Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Наш олимпийский дебют датирован 1908 годом. Тогда на Игры IV Олимпиады в Лондоне отправилась группа всего из пяти спортсменов. И один из них - фигурист Николай Панин-Коломенкин стал первым российским олимпийским чемпионом. Еще двое - борцы Николай Орлов и Александр Петров завоевали серебряные награды.
Спустя четыре года российская делегация, хоть и была одной из самых представительных на Играх V Олимпиады в Стокгольме, вернулась домой лишь с двумя серебряными и двумя бронзовыми медалями.
Следующего нашего участия в Олимпийских играх пришлось ждать ровно 40 лет. Но возвращение было триумфальным: на Играх XV Олимпиады в Хельсинки весь мир смог оценить высочайший потенциал советского спорта.
Под флагом СССР спортсмены нашей страны выступали на всех летних и зимних Играх с 1952 по 1988 год, за исклю¬чением Олимпиады-84 в Лос-Анджелесе.
Титул олимпийского чемпиона носят более 800 спортсменов бывшего СССР, причем гимнастки Полина Астахова и Нелли Ким поднимались на высшую ступень олимпийского пьедестала по пять раз, конькобежка Лидия Скобликова - шесть, а гимнасты Виктор Чукарин, Борис Шахлин и Нико¬лай Андрианов - по семь.
Самая же большая коллекция олимпийских медалей - у выдающейся гимнастки Ларисы Латыниной. Выступая на трех Играх, она завоевала в общей сложности 18 наград: 9 золотых, 5 серебряных и 4 бронзовые. Это абсолютный мировой рекорд XX века!
В 1992 году на XVI зимних Олимпийских играх в Альбервилле и Играх XXV Олимпиады в Барселоне выступала так называемая Объединенная команда, составленная из представителей 12 государств - бывших советских республик. И выступала прекрасно. В Альбервилле она была второй по общему количеству медалей, в Барселоне - первой.
В 1994 году победную эстафету подхватили спортсмены России. Выступая на XVII зимних Олимпийских играх самостоятельной командой, они завоевали в норвежском Лиллехаммере 11 золотых медалей - больше чем посланцы любой другой страны.
А спустя два года наши атлеты впервые после 1912 года участвовали под российским флагом в летних Играх. 31 россиянин вернулся из Атланты олимпийским чемпионом, а 63 - призерами Игр. Еще 11 наших соотечественников стали победителями последних зимних Игр столетия в 1998 году в японском городе Нагано.
Новая Россия высоко оценила победы своих посланцев на Олимпийских играх. Многие были награждены орденами и медалями, а лыжницы Любовь Егорова, Лариса Лазутина и борец Александр Карелин удостоены высшей государственной награды - Золотой Звезды Героя России.
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Наш олимпийский дебют датирован 1908 годом. Тогда на Игры IV Олимпиады в Лондоне отправилась группа всего из пяти спортсменов. И один из них - фигурист Николай Панин-Коломенкин стал первым российским олимпийским чемпионом. Еще двое - борцы Николай Орлов и Александр Петров завоевали серебряные награды.
Спустя четыре года российская делегация, хоть и была одной из самых представительных на Играх V Олимпиады в Стокгольме, вернулась домой лишь с двумя серебряными и двумя бронзовыми медалями.
Следующего нашего участия в Олимпийских играх пришлось ждать ровно 40 лет. Но возвращение было триумфальным: на Играх XV Олимпиады в Хельсинки весь мир смог оценить высочайший потенциал советского спорта.
Под флагом СССР спортсмены нашей страны выступали на всех летних и зимних Играх с 1952 по 1988 год, за исклю¬чением Олимпиады-84 в Лос-Анджелесе.
Титул олимпийского чемпиона носят более 800 спортсменов бывшего СССР, причем гимнастки Полина Астахова и Нелли Ким поднимались на высшую ступень олимпийского пьедестала по пять раз, конькобежка Лидия Скобликова - шесть, а гимнасты Виктор Чукарин, Борис Шахлин и Нико¬лай Андрианов - по семь.
Самая же большая коллекция олимпийских медалей - у выдающейся гимнастки Ларисы Латыниной. Выступая на трех Играх, она завоевала в общей сложности 18 наград: 9 золотых, 5 серебряных и 4 бронзовые. Это абсолютный мировой рекорд XX века!
В 1992 году на XVI зимних Олимпийских играх в Альбервилле и Играх XXV Олимпиады в Барселоне выступала так называемая Объединенная команда, составленная из представителей 12 государств - бывших советских республик. И выступала прекрасно. В Альбервилле она была второй по общему количеству медалей, в Барселоне - первой.
В 1994 году победную эстафету подхватили спортсмены России. Выступая на XVII зимних Олимпийских играх самостоятельной командой, они завоевали в норвежском Лиллехаммере 11 золотых медалей - больше чем посланцы любой другой страны.
А спустя два года наши атлеты впервые после 1912 года участвовали под российским флагом в летних Играх. 31 россиянин вернулся из Атланты олимпийским чемпионом, а 63 - призерами Игр. Еще 11 наших соотечественников стали победителями последних зимних Игр столетия в 1998 году в японском городе Нагано.
Новая Россия высоко оценила победы своих посланцев на Олимпийских играх. Многие были награждены орденами и медалями, а лыжницы Любовь Егорова, Лариса Лазутина и борец Александр Карелин удостоены высшей государственной награды - Золотой Звезды Героя России.