Көне түркі жазулары (басқаша Орхон-Енесей жазулары) — б.з. V ғ. — б.з. Xғғ аралығындағы түркі тайпаларының тасқа қашап жазған жазбалары.
Орхон-Енисей ескерткіштері алғаш Орхон өзеніні бойынан (Екінші түркі қағандығы кезі) табылды, кейін Енисей өзенінің жоғарғы ағысында (Қырғыз қағандығы). Кейде руник жазбасы дейді, алман руналарынынан жанасым тауып (кейбір нышандар кескіні дәл келіп тұр, дауысты мағынасы да жақын). Азиялық түркі руналары соғды жазуының негізінде VIII ғ. бұрын жасалған деп есептеледі. Оның әліпбиінде 40-қа жуық графема бар. Көне түркі руника жазуы ерекшелігі - онда негізгі велярлық және палаталдық дауыссыздарға арналған бірнеше жұп дербес әріптер бар. Көне түркі руника жазуы жұмбағын 1893 жылы В. Томсен шешкен. Орхон ескерткіштерінің тұңғыш тәржімаларын 1894 жылы В.В. Радлов жасаған.[1]
Оле́кса До́вбуш (* 1700, Печеніжин, Коломийський район — † 24 серпня 1745, с. Космач, Косівський район) — найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана. В родині бідного селянина.
Біографія
Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Довбуш, «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».
Згодом (1739) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».
Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав».
Не витримавши сваволі пана, Олекса зі своїм братом Іваном вступає до загону опришків. Олекса Довбуш був сміливим, завзятим юнаком з організаторськими здібностями. Завдяки цим якостям він стає лідером опришківського руху.
Перші відомості про героїчну боротьбу Олекси Довбуша проти гнобителів містяться у документах датованих 1738 роком. Загін Довбуша налічував біля 50 чоловік. Опришки діяли на території Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Вони здійснювали набіги на панські маєтки, садиби лихварів, торговців, заможних селян. Захоплене майно віддавали бідним селянам, серед яких вони мали велику підтримку. Карпатські селяни надавали опришкам притулок, лікували їх, виготовляли для них зброю. Опорним пунктом загону Довбуша була Чорногора у Карпатах. Успішні виступи опришків Довбуша у 1738 – 1745 роках вплинули на розвиток анти поміщицької боротьби селян на Прикарпатті.
Польська влада навіть з до війська не могла розправитися з надзвичайно мужнім ватажком. Усі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Боротьбу проти нього вів й гетьман Й. Потоцький. Численність військ, що посилалися для знищення загону, іноді сягали 2 тисяч.
Лише підступом панам вдалося знищити героя. Загинув Олекса Довбуш 24 серпня 1745 року в селі Космачі від руки зрадника Степана Дзвінчука.
Героїчна боротьба Довбуша, яка стала прикладом нездоланної волі українського народу до визволення і соціальної справедливості, оспівана в численних творах народної поезії.
Көне түркі жазулары (басқаша Орхон-Енесей жазулары) — б.з. V ғ. — б.з. Xғғ аралығындағы түркі тайпаларының тасқа қашап жазған жазбалары.
Орхон-Енисей ескерткіштері алғаш Орхон өзеніні бойынан (Екінші түркі қағандығы кезі) табылды, кейін Енисей өзенінің жоғарғы ағысында (Қырғыз қағандығы). Кейде руник жазбасы дейді, алман руналарынынан жанасым тауып (кейбір нышандар кескіні дәл келіп тұр, дауысты мағынасы да жақын). Азиялық түркі руналары соғды жазуының негізінде VIII ғ. бұрын жасалған деп есептеледі. Оның әліпбиінде 40-қа жуық графема бар. Көне түркі руника жазуы ерекшелігі - онда негізгі велярлық және палаталдық дауыссыздарға арналған бірнеше жұп дербес әріптер бар. Көне түркі руника жазуы жұмбағын 1893 жылы В. Томсен шешкен. Орхон ескерткіштерінің тұңғыш тәржімаларын 1894 жылы В.В. Радлов жасаған.[1]
Оле́кса До́вбуш (* 1700, Печеніжин, Коломийський район — † 24 серпня 1745, с. Космач, Косівський район) — найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах. Мав брата Івана. В родині бідного селянина.
Біографія
Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Довбуш, «сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».
Згодом (1739) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станіславові відповідав, що «старий Добош мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». В судових актах записано, що 26 липня 1739 перед Станіславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».
Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав».
Не витримавши сваволі пана, Олекса зі своїм братом Іваном вступає до загону опришків. Олекса Довбуш був сміливим, завзятим юнаком з організаторськими здібностями. Завдяки цим якостям він стає лідером опришківського руху.
Перші відомості про героїчну боротьбу Олекси Довбуша проти гнобителів містяться у документах датованих 1738 роком. Загін Довбуша налічував біля 50 чоловік. Опришки діяли на території Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Вони здійснювали набіги на панські маєтки, садиби лихварів, торговців, заможних селян. Захоплене майно віддавали бідним селянам, серед яких вони мали велику підтримку. Карпатські селяни надавали опришкам притулок, лікували їх, виготовляли для них зброю. Опорним пунктом загону Довбуша була Чорногора у Карпатах. Успішні виступи опришків Довбуша у 1738 – 1745 роках вплинули на розвиток анти поміщицької боротьби селян на Прикарпатті.
Польська влада навіть з до війська не могла розправитися з надзвичайно мужнім ватажком. Усі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Боротьбу проти нього вів й гетьман Й. Потоцький. Численність військ, що посилалися для знищення загону, іноді сягали 2 тисяч.
Лише підступом панам вдалося знищити героя. Загинув Олекса Довбуш 24 серпня 1745 року в селі Космачі від руки зрадника Степана Дзвінчука.
Героїчна боротьба Довбуша, яка стала прикладом нездоланної волі українського народу до визволення і соціальної справедливості, оспівана в численних творах народної поезії.