Їхнє відрядження вилилося в 10-серійний документальний репортаж. Сьому й восьму серії проєкту «На східному фронті» показали 26 липня, саме перед тим, як на Донбасі почав діяти «режим повного та всеосяжного припинення вогню», про який домовились на засіданні Тристоронньої контактної групи 22 липня 2020 року.
27 липня, коли від опівночі всеосяжне припинення вогню почало діяти, бойовики його таки порушили. Як повідомили українські ЗМІ, за словами командувача ООС Володимира Кравченка, о 0.20−0.45 був зафіксований обстріл підрозділів 36-ї окремої бригади морської піхоти зі стрілецької зброї, ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів.
Дуже промовиста ілюстрація до слів Юрія Макарова в інтерв'ю після повернення журналістів Суспільного з «екскурсії» на війну: «Потрібно весь час пам’ятати, що маємо підлого ворога. Я вкотре зрозумів, що він не обтяжує себе жодним моральним вибором і нехтує будь-якими домовленостями».
Євген Степаненко, театральний режисер і воїн АТО, їхав на війну не вперше. Для Юрія Макарова, незважаючи на те, що він веде разом із колегою програму «Війна і мир», поїздка на лінію розмежування, яку він сам називає екскурсією, – перша в його журналістському житті.
У другій серії проєкту «На східному фронті», де автори ходять зруйнованими дощенту вулицями колись популярного курортного містечка Широкине, обоє ставлять собі запитання: чому, чотири роки розповідаючи глядачам та радіослухачам про війну, вони вперше вибралися на східний фронт. І відповідають на нього так: тому що ще рік тому з війною, точніше, її характером, було все зрозуміло, а зараз, із ініціативами про розведення військ, незрозуміло, якою стане ситуація за тиждень. Не кажучи вже про місяць.
Поки що, повторює свою звичну мантру Євген Степаненко, «на східному фронті без змін». Але тут-таки сам себе спростовує, кажучи: «Чому це без змін?». Знімальна група «На східному фронті» ретельно зафіксувала все, що побачила на своєму не такому вже й довгому шляху. Адже від Києва до Маріуполя, як показує навігатор, лише 749 кілометрів.
За жанром «На східному фронті» можна віднести до роуд-муві. Але це «дорожнє кіно» дуже специфічне, адже йдеться не про розваги, а реальність, яку більшість українців воліють не помічати, чому дуже сприяють олігархічні ЗМІ. Ця реальність називається війною, й вона геть не така, як у випусках новин із їхніми короткими повідомленнями про кількість обстрілів та загиблих. Хоча про російсько-українську війну, що почалася 2014 року окупацією Криму, знято немало документальних фільмів, у тому числі й журналістами та режисерами Суспільного, «На східному фронті» проєкт унікальний. І не лише за обсягом – 10 серій по 30 хвилин кожна.
Всупереч класичному роуд-муві, головними героями документального серіалу на Суспільному стали не автори, котрі переживають карколомні пригоди, а люди, яких вони зустрічають під час своєї подорожі на війну. Усі вони, від командирів підрозділу морської охорони та членів екіпажу корабля «Донбас», бійців одного з військово-опорних пунктів під Волновахою, до мешканців сірої зони в Зайцевому та волонтерів, не кажучи вже про таких людей, як Олена Білозерська чи Вадим Сухаревський, справжніх легенд ЗСУ, демонструють дивовижний для воєнних умов спокій і впевненість у своєму природному праві захищати Україну від ворога.
Юрій Макаров і Євген Степаненко на початку першої серії дали слово бути об'єктивними під час своєї «екскурсії» на війну, тобто показувати все, що побачать, без жодного лакування й патріотичного ладану. Але не вийшло. Бо вже в тій-таки першій серії, коли автори «На східному фронті» провели пів дня на кораблі морської охорони «Донбас», Юрій Макаров змушений був визнати: «Ми не зустріли тут жодної некомпетентної людини. Таке враження, що їх спеціально підбирали (для журналістів. – Авт.). Але це не так. Просто тут діє така (вочевидь, нормальна й правильна. – Авт.) селекція».
«На східному фронті» вражає передусім глибиною занурення в тему реальної російсько-української війни. Процес, який пережили й відобразили у своїх подорожніх нотатках Юрій Макаров і Євген Степаненко, можна було би порівняти з дайверським досвідом. Коли спершу ти занурюєшся на два метри з інструктором, потім пірнаєш дедалі глибше з аквалангом, зрештою дістаючи дна. Якби не журналістський і бойовий досвід авторів циклу. Один із яких має реальний досвід бойових дій, а другий від початку російської агресії пильно стежить за тим, що саме відбувається на театрі бойових дій російсько-української війни від 2014 року, безпосередньо контактуючи з тими, хто воював і воює за незалежність України.
Понятно, что горизонт, находящийся всегда на высоте глаз, пересекает все предметы перед рисующим на той же высоте. Уровень линии горизонта на картинной плоскости определяется высотой точки зрения.
Точка зрения – есть условное расположение взгляда художника относительно изображаемого объекта.
линейная перспектива - вид перспективы, рассчитанный на неподвижную точку зрения и предполагающий единую точку схода на линии горизонта (предметы уменьшаются пропорционально по мере удаления их от переднего плана).
ы
Объяснение:
Їхнє відрядження вилилося в 10-серійний документальний репортаж. Сьому й восьму серії проєкту «На східному фронті» показали 26 липня, саме перед тим, як на Донбасі почав діяти «режим повного та всеосяжного припинення вогню», про який домовились на засіданні Тристоронньої контактної групи 22 липня 2020 року.
27 липня, коли від опівночі всеосяжне припинення вогню почало діяти, бойовики його таки порушили. Як повідомили українські ЗМІ, за словами командувача ООС Володимира Кравченка, о 0.20−0.45 був зафіксований обстріл підрозділів 36-ї окремої бригади морської піхоти зі стрілецької зброї, ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів.
Дуже промовиста ілюстрація до слів Юрія Макарова в інтерв'ю після повернення журналістів Суспільного з «екскурсії» на війну: «Потрібно весь час пам’ятати, що маємо підлого ворога. Я вкотре зрозумів, що він не обтяжує себе жодним моральним вибором і нехтує будь-якими домовленостями».
Євген Степаненко, театральний режисер і воїн АТО, їхав на війну не вперше. Для Юрія Макарова, незважаючи на те, що він веде разом із колегою програму «Війна і мир», поїздка на лінію розмежування, яку він сам називає екскурсією, – перша в його журналістському житті.
У другій серії проєкту «На східному фронті», де автори ходять зруйнованими дощенту вулицями колись популярного курортного містечка Широкине, обоє ставлять собі запитання: чому, чотири роки розповідаючи глядачам та радіослухачам про війну, вони вперше вибралися на східний фронт. І відповідають на нього так: тому що ще рік тому з війною, точніше, її характером, було все зрозуміло, а зараз, із ініціативами про розведення військ, незрозуміло, якою стане ситуація за тиждень. Не кажучи вже про місяць.
Поки що, повторює свою звичну мантру Євген Степаненко, «на східному фронті без змін». Але тут-таки сам себе спростовує, кажучи: «Чому це без змін?». Знімальна група «На східному фронті» ретельно зафіксувала все, що побачила на своєму не такому вже й довгому шляху. Адже від Києва до Маріуполя, як показує навігатор, лише 749 кілометрів.
За жанром «На східному фронті» можна віднести до роуд-муві. Але це «дорожнє кіно» дуже специфічне, адже йдеться не про розваги, а реальність, яку більшість українців воліють не помічати, чому дуже сприяють олігархічні ЗМІ. Ця реальність називається війною, й вона геть не така, як у випусках новин із їхніми короткими повідомленнями про кількість обстрілів та загиблих. Хоча про російсько-українську війну, що почалася 2014 року окупацією Криму, знято немало документальних фільмів, у тому числі й журналістами та режисерами Суспільного, «На східному фронті» проєкт унікальний. І не лише за обсягом – 10 серій по 30 хвилин кожна.
Всупереч класичному роуд-муві, головними героями документального серіалу на Суспільному стали не автори, котрі переживають карколомні пригоди, а люди, яких вони зустрічають під час своєї подорожі на війну. Усі вони, від командирів підрозділу морської охорони та членів екіпажу корабля «Донбас», бійців одного з військово-опорних пунктів під Волновахою, до мешканців сірої зони в Зайцевому та волонтерів, не кажучи вже про таких людей, як Олена Білозерська чи Вадим Сухаревський, справжніх легенд ЗСУ, демонструють дивовижний для воєнних умов спокій і впевненість у своєму природному праві захищати Україну від ворога.
Юрій Макаров і Євген Степаненко на початку першої серії дали слово бути об'єктивними під час своєї «екскурсії» на війну, тобто показувати все, що побачать, без жодного лакування й патріотичного ладану. Але не вийшло. Бо вже в тій-таки першій серії, коли автори «На східному фронті» провели пів дня на кораблі морської охорони «Донбас», Юрій Макаров змушений був визнати: «Ми не зустріли тут жодної некомпетентної людини. Таке враження, що їх спеціально підбирали (для журналістів. – Авт.). Але це не так. Просто тут діє така (вочевидь, нормальна й правильна. – Авт.) селекція».
«На східному фронті» вражає передусім глибиною занурення в тему реальної російсько-української війни. Процес, який пережили й відобразили у своїх подорожніх нотатках Юрій Макаров і Євген Степаненко, можна було би порівняти з дайверським досвідом. Коли спершу ти занурюєшся на два метри з інструктором, потім пірнаєш дедалі глибше з аквалангом, зрештою дістаючи дна. Якби не журналістський і бойовий досвід авторів циклу. Один із яких має реальний досвід бойових дій, а другий від початку російської агресії пильно стежить за тим, що саме відбувається на театрі бойових дій російсько-української війни від 2014 року, безпосередньо контактуючи з тими, хто воював і воює за незалежність України.
Понятно, что горизонт, находящийся всегда на высоте глаз, пересекает все предметы перед рисующим на той же высоте. Уровень линии горизонта на картинной плоскости определяется высотой точки зрения.
Точка зрения – есть условное расположение взгляда художника относительно изображаемого объекта.
линейная перспектива - вид перспективы, рассчитанный на неподвижную точку зрения и предполагающий единую точку схода на линии горизонта (предметы уменьшаются пропорционально по мере удаления их от переднего плана).
Объяснение: