Лошадь, которая выиграла скачки, оказывается фальшивым рысаком. Её отвозят в глубинку и кормят отравленным зерном. Животное умирает в муках.
Изумруд — рослая беговая лошадь с ногами и телом безупречных форм. Он живёт в конюшне вместе с другими беговыми жеребцами, которые не терпят друг друга. Несколько дней назад, из-за недостатка места, к ним в конюшню поселяют молодую кобылу, и неприязнь между жеребцами усиливается.
Изумруда тщательно готовят к соревнованиям. Главный наездник конюшни, англичанин, которого одинаково боятся и уважают и люди, и лошади, проверяет, готов, ли Изумруд. Бега начинаются. Под руководством англичанина Изумруд выигрывает.
Через несколько минут распряжённого Изумруда приводят к трибунам. Люди тесно обступают лошадь, рассматривают его ноги, бока, шерсть, кричат, что это фальшивый рысак, поддельная лошадь, обман и мошенничество, и требуют вернуть деньги назад.
Ничего не понимающего Изумруда — ведь он выиграл — отводят назад в конюшню. Идут скучные дни. Приходят какие-то люди, осматривают его ноги, зубы, трут шерсть и кричат друг на друга. Потом выводят из конюшни и долго-долго ведут по каким-то улицам, приводят на вокзал, сажают в вагон, привозят в какую-то деревню и запирают в конюшне, отдельно от других лошадей. И снова какие-то люди осматривают его. Главный в этой конюшне человек, к которому Изумруд испытывает неподдельный ужас. Однажды этот человек кладёт ему в кормушку овёс странного вкуса. Изумруд чувствует в животе резь, которая увеличивается с каждой минутой. Наконец она становится нестерпимой, перед глазами кружатся огненные колёса, тело становится дряблым, ноги подкашиваются, и жеребец падает. Какая-то сила несёт его вниз, в глубокую, холодную яму. Ухо его ещё улавливает грубый человеческий окрик, но он уже не чувствует, как его толкают в бок каблуком.
Оле́кса До́вбуш (* 1700, Печеніжин, Коломийський район — † 24 серпня 1745, с. Космач, Косівський район) — найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана. В родині бідного селянина.
Біографія
Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Довбуш, «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».
Згодом (1739) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».
Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав».
Не витримавши сваволі пана, Олекса зі своїм братом Іваном вступає до загону опришків. Олекса Довбуш був сміливим, завзятим юнаком з організаторськими здібностями. Завдяки цим якостям він стає лідером опришківського руху.
Перші відомості про героїчну боротьбу Олекси Довбуша проти гнобителів містяться у документах датованих 1738 роком. Загін Довбуша налічував біля 50 чоловік. Опришки діяли на території Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Вони здійснювали набіги на панські маєтки, садиби лихварів, торговців, заможних селян. Захоплене майно віддавали бідним селянам, серед яких вони мали велику підтримку. Карпатські селяни надавали опришкам притулок, лікували їх, виготовляли для них зброю. Опорним пунктом загону Довбуша була Чорногора у Карпатах. Успішні виступи опришків Довбуша у 1738 – 1745 роках вплинули на розвиток анти поміщицької боротьби селян на Прикарпатті.
Польська влада навіть з до війська не могла розправитися з надзвичайно мужнім ватажком. Усі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Боротьбу проти нього вів й гетьман Й. Потоцький. Численність військ, що посилалися для знищення загону, іноді сягали 2 тисяч.
Лише підступом панам вдалося знищити героя. Загинув Олекса Довбуш 24 серпня 1745 року в селі Космачі від руки зрадника Степана Дзвінчука.
Героїчна боротьба Довбуша, яка стала прикладом нездоланної волі українського народу до визволення і соціальної справедливості, оспівана в численних творах народної поезії.
Лошадь, которая выиграла скачки, оказывается фальшивым рысаком. Её отвозят в глубинку и кормят отравленным зерном. Животное умирает в муках.
Изумруд — рослая беговая лошадь с ногами и телом безупречных форм. Он живёт в конюшне вместе с другими беговыми жеребцами, которые не терпят друг друга. Несколько дней назад, из-за недостатка места, к ним в конюшню поселяют молодую кобылу, и неприязнь между жеребцами усиливается.
Изумруда тщательно готовят к соревнованиям. Главный наездник конюшни, англичанин, которого одинаково боятся и уважают и люди, и лошади, проверяет, готов, ли Изумруд. Бега начинаются. Под руководством англичанина Изумруд выигрывает.
Через несколько минут распряжённого Изумруда приводят к трибунам. Люди тесно обступают лошадь, рассматривают его ноги, бока, шерсть, кричат, что это фальшивый рысак, поддельная лошадь, обман и мошенничество, и требуют вернуть деньги назад.
Ничего не понимающего Изумруда — ведь он выиграл — отводят назад в конюшню. Идут скучные дни. Приходят какие-то люди, осматривают его ноги, зубы, трут шерсть и кричат друг на друга. Потом выводят из конюшни и долго-долго ведут по каким-то улицам, приводят на вокзал, сажают в вагон, привозят в какую-то деревню и запирают в конюшне, отдельно от других лошадей. И снова какие-то люди осматривают его. Главный в этой конюшне человек, к которому Изумруд испытывает неподдельный ужас. Однажды этот человек кладёт ему в кормушку овёс странного вкуса. Изумруд чувствует в животе резь, которая увеличивается с каждой минутой. Наконец она становится нестерпимой, перед глазами кружатся огненные колёса, тело становится дряблым, ноги подкашиваются, и жеребец падает. Какая-то сила несёт его вниз, в глубокую, холодную яму. Ухо его ещё улавливает грубый человеческий окрик, но он уже не чувствует, как его толкают в бок каблуком.
Оле́кса До́вбуш (* 1700, Печеніжин, Коломийський район — † 24 серпня 1745, с. Космач, Косівський район) — найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана. В родині бідного селянина.
Біографія
Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Довбуш, «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».
Згодом (1739) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».
Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав».
Не витримавши сваволі пана, Олекса зі своїм братом Іваном вступає до загону опришків. Олекса Довбуш був сміливим, завзятим юнаком з організаторськими здібностями. Завдяки цим якостям він стає лідером опришківського руху.
Перші відомості про героїчну боротьбу Олекси Довбуша проти гнобителів містяться у документах датованих 1738 роком. Загін Довбуша налічував біля 50 чоловік. Опришки діяли на території Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Вони здійснювали набіги на панські маєтки, садиби лихварів, торговців, заможних селян. Захоплене майно віддавали бідним селянам, серед яких вони мали велику підтримку. Карпатські селяни надавали опришкам притулок, лікували їх, виготовляли для них зброю. Опорним пунктом загону Довбуша була Чорногора у Карпатах. Успішні виступи опришків Довбуша у 1738 – 1745 роках вплинули на розвиток анти поміщицької боротьби селян на Прикарпатті.
Польська влада навіть з до війська не могла розправитися з надзвичайно мужнім ватажком. Усі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Боротьбу проти нього вів й гетьман Й. Потоцький. Численність військ, що посилалися для знищення загону, іноді сягали 2 тисяч.
Лише підступом панам вдалося знищити героя. Загинув Олекса Довбуш 24 серпня 1745 року в селі Космачі від руки зрадника Степана Дзвінчука.
Героїчна боротьба Довбуша, яка стала прикладом нездоланної волі українського народу до визволення і соціальної справедливості, оспівана в численних творах народної поезії.