Самоконтроль - здатність контролювати свої емоції, думки і поведінку. Самоконтроль ґрунтується на волі - вищій психічній функції, що визначає здатність людини приймати усвідомлені рішення і втілювати їх у життя. Самоконтроль тісно пов'язаний з поняттям психічної саморегуляції. Самоконтроль є найважливішим елементом в здатності людини досягати поставлених цілей. Рівень самоконтролю визначається як вродженими генетичними характеристиками, так і психологічними навичками людини. Самоконтроль протиставляється імпульсивності - нездатності протистояти миттєвим бажанням.
Самоконтроль – інтегративна здатність аналізувати та оцінювати власну поведінку та власну діяльність з метою перевірки досягнутих результатів та приведення їх у відповідність з поставленими особистими цілями, суспільно значущими нормами, правилами, еталонами, а також суб’єктивними вимогами та уявленнями. Самоконтроль – невід’ємний регулятивний компонент будь - якої людської діяльності (ігрової, навчальної, виробничої). Чим більш значущої є поставлена особою мета, чим важче її досягнути, тим більшу роль відіграють процеси самоконтролю. [1]
Нейрофізіологічні процеси, що відповідають за самоконтроль, зосереджені в багатьох областях мозку, але найбільш важливою для самоконтролю вважається лобова частка головного мозку. Пошкодження лобової частки або її вроджені патології ведуть до порушення самоконтролю; агресивне і злочинну поведінку також часто зв'язуються з патологією лобової частки.
Усі ми народжені людьми. Але по-різному розуміємо, що означає «бути людиною». Кожен з нас має чітко знати або хоча б уявляти, хто це – людина. Звичайно, ми можемо сказати, що людина – це просто біологічна істота, яка наділена інтелектом. Але не слід забувати і про емоції, почуття, самоусвідомлення.
Бути людиною непросто. У наш час часто забувають про те, які якості її вирізняють. Усі зайняті побудовою кар’єри, освітою, досягненням певних цілей. Це, звичайно, не погано, але саме під час цього часто ми забуваємо, що ми, перш за все, люди. Для того, щоб вважати себе справжньою людиною, ми повинні мати такі якості, як милосердя, доброту, чесність, вміння співчувати та здатність до самопожертви. А все це зовсім не просто.
У нашому житті можна навести безліч прикладів, коли люди заради кар’єри та грошей забувають, як це – бути людиною, втрачаючи всі людські якості. Дуже рідко можна зустріти тих, хто, досягши найвищих висот, залишився людиною.
У творах багатьох українських письменників піднята вищезазначена проблема. Зокрема, багато уваги приділяла їй О. Кобилянська. У її повісті «Людина» ми бачимо, як розуміє значення цього слова головна героїня – Олена і, відповідно, сама письменниця. Для дівчини найважливішою ознакою людини було те, що вона може самостійно приймати рішення. Тобто, є вільною. На жаль, і сьогодні ми часто обмежені у цьому праві: живемо відповідно до життєвих обставин, загальноприйнятих норм. Це, звичайно, не може не обмежувати. Тобто, людина має бути вільною, і з цим не можна не погодитися.
У яких же випадках людина втрачає свої людські якості? Як ми вже говорили, це часто відбувається через гроші чи прагнення збагачення. Як приклад можна навести іншу повість О. Кобилянської – «Земля». У цьому творі ми можемо гати братовбивство заради землі. Земля тут виступає як запорука матеріального благополуччя, і Сава не в свого рідного брата заради неї. Як на мене, його не можна вже вважати людиною, адже він підняв руку на одного з членів своєї родини. Сава втратив найголовніше – себе, і ніяка земля чи статки не зможуть зробити його щасливим.
Тож, на мою думку, людина – це, перш за все, цілісна особистість, яка прагне цей світ у кращий бік. І робить вона це, змінюючи себе і розвиваючись. Людина – це істота, здатна до співчуття та чистих і щирих почуттів, яка може пожертвувати собою заради близьких. Неможливо залишатися людиною, коли думаєш лише про себе та власну вигоду, зневажаєш інших. Тож бути людиною – нелегка праця, і не кожен, хто народжений людиною, залишається нею протягом усього життя.
Самоконтроль - здатність контролювати свої емоції, думки і поведінку. Самоконтроль ґрунтується на волі - вищій психічній функції, що визначає здатність людини приймати усвідомлені рішення і втілювати їх у життя. Самоконтроль тісно пов'язаний з поняттям психічної саморегуляції. Самоконтроль є найважливішим елементом в здатності людини досягати поставлених цілей. Рівень самоконтролю визначається як вродженими генетичними характеристиками, так і психологічними навичками людини. Самоконтроль протиставляється імпульсивності - нездатності протистояти миттєвим бажанням.
Самоконтроль – інтегративна здатність аналізувати та оцінювати власну поведінку та власну діяльність з метою перевірки досягнутих результатів та приведення їх у відповідність з поставленими особистими цілями, суспільно значущими нормами, правилами, еталонами, а також суб’єктивними вимогами та уявленнями. Самоконтроль – невід’ємний регулятивний компонент будь - якої людської діяльності (ігрової, навчальної, виробничої). Чим більш значущої є поставлена особою мета, чим важче її досягнути, тим більшу роль відіграють процеси самоконтролю. [1]
Нейрофізіологічні процеси, що відповідають за самоконтроль, зосереджені в багатьох областях мозку, але найбільш важливою для самоконтролю вважається лобова частка головного мозку. Пошкодження лобової частки або її вроджені патології ведуть до порушення самоконтролю; агресивне і злочинну поведінку також часто зв'язуються з патологією лобової частки.
Усі ми народжені людьми. Але по-різному розуміємо, що означає «бути людиною». Кожен з нас має чітко знати або хоча б уявляти, хто це – людина. Звичайно, ми можемо сказати, що людина – це просто біологічна істота, яка наділена інтелектом. Але не слід забувати і про емоції, почуття, самоусвідомлення.
Бути людиною непросто. У наш час часто забувають про те, які якості її вирізняють. Усі зайняті побудовою кар’єри, освітою, досягненням певних цілей. Це, звичайно, не погано, але саме під час цього часто ми забуваємо, що ми, перш за все, люди. Для того, щоб вважати себе справжньою людиною, ми повинні мати такі якості, як милосердя, доброту, чесність, вміння співчувати та здатність до самопожертви. А все це зовсім не просто.
У нашому житті можна навести безліч прикладів, коли люди заради кар’єри та грошей забувають, як це – бути людиною, втрачаючи всі людські якості. Дуже рідко можна зустріти тих, хто, досягши найвищих висот, залишився людиною.
У творах багатьох українських письменників піднята вищезазначена проблема. Зокрема, багато уваги приділяла їй О. Кобилянська. У її повісті «Людина» ми бачимо, як розуміє значення цього слова головна героїня – Олена і, відповідно, сама письменниця. Для дівчини найважливішою ознакою людини було те, що вона може самостійно приймати рішення. Тобто, є вільною. На жаль, і сьогодні ми часто обмежені у цьому праві: живемо відповідно до життєвих обставин, загальноприйнятих норм. Це, звичайно, не може не обмежувати. Тобто, людина має бути вільною, і з цим не можна не погодитися.
У яких же випадках людина втрачає свої людські якості? Як ми вже говорили, це часто відбувається через гроші чи прагнення збагачення. Як приклад можна навести іншу повість О. Кобилянської – «Земля». У цьому творі ми можемо гати братовбивство заради землі. Земля тут виступає як запорука матеріального благополуччя, і Сава не в свого рідного брата заради неї. Як на мене, його не можна вже вважати людиною, адже він підняв руку на одного з членів своєї родини. Сава втратив найголовніше – себе, і ніяка земля чи статки не зможуть зробити його щасливим.
Тож, на мою думку, людина – це, перш за все, цілісна особистість, яка прагне цей світ у кращий бік. І робить вона це, змінюючи себе і розвиваючись. Людина – це істота, здатна до співчуття та чистих і щирих почуттів, яка може пожертвувати собою заради близьких. Неможливо залишатися людиною, коли думаєш лише про себе та власну вигоду, зневажаєш інших. Тож бути людиною – нелегка праця, і не кожен, хто народжений людиною, залишається нею протягом усього життя.