Майбутнє — це незвіданий шлях, не доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. У всі часи людство приваблювало майбуття. Людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. Але час минав...
Колись я, як і всі діти, змінювала свої бажання щодо професії. Спочатку мені хотілося бути лікарем, потім вчителем і навіть дизайнером одягу... Та все це залишилося у дитинстві, у мріях. Зараз я тільки у шостому класі, але певна, що професію свою ще не обрала.
Щоб уявляти своє майбутнє, треба насамперед поставити перед собою ціль і намагатися досягти її. Тоді легше жити, бо людина знає, що їй потрібно від життя, знає, чого саме вона хоче.
Моя мета зараз — добре вчитися. Я вважаю, якщо захотіти, то все обов'язково здійсниться. Звичайно ж, майбутнє своє я уявляю світлим, хорошим. Варто лиш вірити у свої сили, у себе.
Як усе буде — покаже час. Та недаремно в народі кажуть, що людина — коваль свого щастя, вона сама будує власне життя
Українські вареники корінням ідуть у турецьку кухню. Страву дюш-вар – варені пиріжки з прісного тіста з начинкою – здавна готували в Туреччині. В Україні назва трансформувалася у схожу "вара-ники", а згодом – "вареники". У назві відображено і метод приготування страви – варіння. Традиційними начинками були шкварки, картопля, капуста, цибуля, сир, вишні, мак, калина, сухофрукти. На Полтавщині і Чернігівщині готували вареники з борошняною начинкою. Для цього сало висмажували до сухої шкварки, у киплячий жир додавали борошно. Такою засмажкою і начиняли вареники. Оскільки шкварки на зубах тріщали, страву називали ще "варениками з піском". "Ситні вареники" готували на Харківщині. Начинками були капуста, горох, квасоля. На заході України вареники називали вареними пирогами, але сама страва мало відрізнялася від тієї, яку готували в центрі України. Тісто для вареників робили з пшеничного, житнього і гречаного борошна. Прототип же вареників – турецький дюш-вар – готували на основі кислого молока. У кухнях народів світу є страви, схожі на українські вареники: італійські равіолі, грузинські хінкалі, сибірські пельмені, монгольські манти, китайські дімсами.
Майбутнє — це незвіданий шлях, не доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. Життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. У всі часи людство приваблювало майбуття. Людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. Але час минав...
Колись я, як і всі діти, змінювала свої бажання щодо професії. Спочатку мені хотілося бути лікарем, потім вчителем і навіть дизайнером одягу... Та все це залишилося у дитинстві, у мріях. Зараз я тільки у шостому класі, але певна, що професію свою ще не обрала.
Щоб уявляти своє майбутнє, треба насамперед поставити перед собою ціль і намагатися досягти її. Тоді легше жити, бо людина знає, що їй потрібно від життя, знає, чого саме вона хоче.
Моя мета зараз — добре вчитися. Я вважаю, якщо захотіти, то все обов'язково здійсниться. Звичайно ж, майбутнє своє я уявляю світлим, хорошим. Варто лиш вірити у свої сили, у себе.
Як усе буде — покаже час. Та недаремно в народі кажуть, що людина — коваль свого щастя, вона сама будує власне життя
Вареники: історія традиційної української страви
Українські вареники корінням ідуть у турецьку кухню. Страву дюш-вар – варені пиріжки з прісного тіста з начинкою – здавна готували в Туреччині. В Україні назва трансформувалася у схожу "вара-ники", а згодом – "вареники". У назві відображено і метод приготування страви – варіння. Традиційними начинками були шкварки, картопля, капуста, цибуля, сир, вишні, мак, калина, сухофрукти. На Полтавщині і Чернігівщині готували вареники з борошняною начинкою. Для цього сало висмажували до сухої шкварки, у киплячий жир додавали борошно. Такою засмажкою і начиняли вареники. Оскільки шкварки на зубах тріщали, страву називали ще "варениками з піском". "Ситні вареники" готували на Харківщині. Начинками були капуста, горох, квасоля. На заході України вареники називали вареними пирогами, але сама страва мало відрізнялася від тієї, яку готували в центрі України. Тісто для вареників робили з пшеничного, житнього і гречаного борошна. Прототип же вареників – турецький дюш-вар – готували на основі кислого молока. У кухнях народів світу є страви, схожі на українські вареники: італійські равіолі, грузинські хінкалі, сибірські пельмені, монгольські манти, китайські дімсами.