Головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним інтересом, реалізовувати який покликана кожна нація.
Виходячи із цього в контексті вивчення даної проблеми ми не ставимо за мету виробити єдине бачення сутності глобального інтересу, для нас цікавою є певна амбівалентність при розгляді його змісту. У цьому плані глобальний інтерес ми розглядаємо як необхідну умову та засіб світового розвитку, а також здебільшого як виклик, що призводить до зникнення національного інтересу, позбавляючи тим самим окрему національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку.
При цьому, на нашу думку, недоцільним є розгляд глобального та національного інтересів у певному тотожному зв’язку, тому що вони як такі можуть між собою і не перетинатись. Це підтверджується й концепціями окремих дослідників, які вказують на те, наскільки могутньою сама по собі є національна держава, наскільки вона є здатною до реалізації власного національного, а потім вже і глобального інтересу.
Так, на думку І. Крістола, "… маленька нація може відчувати, що її національний інтерес починається і закінчується на її кордонах: саме тому її зовнішня політика майже завжди має оборонний характер, тоді як велика нація з широким колом інтересів на додаток до матеріальних турбот завжди має ідеологічні інтереси" [1].
Саме тому в умовах глобалізації, яка декларує високий рівень взаємозалежності між державами, окрема могутня держава, маючи для цього відповідні пріоритети (економічний, політичний, а головне - військовий), може вдаватись до нав’язування світові свого національного інтересу, але в такому контексті він уже буде мати глобальний характер.
Глобальний інтерес, у свою чергу, виявляє чітко увиразнену потребу реалізації геополітичної стратегії заради розвитку та функціонування світу у сучасних глобалізаційних умовах. Це вказує на те, що глобальний інтерес має трансцендентний і транснаціональний характер, адже він відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави і стосується світового устрою в цілому. Тобто це свідчить про те, що глобальний інтерес незалежно від того, яка саме ідея закладена у його змісті, має бути реалізованим та дотриманим як у межах кожної національної держави, так і на глобальному рівні.
Таким чином, глобальна несправедливість є результатом нерівномірного розподілу матеріальних і духовних ресурсів у межах світового простору та нерівномірних умов для належної реалізації прав і захисту людського потенціалу. Однією із причин цього є неефективна глобальна соціальна політика, яка не забезпечує створення спеціальних інституцій для сприяння та реалізації людського потенціалу в умовах світового розвитку.
Проте у цьому плані не слід заперечувати вже існуючий досвід функціонування таких транснаціональних інституцій, які фактично і беруть на себе значну частину функцій з реалізації соціальних, економічних та загальнолюдських умов розвитку, гарантуючи, таким чином, рівні умови для життєдіяльності окремих суб’єктів світового простору.
Це ще раз підтверджує те, що в умовах глобалізації найбільш увиразненою стає ідея глобальної несправедливості, оскільки сьогодні більше як ніколи люди знають як розвивається сучасний світ, а тому й не бажають миритись із проблемами глобальної несправедливості, коли "у певній країні частина людей живе на віллах або в квартирах із кондиціонованим повітрям, тоді як інша частина - в печерах або ж і глиняних будиночках" [4].
Це свідчить про те, що в сучасному світі навіть у межах розвинених держав і тих, що перебувають на етапі розвитку, розрив між багатими та бідними все більше зростає. Це, у першу чергу, пояснюється тим, що одні держави мають більш динамічну стратегію розвитку, а інші - менш динамічну, що призводить до відповідного дисбалансу між ними. Підтвердженням цього у 2000 р. стала заява К. Аннан, що "майже половина населення планети все більше вимушена існувати менше ніж на 2 долари на день і близько 1,2 мільярди людей мають 1 долар на день" [5].
Унаслідок цього ми можемо констатувати новий зміст глобального інтересу - долання глобальної нерівності у розвитку сучасного світу. Важлива роль у цьому належить наданню до небагатим країнам, яка проявляється, на думку К. Томашевської, у формі забезпечення "прогресу демократизації". Свідченням цього, зокрема, є різні трансформаційні перетворення, які подекуди ініціюються з боку транснаціональних структур чи окремих національних держав і мають на меті зміну вектора розвитку національної політики [6].
Таким чином, людство сьогодні добре розуміє потенціал своїх людських можливостей і те, наскільки він з позицій світового розвитку є належно реалізованим у межах окремої національної держави. Саме тому стратегія людського потенціалу має бути зорієнтована на забезпечення суспільного розвитку, аби таким чином здолати глобальну нерівність у розвитку держав.
Головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним інтересом, реалізовувати який покликана кожна нація.
Виходячи із цього в контексті вивчення даної проблеми ми не ставимо за мету виробити єдине бачення сутності глобального інтересу, для нас цікавою є певна амбівалентність при розгляді його змісту. У цьому плані глобальний інтерес ми розглядаємо як необхідну умову та засіб світового розвитку, а також здебільшого як виклик, що призводить до зникнення національного інтересу, позбавляючи тим самим окрему національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку.
При цьому, на нашу думку, недоцільним є розгляд глобального та національного інтересів у певному тотожному зв’язку, тому що вони як такі можуть між собою і не перетинатись. Це підтверджується й концепціями окремих дослідників, які вказують на те, наскільки могутньою сама по собі є національна держава, наскільки вона є здатною до реалізації власного національного, а потім вже і глобального інтересу.
Так, на думку І. Крістола, "… маленька нація може відчувати, що її національний інтерес починається і закінчується на її кордонах: саме тому її зовнішня політика майже завжди має оборонний характер, тоді як велика нація з широким колом інтересів на додаток до матеріальних турбот завжди має ідеологічні інтереси" [1].
Саме тому в умовах глобалізації, яка декларує високий рівень взаємозалежності між державами, окрема могутня держава, маючи для цього відповідні пріоритети (економічний, політичний, а головне - військовий), може вдаватись до нав’язування світові свого національного інтересу, але в такому контексті він уже буде мати глобальний характер.
Глобальний інтерес, у свою чергу, виявляє чітко увиразнену потребу реалізації геополітичної стратегії заради розвитку та функціонування світу у сучасних глобалізаційних умовах. Це вказує на те, що глобальний інтерес має трансцендентний і транснаціональний характер, адже він відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави і стосується світового устрою в цілому. Тобто це свідчить про те, що глобальний інтерес незалежно від того, яка саме ідея закладена у його змісті, має бути реалізованим та дотриманим як у межах кожної національної держави, так і на глобальному рівні.
Таким чином, глобальна несправедливість є результатом нерівномірного розподілу матеріальних і духовних ресурсів у межах світового простору та нерівномірних умов для належної реалізації прав і захисту людського потенціалу. Однією із причин цього є неефективна глобальна соціальна політика, яка не забезпечує створення спеціальних інституцій для сприяння та реалізації людського потенціалу в умовах світового розвитку.
Проте у цьому плані не слід заперечувати вже існуючий досвід функціонування таких транснаціональних інституцій, які фактично і беруть на себе значну частину функцій з реалізації соціальних, економічних та загальнолюдських умов розвитку, гарантуючи, таким чином, рівні умови для життєдіяльності окремих суб’єктів світового простору.
Це ще раз підтверджує те, що в умовах глобалізації найбільш увиразненою стає ідея глобальної несправедливості, оскільки сьогодні більше як ніколи люди знають як розвивається сучасний світ, а тому й не бажають миритись із проблемами глобальної несправедливості, коли "у певній країні частина людей живе на віллах або в квартирах із кондиціонованим повітрям, тоді як інша частина - в печерах або ж і глиняних будиночках" [4].
Це свідчить про те, що в сучасному світі навіть у межах розвинених держав і тих, що перебувають на етапі розвитку, розрив між багатими та бідними все більше зростає. Це, у першу чергу, пояснюється тим, що одні держави мають більш динамічну стратегію розвитку, а інші - менш динамічну, що призводить до відповідного дисбалансу між ними. Підтвердженням цього у 2000 р. стала заява К. Аннан, що "майже половина населення планети все більше вимушена існувати менше ніж на 2 долари на день і близько 1,2 мільярди людей мають 1 долар на день" [5].
Унаслідок цього ми можемо констатувати новий зміст глобального інтересу - долання глобальної нерівності у розвитку сучасного світу. Важлива роль у цьому належить наданню до небагатим країнам, яка проявляється, на думку К. Томашевської, у формі забезпечення "прогресу демократизації". Свідченням цього, зокрема, є різні трансформаційні перетворення, які подекуди ініціюються з боку транснаціональних структур чи окремих національних держав і мають на меті зміну вектора розвитку національної політики [6].
Таким чином, людство сьогодні добре розуміє потенціал своїх людських можливостей і те, наскільки він з позицій світового розвитку є належно реалізованим у межах окремої національної держави. Саме тому стратегія людського потенціалу має бути зорієнтована на забезпечення суспільного розвитку, аби таким чином здолати глобальну нерівність у розвитку держав.