У XVI столітті Іспанія була світовою державою, що володіє величезними колоніями. Іспанцям належать у цей час чудові географічні відкриття. Іспанія, господиня на всіх морських просторах, після 1588, зазнавши поразки в морській битві з Англією, почала втрачати свою велич. На троні був Пилип II, який прославився кривавими перемогами над Фландрією та Німеччиною. За підтримки піратства, він успішно продовжував боротьбу за владу в колоніях.
Але все це не мало такого резонансу, як те, що сталося в лютому 1605: у крамницях Мадрида з’явився роман зовсім невідомого тоді Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський». Роману цьому скоро виповниться 400 років. Події тієї епохи, її учасники пішли в небуття, а роман живе, множиться на всіх мовах світу. Він став скарбницею світової духовної культури.
Сучасники сміялися, читаючи роман, романтики плакали, бачачи в Дон Кіхоті лише переможеного. Видатний філософ початку XX століття Шпенглер, розмірковуючи над проблемами цивілізації, в кожному греку бачив щось від Дон Кіхота, а в кожному римлянині — від Санчо Панси. Дехто вважав Дон Кіхота великою людиною, яка перетворилася на божевільну через відсутність мрії. Чи так це?
Можна погодитися, що герой не мав мрії, а лише бажання, так як мрія вимагає реалізації засобів, а їх йому якраз і не вистачало. Він лише мав бажання виправити світ.
Шлях Дон Кіхота не назвеш реальним. Зла стає все більше, а лицарів все менше...
Чи потрібні людству Дон Кіхоти? Яка їхня роль?
Напевно, вони завжди будуть потрібні. Дон Кіхот народився в жорстокий час, але був добрим і готовим до всім стражденним; був непохитним у своїх бажаннях допомагати людям тоді, коли більшість з них не вірили в добро і глумилися над ближнім, беріг честь серед загальної атмосфери підлабузництва; був мужнім, коли багато людей боялися, був чистим душею, коли аристократія втратила совість; був скромним і делікатним серед грубощів; тримав слово, коли це ніхто не цінував; він присвятив життя високим прагненням тоді, коли інші задовольнялися особистими потребами. Все це підтверджує, що не час створює людей, а люди прикрашають його, і що не завжди в «жорстокий вік» бувають «жорстокі серця».
Через пародію Сервантес передав великі гуманістичні ідеали епохи Відродження, а водночас неможливість їхнього здійснення в Іспанії. Фінал роману неочікуваний — Дон Кіхот відрікається від усього, що так хоробро захищав. Ймовірно, Сервантес, розуміючи недосконалість навколишнього світу, одночасно усвідомлював безперспективність шляху свого героя. Тому й вирішив посміятися над життям, написавши роман-пародію, в глибині якої заховані вічні ідеали гуманізму. Можливо, і збулося пророцтво Сервантеса, що не залишиться такого народу, який не прочитає його роман рідною мовою.
Цей лицар і зараз продовжує свій нелегкий шлях, тепер уже духовними дорогами людства. Одні його вважають героєм, інші — божевільним.
Він став одним з «вічних образів», таких, які покинули межі конкретної історичної епохи, яка народила їх. У свідомості людства Дон Кіхот перестав бути бідним ідальго, що уявив себе лицарем. Його образ засвідчив наявність безперервного конфлікту між шляхетністю намірів і неможливістю їхнього втілення. Це «вічний образ», так як люди ніколи не перестануть шукати сенс життя і своє місце в ньому, а тому він ніколи не втратить свого значення.
Mirzo Ulugʻbek oʻn beshinchi asrning nobigʻasi, Amir Temurning sevimli nabirasi va Shohrux Mirzoning oʻgʻli boʻlib, asl ismi Muhammad Taragʻaydir. Yoshligidan uni „Ulugʻ bek“ deya izzat qilishgan va yosh shahzoda keyinchalik ayni shu nom bilan mashhur boʻlgan. Xat-savod, diniy va dunyoviy ilmlarning asoslari yosh Muhammad Taragʻayga begona emas edi. U Buyuk Yulduz bilimdoni va riyoziydon boʻlgan, Qur'oni Karimni yoddan bilgan. Ulugʻbekning onasi Gavharshod begim boʻlsa ham, Temur saroyida hukm surgan anʼanaga ko‘ra shahzoda sohibqironning katta xotini Saroymulk xonim tarbiyasiga topshiriladi. 3-4 yoshlaridayoq shayx Orif Ozariy unga murabbiy qilib tayinlanadi. U yoshligini koʻpincha Oʻrta Sharq va Hindistonda oʻtkazgan boʻlib Amir Temur oʻlimidan keyin Samarqand yaʼni Koshgʻarli Mahmudga koʻra Samizkentda yerlashgan. Keyinchalik Otasi Shohrux Mirzo Hirotni oʻz davlatining boshkenti etib tayinlagach, oʻn olti yoshlik Ulugʻbek 1409-yilda Samarqand boshchisi boʻlib, 1411-yilda esa Movarounnahr xonliklarining erkin hukumdori boʻlgan.
У XVI столітті Іспанія була світовою державою, що володіє величезними колоніями. Іспанцям належать у цей час чудові географічні відкриття. Іспанія, господиня на всіх морських просторах, після 1588, зазнавши поразки в морській битві з Англією, почала втрачати свою велич. На троні був Пилип II, який прославився кривавими перемогами над Фландрією та Німеччиною. За підтримки піратства, він успішно продовжував боротьбу за владу в колоніях.
Але все це не мало такого резонансу, як те, що сталося в лютому 1605: у крамницях Мадрида з’явився роман зовсім невідомого тоді Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський». Роману цьому скоро виповниться 400 років. Події тієї епохи, її учасники пішли в небуття, а роман живе, множиться на всіх мовах світу. Він став скарбницею світової духовної культури.
Сучасники сміялися, читаючи роман, романтики плакали, бачачи в Дон Кіхоті лише переможеного. Видатний філософ початку XX століття Шпенглер, розмірковуючи над проблемами цивілізації, в кожному греку бачив щось від Дон Кіхота, а в кожному римлянині — від Санчо Панси. Дехто вважав Дон Кіхота великою людиною, яка перетворилася на божевільну через відсутність мрії. Чи так це?
Можна погодитися, що герой не мав мрії, а лише бажання, так як мрія вимагає реалізації засобів, а їх йому якраз і не вистачало. Він лише мав бажання виправити світ.
Шлях Дон Кіхота не назвеш реальним. Зла стає все більше, а лицарів все менше...
Чи потрібні людству Дон Кіхоти? Яка їхня роль?
Напевно, вони завжди будуть потрібні. Дон Кіхот народився в жорстокий час, але був добрим і готовим до всім стражденним; був непохитним у своїх бажаннях допомагати людям тоді, коли більшість з них не вірили в добро і глумилися над ближнім, беріг честь серед загальної атмосфери підлабузництва; був мужнім, коли багато людей боялися, був чистим душею, коли аристократія втратила совість; був скромним і делікатним серед грубощів; тримав слово, коли це ніхто не цінував; він присвятив життя високим прагненням тоді, коли інші задовольнялися особистими потребами. Все це підтверджує, що не час створює людей, а люди прикрашають його, і що не завжди в «жорстокий вік» бувають «жорстокі серця».
Через пародію Сервантес передав великі гуманістичні ідеали епохи Відродження, а водночас неможливість їхнього здійснення в Іспанії. Фінал роману неочікуваний — Дон Кіхот відрікається від усього, що так хоробро захищав. Ймовірно, Сервантес, розуміючи недосконалість навколишнього світу, одночасно усвідомлював безперспективність шляху свого героя. Тому й вирішив посміятися над життям, написавши роман-пародію, в глибині якої заховані вічні ідеали гуманізму. Можливо, і збулося пророцтво Сервантеса, що не залишиться такого народу, який не прочитає його роман рідною мовою.
Цей лицар і зараз продовжує свій нелегкий шлях, тепер уже духовними дорогами людства. Одні його вважають героєм, інші — божевільним.
Він став одним з «вічних образів», таких, які покинули межі конкретної історичної епохи, яка народила їх. У свідомості людства Дон Кіхот перестав бути бідним ідальго, що уявив себе лицарем. Його образ засвідчив наявність безперервного конфлікту між шляхетністю намірів і неможливістю їхнього втілення. Це «вічний образ», так як люди ніколи не перестануть шукати сенс життя і своє місце в ньому, а тому він ніколи не втратить свого значення.
Mirzo Ulugʻbek oʻn beshinchi asrning nobigʻasi, Amir Temurning sevimli nabirasi va Shohrux Mirzoning oʻgʻli boʻlib, asl ismi Muhammad Taragʻaydir. Yoshligidan uni „Ulugʻ bek“ deya izzat qilishgan va yosh shahzoda keyinchalik ayni shu nom bilan mashhur boʻlgan. Xat-savod, diniy va dunyoviy ilmlarning asoslari yosh Muhammad Taragʻayga begona emas edi. U Buyuk Yulduz bilimdoni va riyoziydon boʻlgan, Qur'oni Karimni yoddan bilgan. Ulugʻbekning onasi Gavharshod begim boʻlsa ham, Temur saroyida hukm surgan anʼanaga ko‘ra shahzoda sohibqironning katta xotini Saroymulk xonim tarbiyasiga topshiriladi. 3-4 yoshlaridayoq shayx Orif Ozariy unga murabbiy qilib tayinlanadi. U yoshligini koʻpincha Oʻrta Sharq va Hindistonda oʻtkazgan boʻlib Amir Temur oʻlimidan keyin Samarqand yaʼni Koshgʻarli Mahmudga koʻra Samizkentda yerlashgan. Keyinchalik Otasi Shohrux Mirzo Hirotni oʻz davlatining boshkenti etib tayinlagach, oʻn olti yoshlik Ulugʻbek 1409-yilda Samarqand boshchisi boʻlib, 1411-yilda esa Movarounnahr xonliklarining erkin hukumdori boʻlgan.
Объяснение:
YOQQAN BO'LSA XURSANDMAN :)