А хто б нам сказав про старовину,
Про старовину, про бувальщину,
Про того хоча б Іллю Муромця?
У славетному місті Муромі,
У селі було Карачаровім
Жив собі Іван Тимофійович,
Хлібороб, а з ним син укоханий,
Ілля Муромець, син Іванович.
Сидів сидячки Ілля Муромець,
Ілля Муромець, хліборобський син,
Сидів сидячки рівно тридцять літ.
Раз пішов Іван Тимофійович,
Його батечко, із матусею
Поробитися по-селянському.
Аж два старички йдуть, мандруючи,
Під віконечко засувчастеє.
Кажуть старички отакі слова:
«Гей же ти єси, Ілле Муромцю,
Іллє Муромцю, хліборобенко!
Відчиняй навстіж нам ворітечка,
Привітай калік в себе в домові,
Принеси чого нам напитися!»
Держить відповідь Ілля Муромець:
«Гей же, старички ви мандровані!
Рад би вас вітать в себе в домові,
Принести чого вам напитися,
Та не здужаю відчинить воріт,
Сиджу сидячки рівно тридцять літ,
Ані рук, ні ніг не порушую!»
Кажуть старички знов мандровані:
«Стань на ніженьки на швидкі, Іллє,
Відчиняй навстіж ті ворітечка,
Привітай калік в себе в домові!»
Став на ніженьки на швидкі Ілля,
Відчинив навстіж він ворітечка
І вітав калік в себе в домові.
От мандровані ввійшли старички,
Вони хрест кладуть по-письменному,
Віддають поклін по-ученому,
Чарку питтячка ллють медового
І частують ним Іллю Муромця.
Хильнув питтячка він медового —
Горить полум’ям серце в витязя,
Біле тіло все наче піт пройняв!
«Що прочув єси ти в собі, Ілле?»
Чолом бив Ілля, поздоровкався:
«Чую силоньку неабияку».
Кажуть старички тут мандровані:
«Будеш ти, Ілля, славним витязем,
Смерть тобі в бою не написана:
Сміло бийся, воюй, богатир лихий,
А чи шибеник який трапиться;
Не виходь лише зачіпатися
З Святогором: це богатир такий,
Що й землі невміць його вдержати;
Богатир Самсон — з ним не зводься теж,
Бо сім ангельських на нім волосів;
Не борись із родом Микуловим,
Бо коха його земля-матінка;
На Вольгу не йди на Всеславича:
Не потугою прибере тебе,—
Мудрі хитрощі в нього знайдуться.
Добувай коня богатирського:
Вийди в поленько — чисте, просторе,
Купи кращого там жеребчика
Та постав його на три місяці,
В стайні сип пшона біло-ярого;
А мине доба — тих три місяці,—
В сад жеребчика води три ночі,
У трьох росах аж його викачай;
Підведи до тину високого:
Як жеребчик твій через тин почне
Переплигувать і туди, й назад,
Куди тільки хоч — скрізь на нім гасай,
А носити він тебе здужає».
Тут з-перед очей зникли старички,
От пішов Ілля поробитися
З батьком, з матір’ю по-селянському:
Треба чистить ліс від недопалків:
Він дуби-кряжі повирубував.
В річку чисто всі повивалював
Та й додомоньку повертається.
Батька з матір’ю від міцного сну
Встали, поглянули — полякалися:
«Що за чудо се тут подіялось?
Хто б оце зробив нам роботоньку?»
Бачать — все без них вже управлено,
Йдуть додомоньку та дивуються.
Повернулися, а по хаті там
Походжає скрізь Ілля Муромець.
Запиталися: як він видужав?
Розповів Ілля все батькам тоді...
Переклад П. Грабовського
А хто б нам сказав про старовину,
Про старовину, про бувальщину,
Про того хоча б Іллю Муромця?
У славетному місті Муромі,
У селі було Карачаровім
Жив собі Іван Тимофійович,
Хлібороб, а з ним син укоханий,
Ілля Муромець, син Іванович.
Сидів сидячки Ілля Муромець,
Ілля Муромець, хліборобський син,
Сидів сидячки рівно тридцять літ.
Раз пішов Іван Тимофійович,
Його батечко, із матусею
Поробитися по-селянському.
Аж два старички йдуть, мандруючи,
Під віконечко засувчастеє.
Кажуть старички отакі слова:
«Гей же ти єси, Ілле Муромцю,
Іллє Муромцю, хліборобенко!
Відчиняй навстіж нам ворітечка,
Привітай калік в себе в домові,
Принеси чого нам напитися!»
Держить відповідь Ілля Муромець:
«Гей же, старички ви мандровані!
Рад би вас вітать в себе в домові,
Принести чого вам напитися,
Та не здужаю відчинить воріт,
Сиджу сидячки рівно тридцять літ,
Ані рук, ні ніг не порушую!»
Кажуть старички знов мандровані:
«Стань на ніженьки на швидкі, Іллє,
Відчиняй навстіж ті ворітечка,
Привітай калік в себе в домові!»
Став на ніженьки на швидкі Ілля,
Відчинив навстіж він ворітечка
І вітав калік в себе в домові.
От мандровані ввійшли старички,
Вони хрест кладуть по-письменному,
Віддають поклін по-ученому,
Чарку питтячка ллють медового
І частують ним Іллю Муромця.
Хильнув питтячка він медового —
Горить полум’ям серце в витязя,
Біле тіло все наче піт пройняв!
Кажуть старички отакі слова:
«Що прочув єси ти в собі, Ілле?»
Чолом бив Ілля, поздоровкався:
«Чую силоньку неабияку».
Кажуть старички тут мандровані:
«Будеш ти, Ілля, славним витязем,
Смерть тобі в бою не написана:
Сміло бийся, воюй, богатир лихий,
А чи шибеник який трапиться;
Не виходь лише зачіпатися
З Святогором: це богатир такий,
Що й землі невміць його вдержати;
Богатир Самсон — з ним не зводься теж,
Бо сім ангельських на нім волосів;
Не борись із родом Микуловим,
Бо коха його земля-матінка;
На Вольгу не йди на Всеславича:
Не потугою прибере тебе,—
Мудрі хитрощі в нього знайдуться.
Добувай коня богатирського:
Вийди в поленько — чисте, просторе,
Купи кращого там жеребчика
Та постав його на три місяці,
В стайні сип пшона біло-ярого;
А мине доба — тих три місяці,—
В сад жеребчика води три ночі,
У трьох росах аж його викачай;
Підведи до тину високого:
Як жеребчик твій через тин почне
Переплигувать і туди, й назад,
Куди тільки хоч — скрізь на нім гасай,
А носити він тебе здужає».
Тут з-перед очей зникли старички,
От пішов Ілля поробитися
З батьком, з матір’ю по-селянському:
Треба чистить ліс від недопалків:
Він дуби-кряжі повирубував.
В річку чисто всі повивалював
Та й додомоньку повертається.
Батька з матір’ю від міцного сну
Встали, поглянули — полякалися:
«Що за чудо се тут подіялось?
Хто б оце зробив нам роботоньку?»
Бачать — все без них вже управлено,
Йдуть додомоньку та дивуються.
Повернулися, а по хаті там
Походжає скрізь Ілля Муромець.
Запиталися: як він видужав?
Розповів Ілля все батькам тоді...
Переклад П. Грабовського