В) Қожаны не үшін жиналсқа салды?Оқиғаның шиеленісу
тусы бар ма? Бар болса, қай жерде деп ойлайсыңдар? Матіннен тауып оқыңдар.
В) «Түбінде а » деген пікірді айтқан кейiпкерге портрет жасандар.​

Упражнение 73
1)1 дієвідміна:слухає,хазяйнуєте,опануєте,жнеш,ігноруємо.
2 дієвідміна:носить,арканимо,намостить,економите,їздить.
2)Зла людина вважає,що всі люди схожі на неї.
Упражнение 74
2)твій зовнішній вигляд - це ніби обрамлення для коштовної речі.Якщо ти хочеш (1 дієвідміна)мати(1 дієвідміна)привабливий вигляд,старайся(1 дієвідміна).Ти носиш(1 дієвідміна)окуляри - вибери(1 дієвідміна)оправу,яка личила(2 дієвідміна)б тобі.У тебе завеликий ніс - вдала зачіска зробить(2 дієвдміна)цю деталь обличчя менш помітною.У тебе бездоганна фігура - підкреслюй(1 дієвідміна)її за до одягу.Та чи не забуваеш(1 дієвідміна) ти про найкоштовнішу річ?Розум,почуття гумору,надійність,талант роблять(2 дієвідміна) будь-яку людину красивою.

Жив собі вовк. Він був не такий, як його побратими - не було в нього люті, і він всього боявся. Тому ховався весь час. Одного разу, повернувшись до своєї схованки, він знайшов під кущем бузини грозове дитя. В тому, що воно було дитя грози, не було і сумніву - в очах його мерехтіли блискавки, і обличчя було, наче виткане з хмар. Вовк дуже перелякався, але дитина не робила ані руху. Заспокоївшись, він взяв її до себе у нору. Йшли роки, боязкий вовк прив.язався до дитя, наче до себе самого. Але гроза не може жити в неволі - їй треба простір, щоб розгорнутися. От і трапилось так, що однієї ночі вовк прокинувся від шурхоту - а перед ним стоїть гроза з журавлиними крилами у руках - мабуть вдалось вкрасти, поки журавель спав. Ані слова не кажучи, змахнула гроза крилами і злетіла в небо. Але, піднявшись вгору, тієї ж миті впала. Серце у вовка наче розірвалося навпіл, так він перелякався, але не за себе вже, а за іншого. Такий страх додає хоробрості. Помчав він лісом, полями, невідомими стежками туди, куди, здавалося, впало грозове дитя. На шляху зустрічались йому інші вовки, навіть ще більш небезпечні звірі, але тікали від його цілеспрямованого погляду. Так-таки вовк знайшов свою рідну дитину. Довго зализував їй рани, а потім навіть довелося вчити її літати. Все ж таки, одного дня це сталося - коли вечір палав усіма барвами, дитина простилася з батьком і зникла десь за сонцем. З того дня вовка нерідко можна було побачити на пагорбі, коли він вдивлявся в захід. Більш не спадало йому на думку те, що можна чогось боятись. Бо любов творить серця безстрашними.