Влади́мир Семёнович Ку́зин (15 июля 1930, Лампожня, Северный край — 5 октября 2007, Москва) — советский лыжник, олимпийский чемпион 1956 года в эстафете и двукратный чемпион мира. Единственный в истории советского и российского спорта лыжник, выигравший золото чемпионата мира на дистанции 50 км.
Пояснення:
Владимир Кузин родился в 1930 году в селе Лампожня Мезенского района Северного края (ныне — в Мезенском городском поселении Мезенского района Архангельской области). В соревнованиях участвовал с 16 лет.
В 1954 году на чемпионате мира в Фалуне Кузин стал первым советским чемпионом мира, выиграв гонки на 50[2] и 30 км[3]. Король Швеции Густав VI Адольф торжественно вручил ему за это большой кубок, на котором было выгравировано: «Королю лыж от короля Швеции Густава VI». Это была первая и последняя лыжная «коронация»[4]. После этого случая в лыжном мире закрепилась традиция присуждать неофициальное звание «король лыж» гонщику, который в рамках одного чемпионата мира или Олимпийских игр побеждал бы на дистанциях 30 и 50 км. Кроме Кузина, «королями лыж» в разные годы были: Матти Райвио (Финляндия), Николай Зимятов (СССР), Гунде Сван (Швеция), Мика Мюллюла (Финляндия), Петтер Нортуг (Норвегия). (В скобках следует заметить, что в этом списке «королей» Николай Зимятов является единственным, кому удалось выиграть эти две дистанции на Олимпийских играх, остальные «короли» одерживали свои победы на чемпионатах мира, которые проводятся в два раза чаще).
В 1956 году на Олимпиаде в итальянском городе Кортина д’Ампеццо Владимир Кузин занял пятое место в гонке на 30 км[5] и завоевал золото в эстафете (4×10 км)[6]. Таким образом, Кузин стал первым советским лыжником, выигравшим и Олимпиаду и чемпионат мира. В 1957 году за это достижение его наградили орденом Ленина.
2-кратный чемпион СССР: 18 км (1953 год), 15 км (1958 год).
После завершения карьеры Владимир Кузин работал тренером. Защитил диссертацию кандидата биологических наук (1972 год). Член КПСС с 1975 года. В середине 1970-х годов возглавил кафедру физической подготовки и спорта Военного факультета при Московском финансовом институте, доцент, полковник.[7] За достижение высоких показателей в педагогической и научной деятельности был удостоен знака «За отличные успехи в работе в области высшего образования в СССР».
Скончался на 78-м году жизни после долгой и продолжительной болезни 5 октября 2007 года. Похоронен на участке №16 «Д» Митинского кладбища в Москве
Нора будувала своє життя на втіленні бажань інших людей. В даному випадку на бажанні свого чоловіка. Здається, що він її любить, плекає, всіляко нагороджує за її праці. Але це лише зовнішня оболонка. Всередині він вважає її своєю іграшкою, своєю лялькою, якою можна грати і яка без жодних суперечок буде виконувати поставлені їм вказівки. І нора відіграє свою роль, щоб не засмутити чоловіка. Вона приховує за ляльковою маскою свою гордість, величезну напругу сил і здатність на самопожертву. Це ми можемо бачити в її розповіді про те, як вона зайняла грошей для лікування чоловіка від туберкульозу. Після погроз Крогстада вона розуміє, що не зможе вічно ховатися під маскою і що чоловік скоро дізнається про її вчинок. Вона знову одягає "маску схиляння" перед чоловіком. Вона боїться, що все може повернутися в зовсім іншу сторону, якщо чоловік дізнається про борг. І в кінці твору це і трапляється. Чоловік показує свою справжню сутність, і це нарешті-таки допомагає норі показати свою особистість, індивідуальність. Вона сподівалася на його підтримку, до в цій ситуації, а він вирішив кинути її напризволяще. Коли він дізнався, що борг норі все-таки прощають, то намагається знову повернути Нору під свою владу, але вона вже стає справжньою "живою людиною".
Христина, або фру Лінне-це вже самостійна людина, яка здатна піти на важку роботу і самопожертву. Вона була змушена вийти заміж за нелюбого людини, щоб її рідні не залишалися голодною. Через це вона і кинула Крогстада. Після смерті матері і поліпшення стану молодших братів вона може нарешті зітхнути спокійно. Але у неї не виходить. Вона звикла піклуватися про когось, комусь допомагати. І вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і 4 дітей, які втратили матір.
Відповідь:
Влади́мир Семёнович Ку́зин (15 июля 1930, Лампожня, Северный край — 5 октября 2007, Москва) — советский лыжник, олимпийский чемпион 1956 года в эстафете и двукратный чемпион мира. Единственный в истории советского и российского спорта лыжник, выигравший золото чемпионата мира на дистанции 50 км.
Пояснення:
Владимир Кузин родился в 1930 году в селе Лампожня Мезенского района Северного края (ныне — в Мезенском городском поселении Мезенского района Архангельской области). В соревнованиях участвовал с 16 лет.
В 1954 году на чемпионате мира в Фалуне Кузин стал первым советским чемпионом мира, выиграв гонки на 50[2] и 30 км[3]. Король Швеции Густав VI Адольф торжественно вручил ему за это большой кубок, на котором было выгравировано: «Королю лыж от короля Швеции Густава VI». Это была первая и последняя лыжная «коронация»[4]. После этого случая в лыжном мире закрепилась традиция присуждать неофициальное звание «король лыж» гонщику, который в рамках одного чемпионата мира или Олимпийских игр побеждал бы на дистанциях 30 и 50 км. Кроме Кузина, «королями лыж» в разные годы были: Матти Райвио (Финляндия), Николай Зимятов (СССР), Гунде Сван (Швеция), Мика Мюллюла (Финляндия), Петтер Нортуг (Норвегия). (В скобках следует заметить, что в этом списке «королей» Николай Зимятов является единственным, кому удалось выиграть эти две дистанции на Олимпийских играх, остальные «короли» одерживали свои победы на чемпионатах мира, которые проводятся в два раза чаще).
В 1956 году на Олимпиаде в итальянском городе Кортина д’Ампеццо Владимир Кузин занял пятое место в гонке на 30 км[5] и завоевал золото в эстафете (4×10 км)[6]. Таким образом, Кузин стал первым советским лыжником, выигравшим и Олимпиаду и чемпионат мира. В 1957 году за это достижение его наградили орденом Ленина.
2-кратный чемпион СССР: 18 км (1953 год), 15 км (1958 год).
После завершения карьеры Владимир Кузин работал тренером. Защитил диссертацию кандидата биологических наук (1972 год). Член КПСС с 1975 года. В середине 1970-х годов возглавил кафедру физической подготовки и спорта Военного факультета при Московском финансовом институте, доцент, полковник.[7] За достижение высоких показателей в педагогической и научной деятельности был удостоен знака «За отличные успехи в работе в области высшего образования в СССР».
Скончался на 78-м году жизни после долгой и продолжительной болезни 5 октября 2007 года. Похоронен на участке №16 «Д» Митинского кладбища в Москве
Нора будувала своє життя на втіленні бажань інших людей. В даному випадку на бажанні свого чоловіка. Здається, що він її любить, плекає, всіляко нагороджує за її праці. Але це лише зовнішня оболонка. Всередині він вважає її своєю іграшкою, своєю лялькою, якою можна грати і яка без жодних суперечок буде виконувати поставлені їм вказівки. І нора відіграє свою роль, щоб не засмутити чоловіка. Вона приховує за ляльковою маскою свою гордість, величезну напругу сил і здатність на самопожертву. Це ми можемо бачити в її розповіді про те, як вона зайняла грошей для лікування чоловіка від туберкульозу. Після погроз Крогстада вона розуміє, що не зможе вічно ховатися під маскою і що чоловік скоро дізнається про її вчинок. Вона знову одягає "маску схиляння" перед чоловіком. Вона боїться, що все може повернутися в зовсім іншу сторону, якщо чоловік дізнається про борг. І в кінці твору це і трапляється. Чоловік показує свою справжню сутність, і це нарешті-таки допомагає норі показати свою особистість, індивідуальність. Вона сподівалася на його підтримку, до в цій ситуації, а він вирішив кинути її напризволяще. Коли він дізнався, що борг норі все-таки прощають, то намагається знову повернути Нору під свою владу, але вона вже стає справжньою "живою людиною".
Христина, або фру Лінне-це вже самостійна людина, яка здатна піти на важку роботу і самопожертву. Вона була змушена вийти заміж за нелюбого людини, щоб її рідні не залишалися голодною. Через це вона і кинула Крогстада. Після смерті матері і поліпшення стану молодших братів вона може нарешті зітхнути спокійно. Але у неї не виходить. Вона звикла піклуватися про когось, комусь допомагати. І вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і 4 дітей, які втратили матір.
Объяснение: