточно пішла на спад з перших десятиліть XVII ст. Більшість з них не змогли утриматися на місцевому ґрунті. Лише в окремих випадках до нас дійшли відомості, що родини майстрів осіли в Україні. До таких поодиноких прикладів належить документально засвідчена родина П. Сперендіо в Острозі.
Особливо варто відзначити, що, за нововіднайденими джерельними даними, щонайпізніше від 1560-х рр., італійські будівничі постійно перебували на службі у найвпливовішого з тогочасних українських магнатів князя Острозького.