Щоб урятувати степ, замало підтримувати невеликі степові фрагменти, адже це не дозволить нам зберегти степові екосистеми загалом. Тому пріоритет — це відновлення мережі взаємопов’язаних степових та напівстепових угруповань. Дуже важливо позбутися в цих районах факторів, які змінюють мікроклімат (ставів та лісосмуг), при одночасному масовому підсіві сумішей насіння та куртин основних видів, що визначають обличчя степу. Необхідно пропагувати тут знищення заносних видів. Одночасно слід розробити й відпрацювати на степових територіях, які ще збереглися, методику розселення степових тварин, що стабілізують степ. Найбільше проблем вчені пов’язують із відтворенням природних пасовищних впливів ратичних. Цей фактор визнається одним із найголовніших для підтримання степу. Втім, на території України не збереглося степових видів ратичних, тим більше таких, які могли б існувати в умовах напівприродної степової екомережі. З огляду на це, слід звернути увагу на коня Пржевальського. Ця тварина вже досить довго випробовується в умовах напіввільного випасу у Великому Чапельському поді «Асканії-Нової». Непогані результати її натуралізації в Зоні відчуження ЧАЕС. Коня Пржевальського не можна вважати чужим видом, адже це єдиний підвид дикого коня тарпана, що зберігся до наших часів. Слід відзначити, що він менше цікавить пожадливих людей, ніж навіть здичавілий свійський кінь. Водночас саме коні мають оптимальну площу ратиць, щоб не викликати ущільнення степових ґрунтів. Коні об’їдають, але не виривають із корінням степові трави, а взимку виїдають підріст чагарників та дерев, що сприяє підтриманню степу. В умовах напівпустель Приазовсько-Причорноморської смуги перспективним видається інший аборигенний вид України — кулан, досвід утримання якого набуто на острові Бірючий (Азово-Сиваський національний парк). Створення мережі взаємопоєднаних степових і напівстепових територій — степової екомережі — дозволить визначати спеціальні ділянки, придатні для гніздування степових птахів,
Відповідь:
Щоб урятувати степ, замало підтримувати невеликі степові фрагменти, адже це не дозволить нам зберегти степові екосистеми загалом. Тому пріоритет — це відновлення мережі взаємопов’язаних степових та напівстепових угруповань. Дуже важливо позбутися в цих районах факторів, які змінюють мікроклімат (ставів та лісосмуг), при одночасному масовому підсіві сумішей насіння та куртин основних видів, що визначають обличчя степу. Необхідно пропагувати тут знищення заносних видів. Одночасно слід розробити й відпрацювати на степових територіях, які ще збереглися, методику розселення степових тварин, що стабілізують степ. Найбільше проблем вчені пов’язують із відтворенням природних пасовищних впливів ратичних. Цей фактор визнається одним із найголовніших для підтримання степу. Втім, на території України не збереглося степових видів ратичних, тим більше таких, які могли б існувати в умовах напівприродної степової екомережі. З огляду на це, слід звернути увагу на коня Пржевальського. Ця тварина вже досить довго випробовується в умовах напіввільного випасу у Великому Чапельському поді «Асканії-Нової». Непогані результати її натуралізації в Зоні відчуження ЧАЕС. Коня Пржевальського не можна вважати чужим видом, адже це єдиний підвид дикого коня тарпана, що зберігся до наших часів. Слід відзначити, що він менше цікавить пожадливих людей, ніж навіть здичавілий свійський кінь. Водночас саме коні мають оптимальну площу ратиць, щоб не викликати ущільнення степових ґрунтів. Коні об’їдають, але не виривають із корінням степові трави, а взимку виїдають підріст чагарників та дерев, що сприяє підтриманню степу. В умовах напівпустель Приазовсько-Причорноморської смуги перспективним видається інший аборигенний вид України — кулан, досвід утримання якого набуто на острові Бірючий (Азово-Сиваський національний парк). Створення мережі взаємопоєднаних степових і напівстепових територій — степової екомережі — дозволить визначати спеціальні ділянки, придатні для гніздування степових птахів,
Пояснення: