Чтобы правильно покакать, первым делом необходимо сесть на унитаз должным образом. Сядьте так, чтобы ваши колени были выше бёдер и как следствие попы. Такое положение выравнивает прямую кишку, что в свою очередь облегчает испражнение.
Если ваш унитаз достаточно низкий и позволяет расположиться таким образом, то это хорошо. Но что делать если унитаз высокий? В таком случае можно использовать какую-либо подставку для ног, это может быть какая-нибудь коробка или что-то ещё необходимой высоты, поставив ноги на которую, ваши колени приподнимутся.
Этап второй. Какаем в правильной позе
С положением колен мы разобрались, теперь необходимо упереть локти в колени, выпрямить спину и подать её немного вперёд. Таким образом, вам и сидеть будет удобно, если процесс немного затянется, и вы примите правильную позу для дефекации.
Этап третий. Приступаем к каканью
После того, как вы приняли правильную позу для того, чтобы покакать, можно смело приступать. Но и тут не так-то все просто. Прежде всего необходимо расслабиться. Да, да. Именно расслабиться. Многие наоборот начинают напрягаться и тужиться, сидя на унитазе. Но это неправильно. Как уже было сказано выше – это вредно! Итак, продолжим, вы расслабились. Теперь необходимо выпучить живот и только теперь можно какать!
Подведём итоги. Теперь вы знаете, что оказывается существует целая техника, чтобы правильно покакать и она придумана не просто так. Зная эти правила, вы сможете предупредить ряд заболеваний. Да, конечно не везде получится покакать правильно, но как минимум дома, в спокойной обстановке, не пренебрегайте этой техникой.
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».
Первый этап. Правильная посадка на унитазе
Чтобы правильно покакать, первым делом необходимо сесть на унитаз должным образом. Сядьте так, чтобы ваши колени были выше бёдер и как следствие попы. Такое положение выравнивает прямую кишку, что в свою очередь облегчает испражнение.
Если ваш унитаз достаточно низкий и позволяет расположиться таким образом, то это хорошо. Но что делать если унитаз высокий? В таком случае можно использовать какую-либо подставку для ног, это может быть какая-нибудь коробка или что-то ещё необходимой высоты, поставив ноги на которую, ваши колени приподнимутся.
Этап второй. Какаем в правильной позе
С положением колен мы разобрались, теперь необходимо упереть локти в колени, выпрямить спину и подать её немного вперёд. Таким образом, вам и сидеть будет удобно, если процесс немного затянется, и вы примите правильную позу для дефекации.
Этап третий. Приступаем к каканью
После того, как вы приняли правильную позу для того, чтобы покакать, можно смело приступать. Но и тут не так-то все просто. Прежде всего необходимо расслабиться. Да, да. Именно расслабиться. Многие наоборот начинают напрягаться и тужиться, сидя на унитазе. Но это неправильно. Как уже было сказано выше – это вредно! Итак, продолжим, вы расслабились. Теперь необходимо выпучить живот и только теперь можно какать!
Подведём итоги. Теперь вы знаете, что оказывается существует целая техника, чтобы правильно покакать и она придумана не просто так. Зная эти правила, вы сможете предупредить ряд заболеваний. Да, конечно не везде получится покакать правильно, но как минимум дома, в спокойной обстановке, не пренебрегайте этой техникой.
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».