Во многих государствах Азии и Африки высокая рождаемость сочетается с высокой смертностью: люди часто голодают, там свирепствуют инфекционные заболевания, идут гражданские войны. Большинство людей не доживают до старости. Продолжительность жизни низка, в ряде государств этот показатель не превышает 40 лет. Поскольку в африканских странах много детей и мало пожилых людей (дети до 14 лет составляют около 40 %, пожилые — около 5 % от общего числа жителей), средний возраст жителей невысок.
В большинстве экономически развитых стран Европы, Северной Америки, Азии в семье чаще рождается один или два ребёнка. Много бездетных семей. Естественный прирост населения очень низкий, в некоторых странах он нулевой — рождаемость равна смертности, в других — даже отрицательный, т. е. каждый год умирает немного больше людей, чем рождается. Средняя продолжительность жизни — 75–80 лет, люди живут долго. Когда в стране много пожилых людей и мало детей, средний возраст жителей значительно увеличивается, нации стареют.
Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який став відгуком суспільних інтересів свого часу. Через прагнення церкви протидіяти проішішепшо народних свят та ігор у культуру виникає церковний театр — основна форма театрального мистецтва Європи середніх віків.
Спершу під час церковної служби розігрувалися найбільш драматичні епізоди зі Святого Писання (літургічна драма). У XIII ст. їх винесли па паперть, а згодом і на міські площі (майданний театр).
Наймасовішим видом театрального дійства у цей час була містерія, яка виникла у другій половині XIII ст. По своєму релігійному змісту вона зв’язана з церковним театром, але ці спектаклі ставилися не духовенством, а простими міщанами. Містеріальна драматургія мала три цикли: «старозавітний», «новозавітний» і «апостольський», в якому сюжети п’єс були запозичені з «Житія святих». Постановники містерій прагнули правдоподібності та ефектів. Якщо, наприклад, показз'вали сцену всесвітнього потопу, площ}' заливали водою.
До XVI ст. головним видом театрального дійства був театр фарсу (спочатку цей вид розвивався паралельно мораліте, а згодом виділився в окремий жанр). Це найдемократичніший жанр середньовічного театру. Актори та виконавці фарсів відтворювали реальні картини побуту того часу. Вистави були насичені гострою сатирою, життєрадісним народним гумором. Фарс значною мірою вплинув па подальший розвиток театру Західної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія дель арте; в Англії та Німеччині на зразок фарсу писали інтерлюдії, у Франції фарсові традиції живили творчість Мольера.
У ХУ-ХУІ ст. популярними були повчальні вистави — мораліте, де в якості персонажів виступати алегоричні фігури: скупість із золотим мішком, самолюбство, яке постійно дивиться у дзеркало, любов, що тримає у руках серце.
Усі ці форми середньовічних видовищ стали основою для розвитку професійного театру.
В большинстве экономически развитых стран Европы, Северной Америки, Азии в семье чаще рождается один или два ребёнка. Много бездетных семей. Естественный прирост населения очень низкий, в некоторых странах он нулевой — рождаемость равна смертности, в других — даже отрицательный, т. е. каждый год умирает немного больше людей, чем рождается. Средняя продолжительность жизни — 75–80 лет, люди живут долго. Когда в стране много пожилых людей и мало детей, средний возраст жителей значительно увеличивается, нации стареют.
Объяснение:
Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який став відгуком суспільних інтересів свого часу. Через прагнення церкви протидіяти проішішепшо народних свят та ігор у культуру виникає церковний театр — основна форма театрального мистецтва Європи середніх віків.
Спершу під час церковної служби розігрувалися найбільш драматичні епізоди зі Святого Писання (літургічна драма). У XIII ст. їх винесли па паперть, а згодом і на міські площі (майданний театр).
Наймасовішим видом театрального дійства у цей час була містерія, яка виникла у другій половині XIII ст. По своєму релігійному змісту вона зв’язана з церковним театром, але ці спектаклі ставилися не духовенством, а простими міщанами. Містеріальна драматургія мала три цикли: «старозавітний», «новозавітний» і «апостольський», в якому сюжети п’єс були запозичені з «Житія святих». Постановники містерій прагнули правдоподібності та ефектів. Якщо, наприклад, показз'вали сцену всесвітнього потопу, площ}' заливали водою.
До XVI ст. головним видом театрального дійства був театр фарсу (спочатку цей вид розвивався паралельно мораліте, а згодом виділився в окремий жанр). Це найдемократичніший жанр середньовічного театру. Актори та виконавці фарсів відтворювали реальні картини побуту того часу. Вистави були насичені гострою сатирою, життєрадісним народним гумором. Фарс значною мірою вплинув па подальший розвиток театру Західної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія дель арте; в Англії та Німеччині на зразок фарсу писали інтерлюдії, у Франції фарсові традиції живили творчість Мольера.
У ХУ-ХУІ ст. популярними були повчальні вистави — мораліте, де в якості персонажів виступати алегоричні фігури: скупість із золотим мішком, самолюбство, яке постійно дивиться у дзеркало, любов, що тримає у руках серце.
Усі ці форми середньовічних видовищ стали основою для розвитку професійного театру.