Прочитай, ответь на вопросы.Неразлучные друзья Даурен и Алеша – неразлучные друзья. Они вместе ходят в школу и возвращаются из неѐ. Они и к урокам вместе готовятся. Вместе бывают на улице, ходят в спортивную секцию по легкой атлетике. Если проголодались, то идут перекусить то к одному, то к другому. Вместе играют в компьютерные игры, смотрят телевизор. “Вот это друзья!”- говорят о них товарищи.
Но после одного события отношения между ними стали прохладными, словно между ними пробежала чѐрная кошка. Они даже при встречах стали притворяться, что не замечают друг друга.
Новый учебный год Даурен встретил в другой школе. Вскоре и Алеша был вынужден сменить школу. А произошло все это нежданно-негаданно.
Когда до конца учебного года оставалось около полутора месяцев, Даурен попал в больницу. «Придѐтся пролежать мальчику не менее месяца, – сказали врачи, – он простудил лѐгкие».
Услышав это известие, классная руководительница Марьям Тулегеновна попросила всех своих учеников задержаться после уроков. – Надо посоветоваться, – сказала она Ребята знали, о чѐм будет предстоящий разговор. Они видели, что утром приходила в школу мама Даурена, и Марьям Тулегеновна долго с ней беседовала. Когда ребята вошли в кабинет, классная руководительница сразу же перешла к делу и сказала: – С завтрашнего дня мы должны постоянно по очереди посещать Даурена в больнице, иначе он отстанет в учении. Итак, кто пойдѐт первым? Все, конечно же, повернулись в сторону Алеши, потому что он считался другом Даурена. Но тот не спешил поднимать руку и проявлять какую-либо инициативу. В классе установилась вопросительная тишина, которую нарушила Марьям Тулегеновна. – Алеша, ты почему молчишь? Ты сможешь завтра навестить своего друга в больнице? – спросила она мальчика. Алеша нехотя встал с места и, отводя глаза в сторону, ответил: – Завтра мне надо идти в спортивную секцию, у нас тренер очень требовательный. От кого угодно, но только не от Алеши ожидали такого ответа. Все думали, что Марьям Тулегеновна возмутится и начнѐт ругать мальчика. Однако классная руководительница молча окинула пристальным взглядом притихших учеников. За последней партой сидел Саша, он поднял руку. – Что ты хочешь сказать, Саша? – спросила Марьям Тулегеновна. – Я завтра пойду, – ответил мальчик. – Но ты ведь в класс пришѐл ещѐ только три дня назад, так что и Даурена толком не знаешь, – возразила было классная руководительница, но Саша прервал еѐ словами: – Ну и что? Познакомимся в больнице. Там моя мама медсестрой работает. Мы с ней быстро найдѐм Даурена мне поверить... Эта искренняя сказанная от всей души, быстро успокоила загудевший класс. Взволнованная случившимся Валентина Ивановна только и сумела произнести тебе, Саша, ты настоящий человек! (История из жизни семиклассников алматинской школы)
Можно ли назвать дружбу Даурена и Алеши настоящей?
1. Как вы охарактеризовали бы поступок Саши? Как этот поступок повлияет на укрепление дружбы в коллективе?
2. Что такое ответственность в дружбе?
3. Какое значение имеют такие качества человека, как чувство долга, ответственность, для создания в классном коллективе обстановки согласия и доверия?
4. Есть ли в вашем классе ребята, которые отличаются ответственным отношением к делу? Расскажите о них.
5. Как вы понимаете значение слова «коллектив»?
6. Чем отличаются коллектив и команда? Коллектив и группа?
7. Назовите признаки настоящего коллектива?
8. Можно ли ваш класс назвать коллективом?
ответьте на вопросы по самопознанию
Объяснение:
Найбільшим митцем, скульптором і зодчим Афін був Дедал, нащадок Ерехтея. Про нього розповідали, що він вирізьблював з білосніжного мармуру такі дивні статуї, що вони здавалися живими; здавалось, що статуї Дедала дивляться і рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи; ним були винайдені сокира і свердел. Далеко йшла слава про Дедала.
У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри Пердіки. Тал був учнем свого дядька. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом і винахідливістю. Можна було передбачити, що Тал далеко перевищить свого вчителя. Дедал заздрив племінникові і вирішив його вбити. Одного разу Дедал стояв з племінником на високому афінському Акрополі біля самого краю скелі. Нікого не було видно кругом. Побачивши, що вони самі, Дедал зіпхнув племінника із скелі. Певний був митець, що його злочин залишиться безкарним. Упавши із скелі, Тал розбився на смерть. Дедал поспішно зійшов з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав яму. Злочин Дедала викрито. Ареопаг засудив його до страти.
Рятуючись від смерті, Дедал утік на Кріт до могутнього царя Міноса, сина Зевса і Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого митця Греції. Багато чудових творів мистецтва виготував Дедал для царя Кріту. Він збудував для нього і знаменитий палац Лабіринт, з такими заплутаними ходами, що, раз увійшовши в нього, неможливо було знайти вихід. У цьому палаці Мінос замкнув сина дружини своєї Пасіфаї, жахливого Мінотавра, потвору з тілом людини і головою бика.
Багато років жив Дедал у Міноса. Не хотів відпускати його цар з Кріту; тільки сам він хотів користуватися мистецтвом великого художника. Немов полоненого, тримав Мінос Дедала на Кріті. Дедал довго думав, як утекти йому, і нарешті знайшов б визволитися з крітської неволі.
— Якщо я не можу, — вигукнув Дедал, — урятуватись від влади Міноса ні сухопуттю, ні морем, то відкрите ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє він!
Взявся до роботи Дедал. Він набрав пер, поскріплював їх лляними нитками й воском і почав виготовляти з них чотири великих крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грався біля батька: то ловив він пух, що злітав від подуву вітерця, то м'яв у руках віск. Хлопчик безтурботно грався, його бавила робота батька. Нарешті, Дедал скінчив свою працю; готові були крила. Дедал прив'язав крила за спину, просунув руки в петлі, закріплені на крилах, змахнув ними і плавно піднісся в повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, немов величезний птах. Дедал спустився на землю і сказав синові:
— Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Кріту. Будь обережний під час льоту. Не спускайся дуже низько до моря, щоб солоні бризки хвиль не змочили твоїх крил. Не піднімайся й близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетяться пера. За мною лети, не відставай від мене.
Батько з сином одягнули крила на руки і легко полинули. Ті, хто бачив, як вони високо летіли над землею, думали, що це два боги несуться в небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитися, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять усе далі й далі.
Швидкий політ бавить Ікара, все сміливіше помахує він крилами. Ікар забув поради батька: він не летить уже слідом за ним. Сильно махнувши крилами, він злетів високо під саме небо, ближче до променистого сонця. Палюче проміння розтопило віск, що скріплював пера крил, повипадали пера і розлетілись далеко в повітрі, гнані вітром. Махнув Ікар руками, але немає на них більше крил. Стрімголов упав він з страшної височини в море й загинув у його хвилях.
Дедал обернувся, дивиться навкруги. Немає Ікара. Голосно почав кликати він сина:
— Ікаре! Ікаре! Де ти? Озвися!
Нема відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пера з крил Ікара і зрозумів, що трапилось. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав урятуватися з Кріту повітряним шляхом.
А тіло Ікара довго носилося по хвилях моря, яке стало називатися по імені загиблого Ікарійським1. Нарешті, прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Геракл і поховав.
Дедал же летів далі і прилетів, нарешті, в Сицилію. Там він оселився у царя Кокала. Мінос дізнався, де заховався митець, вирушив з великим військом у Сицилію і зажадав, щоб Кокал видав йому Дедала.
Дочки Кокала не хотіли позбутись такого митця, як Дедал. Вони вдалися до хитрощів. Умовили батька погодитись на вимоги Міноса і прийняли його як гостя в палаці. Коли Мінос приймав ванну, дочки Кокала вилили йому на голову котел окропу; помер Мінос у страшних муках. Довго жив Дедал у Сицилії. А останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником Дедалідів, славного роду афінських митців.
Рим əскери қызметінде жүрген көрші тайпалар əскербасыларының тақ үшін күресі шиеленісті. Сол тұста Рим көрші халықтардың шапқыншылық жорықтарынан қатты күйзелді. Əсіресе, Африкада қоныс тепкен германдардың вандал тайпасының шабуылдары қатты соққы болып тиді. Батыс Рим империясы билеушілерінің ішкі қырқыстарын жақсы пайдалана білген вандалдар 455 жылы Римді алады. Қаланы аяусыз тонап, қиратып, өртейді. Халқын қырып-жояды, мыңдаған адамдарын құлдыққа айдап алып кетеді. Ешбір көңілге қонбайтын осы ойрандаушылық "вандализм" деген сөзбі қалыптастырды. Вандалдардың талқауынан соң "мəңгі қала" атанған Рим қираған үйіндіге айналады.