Тексттен өлчөм бышыктоочту баяндооч менен кошо таап жазгыла.(выписать обстоят.меры вместе со сказуемым) АЯЛ НАЗИК ДЕСЕК
Статистика кызматындагылар үй жумушундагы аялдын бир жылдын ичинде канча жумуш аткара тургандыгын бир нече жолу эсептеп көрүшкөн. Эки баласы, күйөөсү бар аял бир жылдын ичинде 18 миң бычак жана айры-кашык, 13 миң табак, 6 миң чыны, 3 миң мискей жана табак жууйт экен. Ал бул идиштерди жууп гана тим болбостон, шкафтарга иреттештирип салып, кайра андан дасторконго коюп, кайра жыйнайт. Ошентип аял бир жылда 6 тоннага барабар жүктү ары-бери ташыйт. Ал эми аял бир күндүн ичинде канча жолу баса тургандыгын эсептегенде, эгер ал эки бөлмөлүү үйдө турса, бир күндө 10 миң жолу, короо-жайлуу үйдө турса 17 миң жолу арыштайт экен. Эгер буга аялдардын базарга, дүкөнгө барганын кошсо, ал бир жылдын ичинде 2 миң километр жерди басат.
объяснение:
арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від кавказу різними і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. головними шляхами вторгнень номадів були дар'яльська ущелина і каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. саме тому шахи держави сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в v–vi століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в дербенті[6][7], що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів[1]. у цей час були зведені такі споруди, як дербентський мур і фортеця нарин-кала. варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів олександр македонський, заточивши тим самим міфічні племена гог і магог[8]. саме завдяки цій легенді каспийска брама отримала свою другу назву — александрова брама. крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали гог і магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам][9].
після того, як арабський халіфат підкорив державу сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на дар аль-іслам («простір ісламу») і дар аль-харб («простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави[10]. тому східна частина кавказу (сучасні дагестан , азербайджан і іранський азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. головними цілями арабських військ були міста дербент, беленджер і семендер . через це хозарам довелося перенести свою столицю з семендер в більш віддалений і безпечний ітиль[11].
крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину анатолії, яка ічно примикає до кавказу. візантійські імператори розуміли, що хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. тому у 705 році імператор юстиніан ii взяв у дружини хозарську принцесу[12][13]. можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію вірменії представляла для халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість вірменії до сирії, в якій розташовувалася столиця омейядів — . тому деякі візантісти, зокрема, дмитро оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити візантію сильного союзника в особі хозарії[14]. проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів[15]. трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, лев iii ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця костянтина на хозарській принцесі чичак[16][17].
також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх взяти під свій контроль північну гілку великого шовкового шляху. однак історик джеральд мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини viii століття[18].
Світогляд являє собою синтез різних рис духовного життя людини; це пізнання і переживання людиною світу. Емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв і почуттів становить світовідчуття. Наприклад, одні люди мають оптимістичне світовідчуття, інші — песимістичне. Пізнавально-інтелектуальну сторону світогляду становить принцип.
Світогляд, як і все життя людей в суспільстві, має історичний характер. Виникнення світогляду пов'язують з процесом формування першої стійкої форми людської спільності — родової общини. Її поява стала своєрідною революцією в духовному розвитку людини. Світогляд виділив людину зі світу тварин. Історія духовного розвитку людства знає кілька основних типів світогляду. До них відносяться міфологічний, релігійний, філософський світогляд.
Історично першим ступенем у розвитку світогляду був міфологічний світогляд. Міфологія закріплювала прийняту в суспільстві систему цінностей, підтримувала і заохочувала певні форми поведінки. З згасанням первісних форм суспільного життя міф зжив себе і перестав бути панівним типом світогляду.
Корінні питання всякою світогляду (походження світу, людини, таємниця народження і смерть та ін.) продовжували вирішуватися, але вже в інших світоглядних формах, наприклад у формах релігійного світогляду, заснованого на вірі в існування надприродних істот і надприродного світу, і філософського світогляду, який існує як теоретично сформульована система найбільш загальних поглядів на світ, людини та їх відносини.
Кожен історичний тип світогляду має матеріальні, соціальні та теоретико-пізнавальні передумови. Він являє собою відносно цілісне світоглядне відображення світу, обумовлене рівнем розвитку суспільства. Особливості різних історичних типів світогляду зберігаються в масовій свідомості сучасних людей.
Компоненти світогляду людини
Наше ставлення до світу і до себе включає різноманітні знання. Наприклад, життєві знання допомагають орієнтуватися в повсякденному житті-спілкуватися, вчитися, будувати кар'єру, створювати сім'ю. Наукові знання дозволяють осмислювати факти на більш високому рівні і будувати теорії.
Наша взаємодія зі світом забарвлена емоціями, пов'язана з почуттями, трансформована пристрастями. Наприклад, людина здатна не просто дивитися на природу, безпристрасно фіксуючи її корисні і даремні якості, а милуватися нею.
Норми і цінності є важливим компонентом світогляду. Заради дружби і любові, заради сім'ї і близьких людина може діяти всупереч здоровому глузду, ризикуючи життям, долати страх, виконуючи те, що вважає своїм обов'язком. Переконання і принципи вплетені у саму тканину людського життя і часто їх вплив на вчинки буває набагато сильніше, ніж вплив знань і емоцій разом узятих.
Вчинки людини також входять в структуру світогляду, утворюючи його практичний рівень. Людина висловлює своє ставлення до світу не тільки в думках, але і у всіх своїх рішучих діях.
Традиційно вважається, що знання і почуття, цінності і вчинки являють собою компоненти світогляду — пізнавальний, емоційний, ціннісний та діяльнісний. Звичайно, такий поділ досить умовно: компоненти ніколи не існують в чистому вигляді. Думки завжди емоційно забарвлені, вчинки втілюють цінності людини і т. д. В реальності світогляд — завжди цілісність, а поділ його на компоненти застосовно тільки в дослідницьких цілях.
Объяснение: