Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який став відгуком суспільних інтересів свого часу. Через прагнення церкви протидіяти проішішепшо народних свят та ігор у культуру виникає церковний театр — основна форма театрального мистецтва Європи середніх віків.
Спершу під час церковної служби розігрувалися найбільш драматичні епізоди зі Святого Писання (літургічна драма). У XIII ст. їх винесли па паперть, а згодом і на міські площі (майданний театр).
Наймасовішим видом театрального дійства у цей час була містерія, яка виникла у другій половині XIII ст. По своєму релігійному змісту вона зв’язана з церковним театром, але ці спектаклі ставилися не духовенством, а простими міщанами. Містеріальна драматургія мала три цикли: «старозавітний», «новозавітний» і «апостольський», в якому сюжети п’єс були запозичені з «Житія святих». Постановники містерій прагнули правдоподібності та ефектів. Якщо, наприклад, показз'вали сцену всесвітнього потопу, площ}' заливали водою.
До XVI ст. головним видом театрального дійства був театр фарсу (спочатку цей вид розвивався паралельно мораліте, а згодом виділився в окремий жанр). Це найдемократичніший жанр середньовічного театру. Актори та виконавці фарсів відтворювали реальні картини побуту того часу. Вистави були насичені гострою сатирою, життєрадісним народним гумором. Фарс значною мірою вплинув па подальший розвиток театру Західної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія дель арте; в Англії та Німеччині на зразок фарсу писали інтерлюдії, у Франції фарсові традиції живили творчість Мольера.
У ХУ-ХУІ ст. популярними були повчальні вистави — мораліте, де в якості персонажів виступати алегоричні фігури: скупість із золотим мішком, самолюбство, яке постійно дивиться у дзеркало, любов, що тримає у руках серце.
Усі ці форми середньовічних видовищ стали основою для розвитку професійного театру.
Производство триацетатного волокна. Сырьем для получения триацетатного волокна, так же как и для ацетатного волокна, служит хлопковая или древесная целлюлоза. Волокно может быть получено по мокрому и сухому
Триацетатную филаментную нить формуют по сухому из раствора триацетилцеллюлозы в смеси метиленхлорида (90—95%) и метилового спирта (5—10%), аналогично формованию ацетатного волокна с последующей термообработкой при температуре 180—210° С в течение 1—3 мин. Скорость формования нити 30—35 м/мин.
Триацетатное штапельное волокно формуют по мокрому с применением фильер, содержащих до 15 тыс. отверстий, из раствора триацетилцеллюлозы, в ацетилирующей смеси (из сиропа), исключая такие процессы, как высаживание триацетилцеллюлозы из раствора, промывку, сушку и растворение в смеси метиленхлорида и спирта. В результате общая продолжительность процесса сокращается почти вдвое. Себестоимость триацетатных штапельных волокон ниже себестоимости ацетатных волокон. В качестве осадительной ванны используют водный раствор уксусной кислоты или изопропиловый спирт. Скорость формования волокна 15—25 м/мин. После формования жгутики волокон промывают, замасливают, гофрируют, режут и сушат.
Объяснение:
Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який став відгуком суспільних інтересів свого часу. Через прагнення церкви протидіяти проішішепшо народних свят та ігор у культуру виникає церковний театр — основна форма театрального мистецтва Європи середніх віків.
Спершу під час церковної служби розігрувалися найбільш драматичні епізоди зі Святого Писання (літургічна драма). У XIII ст. їх винесли па паперть, а згодом і на міські площі (майданний театр).
Наймасовішим видом театрального дійства у цей час була містерія, яка виникла у другій половині XIII ст. По своєму релігійному змісту вона зв’язана з церковним театром, але ці спектаклі ставилися не духовенством, а простими міщанами. Містеріальна драматургія мала три цикли: «старозавітний», «новозавітний» і «апостольський», в якому сюжети п’єс були запозичені з «Житія святих». Постановники містерій прагнули правдоподібності та ефектів. Якщо, наприклад, показз'вали сцену всесвітнього потопу, площ}' заливали водою.
До XVI ст. головним видом театрального дійства був театр фарсу (спочатку цей вид розвивався паралельно мораліте, а згодом виділився в окремий жанр). Це найдемократичніший жанр середньовічного театру. Актори та виконавці фарсів відтворювали реальні картини побуту того часу. Вистави були насичені гострою сатирою, життєрадісним народним гумором. Фарс значною мірою вплинув па подальший розвиток театру Західної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія дель арте; в Англії та Німеччині на зразок фарсу писали інтерлюдії, у Франції фарсові традиції живили творчість Мольера.
У ХУ-ХУІ ст. популярними були повчальні вистави — мораліте, де в якості персонажів виступати алегоричні фігури: скупість із золотим мішком, самолюбство, яке постійно дивиться у дзеркало, любов, що тримає у руках серце.
Усі ці форми середньовічних видовищ стали основою для розвитку професійного театру.
Объяснение:
Производство триацетатного волокна. Сырьем для получения триацетатного волокна, так же как и для ацетатного волокна, служит хлопковая или древесная целлюлоза. Волокно может быть получено по мокрому и сухому
Триацетатную филаментную нить формуют по сухому из раствора триацетилцеллюлозы в смеси метиленхлорида (90—95%) и метилового спирта (5—10%), аналогично формованию ацетатного волокна с последующей термообработкой при температуре 180—210° С в течение 1—3 мин. Скорость формования нити 30—35 м/мин.
Триацетатное штапельное волокно формуют по мокрому с применением фильер, содержащих до 15 тыс. отверстий, из раствора триацетилцеллюлозы, в ацетилирующей смеси (из сиропа), исключая такие процессы, как высаживание триацетилцеллюлозы из раствора, промывку, сушку и растворение в смеси метиленхлорида и спирта. В результате общая продолжительность процесса сокращается почти вдвое. Себестоимость триацетатных штапельных волокон ниже себестоимости ацетатных волокон. В качестве осадительной ванны используют водный раствор уксусной кислоты или изопропиловый спирт. Скорость формования волокна 15—25 м/мин. После формования жгутики волокон промывают, замасливают, гофрируют, режут и сушат.