ответить на вопрос Европейские путешественники называли адыгов и"законодателями мод" и "французами" Северного Кавказа. как вы думаете, что давало основание для таких определений?

Література постмодернізму — це постійний обмін прямими і переносними значеннями слів, провокація письменником читача і навпаки. Цей обмін веде до того, що межа між "своїм" і "чужим" художнім словом стирається, тому текст одного автора перетікає у текст іншого так само, як взаємо перетворюються персонажі мультфільму "Пластилінова ворона". Із єдиного матеріалу (в літературі — художнього тексту) можна створити усе, що автор побажає: етикетку, ліричний вірш чи напис на паркані. (Утім, ліричний вірш так само може бути написаний на огорожі.)

Література перетворюється на гру, в якій беруть участь усі, хто пише і читає. Поєтмодерністські художники полюбляють використовувати ролі і маски; вони не "витають" над текстом, як всюдисущі божества, і не вважають написаний ними твір лише своєю власністю, тому що усвідомлюють, що хистка будова твору складається з тисячі піщинок: зумисних і несвідомих цитувань, алюзій, "чужих" метафор і образів. Така "демократизація" літератури взаємодіє з любов'ю постмодерністів до міфології — адже світ належить усім, і водночас кожний може створювати власну міфологію. Якщо скористатися термінологією К. Маркса, можна сказати, що література (і мистецтво) є принципово не відчужуваним продуктом виробництва: зробивши свій твір набутком усіх, автор не втрачає його.

Зникає і розподіл літературних жанрів на "високі" і "низькі". Таке розмежування існувало ще від часів Аристотеля. Але в епоху постмодернізму жанри і стилі письмового мовлення, що вважалися "низькими" чи недостатньо "літературними" (як, наприклад, коментарі чи словникові статті) стали рівноправними з такими "заслуженими" жанрами, як роман чи поема. Художнім твором може вважатися навіть табличка на дверях або відправлений електронною поштою лист.

Объяснение:

Пряности — различные части растений, обладающие специфическим, в той или иной мере устойчивым ароматом и вкусом, традиционно добавляемые в пищу в малых дозах, в основном, с целью улучшения вкусовых качеств продуктов, а также для предотвращения их быстрой порчи пищеварению, поскольку усиливают выделение пищеварительных соков.

Пряности — добавки к пище исключительно растительного происхождения, содержащие ароматические и/или жгуче-вкусовые вещества (эфирные масла, гликозиды, танины и т. п.). В качестве пряностей могут использоваться различные части растений: листья (лавровый лист, укроп), стебли, соцветия и бутоны (гвоздика, каперсы), коренья (хрен, сельдерей), семена (горчица, мускатный орех), плоды (перец, тмин, ваниль, анис) и их части — кора/околоплодник, кожица (цитрусы).