Платон мечтал создать всеобъемлющую концепцию мира. Отлично сознавая мощь созданного им аппарата идей, он стремился выработать представление как о Космосе, так и об обществе. Весьма показательно, как Платон использует в этой связи свою концепцию идей, скромно замечая, что он претендует лишь на "правдоподобное мнение". Космическую картину мира Платон дает в диалоге "Тимей". Исходный пункт Платона таков: постулируется существование идей (ясно, что Платон не мог не начать с них), материи и Бога, который понимается как демиург, т. е. мастер. Из смеси идей и материи демиург создает мировую душу и распространяет по всему пространству. Мировая душа в своем исходном состоянии делится на стихии — огонь, воздух, землю. Соответственно гармоническим математическим отношениям Бог придал Космосу наиболее совершенную форму — форму сферы. В центре Космоса — Земля. Орбиты планет и звезд подчиняются гармоническим математическим соотношениям. Бог-демиург творит также и живые существа. Итак, Космос — это одаренное разумом живое существо. Структура мира такова: божественный разум (демиург), мировая душа и мировое тело. Все происходящее, временное, равно как само время, есть образ вечного, идей. Платоновская космологическая картина Космоса подвела своеобразный итог натурфилософии природы в IV в. до н. э. На протяжении многих веков, по крайней мере до эпохи Возрождения, эта картина мира стимулировала философский и частнонаучный поиск. Самые изощренные современные космологи имеют возможность по достоинству оценить заслуги Платона. Наиболее важным для науки оказалась опора на идеи и их математическое содержание. Именно в этом деле Платон был первооткрывателем. Разумеется, в целом ряде отношений платоновская картина мира не выдерживает критики. Она умозрительна, придумана, не соответствует современным данным науки. Но вот что удивительно: даже с учетом всего этого было бы весьма опрометчиво сдавать ее в архив. Дело в том, что далеко не всем доступны научные данные, тем более в каком-то обобщенном, систематизированном виде. Платон же был великим систематиком, его картина Космоса проста, по-своему понятна многим. Она необычайно образна: Космос одушевлен, гармоничен, в нем на каждом шагу встречается божественный разум. По указанным и другим основаниям, платоновская картина Космоса имеет своих сторонников и поныне. Оправдание такому положению мы видим еще и в том, что в скрытом, неразвернутом виде она содержит потенциал, который может быть использован продуктивно и в наши дни. "Тимей" Платона — это миф, но миф особенный, построенный с логическим и эстетическим изяществом.
2. Якщо в середні століття скульптура була нерозривно пов'язана з архітектурою і як окреме мистецтво навіть не розглядалося, то з початком епохи відродження починається повільний, але вірний процес відділення скульптури, вивільнення його від залежності від архітектурних задумів. Скульптури поступово "відсуваються" від стін храмів, від рельєфів і портиків, стаючи самостійним, самодостатнім мистецтвом.
3. Живопис Ренесансу як один із видів мистецтва цієї доби мас свої характерні риси. Він відходить від статичних, застиглих схем у бік несміливого руху, динаміки, з’являється нове розуміння простору і часу, в картинах присутні правдивість, достовірність і своєрідна чуттєвість, драматизм подій. В епоху Ренесансу народився європейський реалістичний портрет. Це відбулось з визнанням цінності внутрішнього світу окремої людини. По мірі зростання індивідуалізму в портретному мистецтві можливість вираження суб'єктивного світу виражається все яскравіше, виразно з'являючись в живопису XVI століття.
4. Опера виникла в Італії на межі XVI – XVII століть. Поштовхом до створення опери стала ренесансна ідея учених-гуманістів, письменників і музикантів щодо відродження давньогрецької трагедії. Зародившись як "драма під музику", опера до початку XIX в. перетворилася в чисто музичну виставу, у якім речитативу - ритмічної декламації співучо - майже не залишилося місця, а в сюжет спектаклю органічно вписали арії. Арія (буквально "повітря") - це тривалий сольний номер. На час виконання арії вся сценічна дія завмирала, і нею же звичайно завершувалося майже кожне явище.
Исходный пункт Платона таков: постулируется существование идей (ясно, что Платон не мог не начать с них), материи и Бога, который понимается как демиург, т. е. мастер. Из смеси идей и материи демиург создает мировую душу и распространяет по всему пространству. Мировая душа в своем исходном состоянии делится на стихии — огонь, воздух, землю. Соответственно гармоническим математическим отношениям Бог придал Космосу наиболее совершенную форму — форму сферы. В центре Космоса — Земля. Орбиты планет и звезд подчиняются гармоническим математическим соотношениям. Бог-демиург творит также и живые существа.
Итак, Космос — это одаренное разумом живое существо. Структура мира такова: божественный разум (демиург), мировая душа и мировое тело. Все происходящее, временное, равно как само время, есть образ вечного, идей.
Платоновская космологическая картина Космоса подвела своеобразный итог натурфилософии природы в IV в. до н. э. На протяжении многих веков, по крайней мере до эпохи Возрождения, эта картина мира стимулировала философский и частнонаучный поиск. Самые изощренные современные космологи имеют возможность по достоинству оценить заслуги Платона. Наиболее важным для науки оказалась опора на идеи и их математическое содержание. Именно в этом деле Платон был первооткрывателем.
Разумеется, в целом ряде отношений платоновская картина мира не выдерживает критики. Она умозрительна, придумана, не соответствует современным данным науки. Но вот что удивительно: даже с учетом всего этого было бы весьма опрометчиво сдавать ее в архив. Дело в том, что далеко не всем доступны научные данные, тем более в каком-то обобщенном, систематизированном виде. Платон же был великим систематиком, его картина Космоса проста, по-своему понятна многим. Она необычайно образна: Космос одушевлен, гармоничен, в нем на каждом шагу встречается божественный разум. По указанным и другим основаниям, платоновская картина Космоса имеет своих сторонников и поныне. Оправдание такому положению мы видим еще и в том, что в скрытом, неразвернутом виде она содержит потенциал, который может быть использован продуктивно и в наши дни. "Тимей" Платона — это миф, но миф особенный, построенный с логическим и эстетическим изяществом.
2. Якщо в середні століття скульптура була нерозривно пов'язана з архітектурою і як окреме мистецтво навіть не розглядалося, то з початком епохи відродження починається повільний, але вірний процес відділення скульптури, вивільнення його від залежності від архітектурних задумів. Скульптури поступово "відсуваються" від стін храмів, від рельєфів і портиків, стаючи самостійним, самодостатнім мистецтвом.
3. Живопис Ренесансу як один із видів мистецтва цієї доби мас свої характерні риси. Він відходить від статичних, застиглих схем у бік несміливого руху, динаміки, з’являється нове розуміння простору і часу, в картинах присутні правдивість, достовірність і своєрідна чуттєвість, драматизм подій. В епоху Ренесансу народився європейський реалістичний портрет. Це відбулось з визнанням цінності внутрішнього світу окремої людини. По мірі зростання індивідуалізму в портретному мистецтві можливість вираження суб'єктивного світу виражається все яскравіше, виразно з'являючись в живопису XVI століття.
4. Опера виникла в Італії на межі XVI – XVII століть. Поштовхом до створення опери стала ренесансна ідея учених-гуманістів, письменників і музикантів щодо відродження давньогрецької трагедії. Зародившись як "драма під музику", опера до початку XIX в. перетворилася в чисто музичну виставу, у якім речитативу - ритмічної декламації співучо - майже не залишилося місця, а в сюжет спектаклю органічно вписали арії. Арія (буквально "повітря") - це тривалий сольний номер. На час виконання арії вся сценічна дія завмирала, і нею же звичайно завершувалося майже кожне явище.