«В общеобразовательной школе продолжает сохраняться и усиливаться тенденция к поляризации . В одном и том же классе она может составлять разрыв в 20 и более крат, где за единицу берется самый слабый уровень образованности. А ба¬зовый компонент продолжает сохраняться на едином уровне: ведь все ученики должны быть всесторонне образованны! Но и этого не происходит: при всех методических ухищрениях в лучшем случае удается "подтянуть" слабых, но дать всестороннюю подготовку даже сильным ученикам не удается. А не удается потому, что при современной дифференциации школьных знаний они разорваны и не претендуют на формирование целостной картины мира. Каждый учитель-предметник тянет одеяло знаний на себя: его дисциплина самая главная! И побеждает здесь тот, у кого нервы крепче, активности больше, свирепость через край. Или же тот, кто берет тихим голосом, глубинным, энциклопедическим знани-ем предмета, умением входить во внутренний мир ребенка. Но, как и в первом, так и во втором случаях педагогам удается "застолбить" только свой участок. Выхода на другие предметы нет даже у самых лучших учителей. То, что называется "межпред¬метными" связями есть, в лучшем случае, связи межнаучные. Они не объединяют предметы жизненной деятельностью, социальным и культурным контекстами. В результате образование утрачивает культурный, нравственный, личностный смысл. Происходит раз-рыв образования и культуры, образования и жизни и даже - обра¬зования и науки. Следствием этого является утрата социальной ответственности, деградация поступка, низведение его до уровня биологического и технического акта».
Кулъкевт С. В. Педагогика личности
1. Соответствует ли данная ситуация реальному положению дел в современ¬ной школе?
2. Как преодолеть выделенные автором противоречия?
3. К каким последствиям приводит подмена межпредметных связей межна¬учными или вовсе игнорирование первых?
2. I didn’t eat anything, but I had a drink of orange juice. — Я ничего не ел, но я выпил апельсинового сока.
3. I will have a party for my birthday next week. I hope you can come. — У меня будет вечеринка на мой день рождения на следующей неделе. Я надеюсь ты сможешь прийти.
4. We don’t have any exams this week, so I’m relaxing. — У нас нет никаких экзаменов на этой неделе, так что я расслаблен.
5. I know I had an interesting idea last night — but I can’t remember it. — Я знаю, что вчера вечером у меня была интересная идея — но я не могу вспомнить.
ответ:Опрацювавши цей параграф, ви зможете: охарактеризувати соціально-політичне та економічне становище Правобережної України у XVIII ст.; визначити причини могутнього народного руху на Правобережній Україні в середині XVIII ст.
1. Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.? 2. Що таке національно-визвольна боротьба?
Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби.
У 30—60-х рр. XVIII ст. Правобережжя й Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків.Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст.
(1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Ревуцьких та інші.
Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи та звільняли їх від усіх повинностей строком на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало наповнюватися переселенцями з Галичини, Лівобережжя й інших районів та відроджуватися до життя. Після закінчення терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Відновлювалося кріпацтво. Панщина сягала п’яти-шести днів на тиждень. Крім соціального гноблення поляки знову почали утиски щодо православ’я.
Посилення панщини та національно-релігійне гноблення призвело до виникнення широкого народного опору. Відсутність козацтва позбавляла народний рух організованості. Його учасників називали гайдамаками.
Гайдамаки — селяни-втікачі, що об'єднувалися у ватаги з метою помститися магнатам та шляхті за гноблення.
Гайдамаки, які спочатку не викликали в магнатів та шляхти занепокоєння, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.
Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)
Ми маємо тут достовірні дані про ці дії гультяїв. Коли нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає в брамі або на воротах, двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинили. Коли хтось добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде сперечатися або боронитися, то поб'ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються в якомусь ярі, де їм із близьких сіл доставляють харчі. Один із гайдамаків сидить на дереві й дивиться на всі дороги, коли хтось переходить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.
1. Яку тактику використовували гайдамаки? 2. Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?
Зростання кількості невдоволених у результаті посилення кріпацтва, нечисленність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, із якої виходили ватажки для народного руху, перетворили гайдамаків на могутню силу, що була здатна знищити польське панування на Правобережжі.
Гайдамацькі повстання. Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі точилася боротьба навколо обрання нового короля.
Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська та оголосив повстання проти панів. Зібравши загін, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти й магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських і польських військ Верлан був змушений втекти до Молдавії.
Успіхи Верлана підняли на боротьбу нові загони гайдамаків. Щоб їх приборкати, шляхта почала чинити розправи. Проте народний рух не вщухав. Зрештою поляки вдалися до тактики «поділяй і володарюй». Вони залучили на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який став завзято нищити своїх колишніх побратимів. Однак зрадника запорожці невдовзі вбили.
Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевершив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були позбавлені шляхетського панування. Проте звільнення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням козацького порядку, відновленням Української держави.
Розуміючи, що події починають набирати негативних для Росії наслідків, імперський уряд увів свої війська та жорстоко приборкав повстання. Проте остаточно гайдамацький рух придушити не вдалося.