Проходит лето, и вместе с осенью к нам приходят пасмурные дни. Голубое небо полностью затягивается серыми тучами, так что и солнца не видно. Где-то там, над облаками, оно продолжает светить, и к нам на землю с трудом пробивается его неяркий свет.
В осенний день все вокруг словно покрыто легким серым покрывалом. Деревья, цветы, дома - все имеет приглушенный цвет, краски будто меркнут. Цветы закрывают свои бутоны. В такую погоду ничто не отбрасывает тень, поэтому и кажется однообразным. Серый асфальт, серые стены, серое небо. Часто в пасмурную погоду портится настроение, появляется легкая грусть.
И с другой стороны, пасмурный осенний день наполнен и особой красоты, спокойствия и гармонии. Солнце не режет глаза, не блестит поверхность воды. Все сдержанное и неяркое. Если нет ветра и дождя, то гулять в осенний день очень приятно. Осенние наряды деревьев радуют глаз и украшают пейзаж вокруг. Не жарко, поэтому можно долго ходить по осенним улицам, не чувствуя усталости. Главное, сохранять доброе и солнечное настроение в душе.
Поява літератури у Київській Русі було важливим явищем культурного життя. її виникнення та розвиток пов'язані з соціально-економічними та культурними успіхами, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя. Природним підґрунтям її була усна народна творчість: епічні і ліричні пісні і перекази, легенди, заговори і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини, в яких історія народу відтворена самим же народом. Усна народна творчість зберігала події багатовікової дописемної історії.
В XI-XII ст. у Києві існувало три літературні осередки: в Софіївському соборі, Печерському та Видубицькому монастирях. Тут перекладалися і переписувалися книги, писалися нові оригінальні твори, творилося літописання.
З прийняттям християнства з'являється красне письменство, у якому взаємодіють церковно-слов'янська і давньоруська мови, сакральний і світський писемні стилі. Література Київської Русі зазнала впливу візантійської культури, значною мірою розвивалась на принципах канонічності, що спричинило появу особливих жанрів сакральної літератури.
Проходит лето, и вместе с осенью к нам приходят пасмурные дни. Голубое небо полностью затягивается серыми тучами, так что и солнца не видно. Где-то там, над облаками, оно продолжает светить, и к нам на землю с трудом пробивается его неяркий свет.
В осенний день все вокруг словно покрыто легким серым покрывалом. Деревья, цветы, дома - все имеет приглушенный цвет, краски будто меркнут. Цветы закрывают свои бутоны. В такую погоду ничто не отбрасывает тень, поэтому и кажется однообразным. Серый асфальт, серые стены, серое небо. Часто в пасмурную погоду портится настроение, появляется легкая грусть.
И с другой стороны, пасмурный осенний день наполнен и особой красоты, спокойствия и гармонии. Солнце не режет глаза, не блестит поверхность воды. Все сдержанное и неяркое. Если нет ветра и дождя, то гулять в осенний день очень приятно. Осенние наряды деревьев радуют глаз и украшают пейзаж вокруг. Не жарко, поэтому можно долго ходить по осенним улицам, не чувствуя усталости. Главное, сохранять доброе и солнечное настроение в душе.
Поява літератури у Київській Русі було важливим явищем культурного життя. її виникнення та розвиток пов'язані з соціально-економічними та культурними успіхами, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя. Природним підґрунтям її була усна народна творчість: епічні і ліричні пісні і перекази, легенди, заговори і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини, в яких історія народу відтворена самим же народом. Усна народна творчість зберігала події багатовікової дописемної історії.
В XI-XII ст. у Києві існувало три літературні осередки: в Софіївському соборі, Печерському та Видубицькому монастирях. Тут перекладалися і переписувалися книги, писалися нові оригінальні твори, творилося літописання.
З прийняттям християнства з'являється красне письменство, у якому взаємодіють церковно-слов'янська і давньоруська мови, сакральний і світський писемні стилі. Література Київської Русі зазнала впливу візантійської культури, значною мірою розвивалась на принципах канонічності, що спричинило появу особливих жанрів сакральної літератури.