Очень нужно Задание 1.
1. Исторические рамки немецкой классической философии .
2. Родоначальником немецкой классической философии считают .
3. Категория гегелевской философии, указывающая основу мира, творческое начало мира, неизменное, вечное, совершенное начало бытия .
4. Кому из представителей немецкой классической философии принадлежит высказывание: «Поприще философии в этом широком значении можно подвести под следующие вопросы: 1. Что я могу знать? 2. Что я должен делать? 3. На что я могу надеяться? 4. Что такое человек?» .
5. Правило, которым руководствуется в своем поведении и поступках человек, называется .
6. Правило, требующее обязательного исполнения, есть .
7. Основные положения его сформулировал в своей этике .
8. Гегелевская философия, по сути, это – философия .
9. Материализм Л. Фейербаха по своему содержанию был .
10. В чем состоит великая заслуга Гегеля? .
11. Свой метод Гегель применил к объяснению , поэтому его философская система называется .
12. Какие проблемы решал Кант в раннем, докритическом периоде своей деятельности?
13. Какова философская проблематика Канта в зрелом – «критическом» периоде?
14. Философия марксизма это - философия .
15. «Материя не есть продукт духа, дух есть высший продукт материи». Это суждение демонстрирует позицию в философии.
16. Ее сторонником был представитель немецкой классической философии .
17. Непосредственными теоретическими источниками марксистской философии являются .
18. Общество на определенном этапе исторического развития в марксистской философии обозначается понятием .
19. Отношение мышления к бытию, сознания к материи – так в марксистской философии трактуется .
20. Суждение: «Человек человеку - Бог» принадлежит .
21. Агностицизм И. Канта это - отрицание возможности познать .
22. Что, по мнению Гегеля, выступает источником движения и развития?
.
23. К. Маркс так выразился о предназначении своей философии: «Философы лишь различным образом объясняли мир, а дело заключается в том, чтобы его».

24. Основным противоречием капиталистического общества, ведущим его к преобразованию в социалистическое, К. Маркс считал противоречие между .
25. Работы «Сущность христианства», «Основные положения философии будущего» написал .
Задание 2.
По Гегелю, диалектика есть основополагающий закон развития и существования Мирового Духа и сотворенного им мира. Ф. Энгельс определяет диалектику как науку о наиболее общих законах развития природы, человеческого общества и мышления.
Что же такое диалектика? Каковы ее основные принципы?
Чем марксистская диалектика отличается от гегелевской?

Объяснение:

Айвенго" — це історичний роман. Але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. Цей роман є відтворенням пам'яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш.

Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.

Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.

Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники.

Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний.

Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.

Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.

Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь.

Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.

Так сталося і в романі Вальтера Скотта.

Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.

Юстиниан І (Justіnіanos І) (482/83, Таурисий, Жоғары Солтүстік Македония – 14.11.565, Константинополь) – Византия императоры (527 – 565). Шаруа отбасынан шыққан. Өзінің үлкен ағасы император Юстин І-нің (518 – 527) көмегімен император сарайына жақын болып, мемлекеттік істерге үлкен ықпал етті. Таққа отырған соң империяның бұрынғы шекараларын қайта қалпына келтіруге тырысты. Жер иеленушілер мен құлиеленушілерге сүйенді, православие дінінен қолдау іздеп, сенаторлардың қарсылығын шектеуге тырысты. Мемлекеттік саясатта императордың әйелі Феодора үлкен рөл атқарды. Юстиниан І кезінде рим құқықтары толықтай қалпына келтіріліп, заң шығарушылық қызмет императордың шексіз билігін орнатуға, құл иеленушілікті нығайтуға бағытталды. Оның 536 – 538 ж. жүргізген реформалары мемлекетті орталықтандыруға жағдай жасады. Әкімшілік округтер үлкейтіліп, мемлекеттік аппарат пен армия күшейтілді. Қолөнер мен саудаға мемлекет бақылауы қойылды. Юстиниан І-нің кезінде салықтар көбейіп, еретиктер қатаң қудаланды. Ол алып құрылыстар жүргізуге (варварлардың баса-көктеп кіруінен қорғану үшін әскери бекіністер, қалалар, сарайлар мен ғибадатханалар салуға) үнемі қолдау жасап отырды. Кең көлемді жаулап алу саясатын жүргізді: варварлар басып алған Батыс Рим империясының жерлері (533 – 534 ж. Солтүстік Африка, Сардиния, Карсика, 535 – 555 ж. – Апеннин түбегі мен Сицилия, 554 ж. – Пиреней түбегінің оңтүстік-шығыс бөлігі) қайтадан тартып алынып, бұл жерлердегі құлиеленушілік тәртіптер қалпына келтірілді. Шығыста Иранмен (527 – 532, 540 – 561), солтүстікте славяндармен соғыс жүргізілді. Византияға қосылған жерлерде император билігіне қарсы жиі-жиі халық көтерілістері болып тұрды. [1]