повідання Джека Лондона "Жага до життя" справило на мене сильне враження. Від першого до останнього рядка знаходишся в напрузі, стежиш за долею героя, затамувавши подих. Переживаєш і віриш, що він залишиться живий.
На початку розповіді перед нами два товариші, що поневіряються Аляскою в пошуках золота. Вони змучені, голодні, рухаються з останніх сил. Здається очевидним, що вижити в таких важких умовах можна, якщо є взаємна підтримка, взаємовиручка. Але Білл виявляється поганим другом: він кидає товариша після того, як той підвернув ногу, переходячи кам'янистий струмок. Коли головний герой залишився один серед безлюдної пустелі, із травмованою ногою, його охопив розпач. Але він не міг повірити, що Білл остаточно кинув його, адже він ніколи не вчинив би так з Біллом. Він вирішив, що Білл чекає його біля схованки, де вони сховали разом добуте золото, запаси їжі, патрони. І ця надія допомагає йому йти, перемагаючи страшний біль у нозі, голод, холод і страх самотності.
Але яке ж було розчарування героя, коли він побачив, що схованка порожня! Білл зрадив його вдруге, забравши всі припаси і прирікаючи його на вірну смерть. І тоді людина вирішила, що дійде що б там не було, що виживе, незважаючи на зраду Білла. Герой збирає в кулак усю волю і мужність і бореться за своє життя. Він намагається голими руками ловити куріпок, їсть корені рослин, захищається від голодних вовків і повзе, повзе, повзе, коли вже не може йти, обдираючи до крові коліна. На шляху він знаходить тіло Білла, якого загризли вовки. Зрада не до йому врятуватися. Поруч лежить мішечок із золотом, який жадібний Білл не викинув до останнього моменту. А головний герой навіть не думає забрати золото. Воно тепер не має для нього ніякого значення. Людина розуміє, що найдорожче — це життя. А шлях його стає усе важчим і небезпечнішим. У нього з'являється супутник — голодний і хворий вовк. Починається хвилюючий двобій між змученою і ослабілою людиною і вовком. Кожний з них розуміє, що виживе тільки в тому випадку, якщо уб'є іншого. Тепер людина увесь час напоготові, вона позбавлена відпочинку і сну. Вовк чатує на неї. Варто людині на хвилину заснути, вона відочуває на собі вовчі зуби. Але герой виходить переможцем з цього випробування і, врешті-решт, добирається до людей.
Я дуже переживала, коли читала, як людина з останніх сил кілька днів повзе до корабля. Мені здавалося, що люди не помітять його. Але усі закінчилося добре. Герой був врятований.
Я думаю, що вижити людині до мужність, завзятість, величезна сила волі і любов до життя. Ця розповідь допомагає зрозуміти, що навіть у самій небезпечній ситуації не можна впадати у відчай, потрібно вірити в краще, зібратися із силами і боротися за життя.
Ландыш, имеющий название Convallaria majalis, относятся к травянистым растениям. Это определяется, прежде всего, его строением. Стебли (мягкие, стойкие). Они отмирают, как только цветок перестаёт цвести.
Колокольчики. Имеют специфический, но очень ароматный запах. Обычно на одном стебле их можно насчитать от 6 до 20 штук. Цвет может быть или белым или бело-розовым.
Ландыши можно встретить в лесных массивах. Но если смотреть на его внешний вид, например, на фото, то всегда кажется, что цветок этот нежный, беззащитный, и требует постоянной опеки. Но это не так.
Ландыш — очень сильный цветок, который легко приживается, быстро размножается, да ещё и захватывает территорию для своего размножения. Перепады температурного режима также не страшат его.
В последнее время появились новые виды ландыша, где колокольчики могут иметь пурпурно-красный цвет или цветки похожи на махровые. Но пока такие цветы мы наблюдаем лишь на фото. Есть ещё один современный вид: у него листья окрашены в жёлтую полоску.
Цвести ландыш начинает в мае, и это цветение продолжается примерно 20−25 суток. Когда уже цветы отцветут, то на стебле появятся крошечные ягодки, которые потом, осенью, окрасятся в красный цвет. Обожают эти ягоды грызуны и птицы, считающие их как некое лакомство.
повідання Джека Лондона "Жага до життя" справило на мене сильне враження. Від першого до останнього рядка знаходишся в напрузі, стежиш за долею героя, затамувавши подих. Переживаєш і віриш, що він залишиться живий.
На початку розповіді перед нами два товариші, що поневіряються Аляскою в пошуках золота. Вони змучені, голодні, рухаються з останніх сил. Здається очевидним, що вижити в таких важких умовах можна, якщо є взаємна підтримка, взаємовиручка. Але Білл виявляється поганим другом: він кидає товариша після того, як той підвернув ногу, переходячи кам'янистий струмок. Коли головний герой залишився один серед безлюдної пустелі, із травмованою ногою, його охопив розпач. Але він не міг повірити, що Білл остаточно кинув його, адже він ніколи не вчинив би так з Біллом. Він вирішив, що Білл чекає його біля схованки, де вони сховали разом добуте золото, запаси їжі, патрони. І ця надія допомагає йому йти, перемагаючи страшний біль у нозі, голод, холод і страх самотності.
Але яке ж було розчарування героя, коли він побачив, що схованка порожня! Білл зрадив його вдруге, забравши всі припаси і прирікаючи його на вірну смерть. І тоді людина вирішила, що дійде що б там не було, що виживе, незважаючи на зраду Білла. Герой збирає в кулак усю волю і мужність і бореться за своє життя. Він намагається голими руками ловити куріпок, їсть корені рослин, захищається від голодних вовків і повзе, повзе, повзе, коли вже не може йти, обдираючи до крові коліна. На шляху він знаходить тіло Білла, якого загризли вовки. Зрада не до йому врятуватися. Поруч лежить мішечок із золотом, який жадібний Білл не викинув до останнього моменту. А головний герой навіть не думає забрати золото. Воно тепер не має для нього ніякого значення. Людина розуміє, що найдорожче — це життя. А шлях його стає усе важчим і небезпечнішим. У нього з'являється супутник — голодний і хворий вовк. Починається хвилюючий двобій між змученою і ослабілою людиною і вовком. Кожний з них розуміє, що виживе тільки в тому випадку, якщо уб'є іншого. Тепер людина увесь час напоготові, вона позбавлена відпочинку і сну. Вовк чатує на неї. Варто людині на хвилину заснути, вона відочуває на собі вовчі зуби. Але герой виходить переможцем з цього випробування і, врешті-решт, добирається до людей.
Я дуже переживала, коли читала, як людина з останніх сил кілька днів повзе до корабля. Мені здавалося, що люди не помітять його. Але усі закінчилося добре. Герой був врятований.
Я думаю, що вижити людині до мужність, завзятість, величезна сила волі і любов до життя. Ця розповідь допомагає зрозуміти, що навіть у самій небезпечній ситуації не можна впадати у відчай, потрібно вірити в краще, зібратися із силами і боротися за життя.
Объяснение:
Ландыш, имеющий название Convallaria majalis, относятся к травянистым растениям. Это определяется, прежде всего, его строением. Стебли (мягкие, стойкие). Они отмирают, как только цветок перестаёт цвести.
Колокольчики. Имеют специфический, но очень ароматный запах. Обычно на одном стебле их можно насчитать от 6 до 20 штук. Цвет может быть или белым или бело-розовым.
Ландыши можно встретить в лесных массивах. Но если смотреть на его внешний вид, например, на фото, то всегда кажется, что цветок этот нежный, беззащитный, и требует постоянной опеки. Но это не так.
Ландыш — очень сильный цветок, который легко приживается, быстро размножается, да ещё и захватывает территорию для своего размножения. Перепады температурного режима также не страшат его.
В последнее время появились новые виды ландыша, где колокольчики могут иметь пурпурно-красный цвет или цветки похожи на махровые. Но пока такие цветы мы наблюдаем лишь на фото. Есть ещё один современный вид: у него листья окрашены в жёлтую полоску.
Цвести ландыш начинает в мае, и это цветение продолжается примерно 20−25 суток. Когда уже цветы отцветут, то на стебле появятся крошечные ягодки, которые потом, осенью, окрасятся в красный цвет. Обожают эти ягоды грызуны и птицы, считающие их как некое лакомство.