Кожен народ, кожна етнічна чи соціальна група має свої звичаї, що складалися протягом тисячоліть. Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розрізняють народи не тільки в сучасному, але й у їх історичному минулому. Народні звичаї охоплюють усі ділянки родинного й суспільного життя. Звичаї, як і мова, - це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в одну етнічну групу, в одну націю, де б вони не жили. В усіх народів світу є повір'я, що той, хто забув звичай своїх батьків, карається людьми і Богом. Таких людей зневажають, відвертаються від них. У цьому плані показовою є розповідь професора-етнографа, яка тривалий час вивчала культуру одного з племен, що мешкає в Гімалаях. Учена зріднилась з цими людьми: вивчила їхню мову, звичаї, обряди, особливості побуту, спілкування. Була для них і порадником, і лікарем, і вихователем дітей. її авторитет тут був незаперечний. У племені обов'язковим для кожного члена було знати свій родовід до шістдесятого коліна. Під час однієї з бесід старійшина попросив жінку-вчену розповісти про свій родовід. "Я змогла назвати свій родовід, - пише вона, - лише до четвертого покоління. Після цього я відчула певну байдужість до своєї персони усіх членів племені".
Кожен народ, кожна етнічна чи соціальна група має свої звичаї, що складалися протягом тисячоліть. Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розрізняють народи не тільки в сучасному, але й у їх історичному минулому. Народні звичаї охоплюють усі ділянки родинного й суспільного життя. Звичаї, як і мова, - це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в одну етнічну групу, в одну націю, де б вони не жили. В усіх народів світу є повір'я, що той, хто забув звичай своїх батьків, карається людьми і Богом. Таких людей зневажають, відвертаються від них. У цьому плані показовою є розповідь професора-етнографа, яка тривалий час вивчала культуру одного з племен, що мешкає в Гімалаях. Учена зріднилась з цими людьми: вивчила їхню мову, звичаї, обряди, особливості побуту, спілкування. Була для них і порадником, і лікарем, і вихователем дітей. її авторитет тут був незаперечний. У племені обов'язковим для кожного члена було знати свій родовід до шістдесятого коліна. Під час однієї з бесід старійшина попросив жінку-вчену розповісти про свій родовід. "Я змогла назвати свій родовід, - пише вона, - лише до четвертого покоління. Після цього я відчула певну байдужість до своєї персони усіх членів племені".