Самые первые иконы изображали Христа, Богородицу, апостолов. Они создавались как портреты, чтобы запечатлеть на века и сохранить их образы для грядущих поколений — для памяти, для воспоминания. Но первые иконописцы хорошо понимали и то, что красками на доске они дерзают запечатлевать Бога и тех, кто через Него достиг святости. Как, пользуясь земными, материальными средствами живописи, изобразить Бога, как передать тот свет, который от Него исходит? Для этого нужны были особые средства художественной выразительности, которые были продуманы и отобраны таким образом, чтобы передавать не сходство, а глубинную, духовную суть, внутренний свет, исходящий от изображенного и изливающийся на того, кто приближается к иконе, для их общения «в духе», для молитвы. Ведь, в конечном счете, икона не изображает, а являет верующему Бога или почитаемого святого. Западная живопись со времен раннего Средневековья пошла несколько иным путем, сосредоточившись на истории, на событиях и лицах, описанных в Священном Писании. Для них более важной была именно историческая память, воспоминание. Живописные произведения, создававшиеся для украшения храмов и книг, ставили перед собой задачу представить события далекого как можно более ярко и живо, чтобы зритель мог эмоционально «прожить», прочувствовать все то, что некогда происходило на Святой земле. Отсюда страстность живописи, ее осязаемость, «живоподобие». В иконе же, даже когда мастер изображает событие Священной истории, он стремится постичь и донести до зрителя прежде всего тайну Слова, смысл священного текста, лежащего в основе этого события, оставаясь при этом в рамках канонической композиционной схемы, позволяющей безошибочно определять сюжет.
Існує маса легенд про походження назви села, втім жителі цього краю розповідають, що жив тут колись багач, який скуповував навколишні землі. У нього була донька Синь. Коли батько відправлявся завжди на чергову зустріч, дочка благала взяти її зі собою, але тато не брав дівчину, пояснюючи, що вона ще маленька. Та одного разу Синь таки вмовила батька, і він взяв її з собою з умовою, що вона гратиметься на одній галявині і нікуди не ходитиме більше. Дівчина, як і домовлялись, сиділа та чекала батька, який залагоджував свої справи, аж раптом почула, як лунає звук чи то сопілки, чи то трембіти. І поманив цей спів її за собою, піднялася дівчина на гору і побачила хлопця, бідно одягненого, який пас овець. Синь вмостилася і слухала, як грає хлопець, що називався Вир. Коли батько повернувся на домовлене місце і побачив, що доньки немає, здійняв шум і організував пошуки. Дуже швидко багачеві розповіли, що дівчина таємно бачиться з Виром. Дізнавшись, що вона спілкується з бідняком, тато наказав своїм слугам скинути хлопця з гори, де він співав, у прірву. І коли наступного разу Синь прибігла на побачення та не застала хлопця, вона сіла на горі і так плакала, що залила своїми слізьми усю прірву, куди скинули хлопця. Так і утворилося озеро, а назвали його в честь закоханих."
Також озеро має назву Морське око Карпат, оскільки воно має округлу форму, а посередині озера розташований маленький острівець, що нагадує зіницю.
Самые первые иконы изображали Христа, Богородицу, апостолов. Они создавались как портреты, чтобы запечатлеть на века и сохранить их образы для грядущих поколений — для памяти, для воспоминания. Но первые иконописцы хорошо понимали и то, что красками на доске они дерзают запечатлевать Бога и тех, кто через Него достиг святости. Как, пользуясь земными, материальными средствами живописи, изобразить Бога, как передать тот свет, который от Него исходит? Для этого нужны были особые средства художественной выразительности, которые были продуманы и отобраны таким образом, чтобы передавать не сходство, а глубинную, духовную суть, внутренний свет, исходящий от изображенного и изливающийся на того, кто приближается к иконе, для их общения «в духе», для молитвы. Ведь, в конечном счете, икона не изображает, а являет верующему Бога или почитаемого святого. Западная живопись со времен раннего Средневековья пошла несколько иным путем, сосредоточившись на истории, на событиях и лицах, описанных в Священном Писании. Для них более важной была именно историческая память, воспоминание. Живописные произведения, создававшиеся для украшения храмов и книг, ставили перед собой задачу представить события далекого как можно более ярко и живо, чтобы зритель мог эмоционально «прожить», прочувствовать все то, что некогда происходило на Святой земле. Отсюда страстность живописи, ее осязаемость, «живоподобие». В иконе же, даже когда мастер изображает событие Священной истории, он стремится постичь и донести до зрителя прежде всего тайну Слова, смысл священного текста, лежащего в основе этого события, оставаясь при этом в рамках канонической композиционной схемы, позволяющей безошибочно определять сюжет.
Існує маса легенд про походження назви села, втім жителі цього краю розповідають, що жив тут колись багач, який скуповував навколишні землі. У нього була донька Синь. Коли батько відправлявся завжди на чергову зустріч, дочка благала взяти її зі собою, але тато не брав дівчину, пояснюючи, що вона ще маленька. Та одного разу Синь таки вмовила батька, і він взяв її з собою з умовою, що вона гратиметься на одній галявині і нікуди не ходитиме більше. Дівчина, як і домовлялись, сиділа та чекала батька, який залагоджував свої справи, аж раптом почула, як лунає звук чи то сопілки, чи то трембіти. І поманив цей спів її за собою, піднялася дівчина на гору і побачила хлопця, бідно одягненого, який пас овець. Синь вмостилася і слухала, як грає хлопець, що називався Вир. Коли батько повернувся на домовлене місце і побачив, що доньки немає, здійняв шум і організував пошуки. Дуже швидко багачеві розповіли, що дівчина таємно бачиться з Виром. Дізнавшись, що вона спілкується з бідняком, тато наказав своїм слугам скинути хлопця з гори, де він співав, у прірву. І коли наступного разу Синь прибігла на побачення та не застала хлопця, вона сіла на горі і так плакала, що залила своїми слізьми усю прірву, куди скинули хлопця. Так і утворилося озеро, а назвали його в честь закоханих."
Також озеро має назву Морське око Карпат, оскільки воно має округлу форму, а посередині озера розташований маленький острівець, що нагадує зіницю.