diahochka

30.07.2021 10:38 •  Другие предметы

Визначити види педагогічного спілкування, його функції та стиль. Ситуація 1
Костя йшов по коридору, махнув авторучкою, яка чомусь перестала
писати, і раптом на новенькій, щойно пофарбованій стіні з’явилися чорнильні
плями. Учителька біології Наталія Олександрівна побачила це, підійшла і
сказала, що доведеться учневі самому вимити стіну.
Костя почав наполегливо стирати плями. Незабаром вони зникли, але
свіжо вимита смуга чітко виділялася на стіні. Тоді він вирішив промити всю
стіну коридору. За цим заняттям його і застав класний керівник.
– Вирішив до тьоті Маші?
Костя ствердно кивнув головою. Обманювати він звик, репутація
обманщика закріпилась за ним із 3-го класу. Хотілось спочатку сказати правду,
та якось так вийшло.
Вчителька, яка знала причину старанності Кості, промовчала.
А ось на класних зборах голосно заявила:
– Ми від всієї душі повинні подякувати Кості за до тьоті Маші, яку
він добровільно надав їй учора.
Костя бачив схвальні погляди товаришів. Але за виразом обличчя
вчительки зрозумів, що вона знає більше, аніж він припускав. Сам не знаючи
чому, хлопчик раптом піднявся.
– Я зовсім не хотів допомагати… – І розповів, як було насправді.
– Я завжди, Костю, вважала, що ти – чесна людина, – відзначила
вчителька. – А з цієї хвилини буду вірити тобі ще більше. І всі учні будуть тебе
поважати, якщо будеш чинити так само чесно, як сьогодні.
Повертаючись додому, хлопчик думав, що б ще таке зробити, щоб чесно
зізнатися потім товаришам і пережити ту щасливу хвилину загальної поваги до
самого себе, яку він відчув.
Ситуація 2
Вчителька прийшла на урок географії у 6-й клас. Учні були збуджені. За
задньою партою два хлопчики щось намагалися накрити курткою. І тут Тетяна

Степанівна побачила, що за задньою партою між двома хлопчиками сидів
красивий собака.
Учителька посміхнулась:
– О, у нашому класі ще один «учень» з’явився. Це приємно, не ховайте
його.
– Вибачте, Тетяно Степанівно, але не було з ким залишити вдома Чапа.
Він буде сидіти тихо, – застережливо і з проханням в очах говорив Сергійко.
– А якої він породи? Скільки йому років? – цікавилась вчителька.
– Це пудель, йому ще лише 9 місяців.
– Знаєте, діти, маленькому Чапикові незручно буде там сидіти. Сергійку,
сідай з пуделем ось тут за першою партою.
– Очі всіх учнів засвітилися добром і всі приступили до роботи.
Ситуація 3
Початок уроку у 5-му класі. Учитель, привітавшись з учнями, зразу
помітив, що Володя С. не сидить за партою, а заліз під неї, причаївся в
незручній позі, ніби заховався від учителя. Цей Володя – добра дитина, любить
читати, часто ставить вчителям питання. Учні чекають реакцію вчителя на цю
витівку.
– Діти, – звертається Сергій Дмитрович до учнів, сьогодні будемо
працювати особливо тихо, щоб не заважати Володі. Він відокремився від нас,
напевне розв’язує якусь незвичайну проблему. Домовились?
У класі стриманий сміх.
– А він довго не висидить там. Ноги заболять, – з іронією оцінює
обстановку Василько М.
Та уже за мить всі організовано приступили до виконання самостійного
виконання завдання за картками.
Через хвилин вісім з-під парти висовується голова Володі С. Обличчя
почервоніло, вираз зніяковілий. Сідає за парту, дістає зошита, ручку.
Намагається працювати швидко.

– Уже виліз з нори, – коментує дії Володі сусід за задньою партою. – Що
там висидів?
– Тс-с-с! – нагадує учитель про домовленість. Володя намагається нічого
не помічати і мовчки працює. Але ж можна було створити у цій ситуації
конфлікт. Та своєчасний жарт учителя – і конфлікт загинув у зародку.

Ситуація 4
Вчителька заходить до класу:
– Добрий день! Сідайте!
Учні з шумом сідають. Учителька щось шукає у своїй сумці. Піднімає
голову.
– Мартиненко! Чого це ти не можеш заспокоїтися, як цирковий кінь.
Відкриває журнал.
– Черговий, хто сьогодні відсутній у класі?
Чергова оглядає клас.
– Костенко Галя, Швець Андрій. Андрій уже третій день хворіє.
– Знову Швець зі своїми хворобами. Найшов коли хворіти. Кінець чверті.
Усі?
– Так, лише двох немає.
– Діставайте зошити. Будемо писати словниковий диктант. Уже
приготувалися? Пастушенко, закрий на кінець свого рота. У тебе язик, як мітла.
Нещастя ти моє… Пишемо!
– А дату писати?
– А ти що з місяця впав? Уже набридло мені товкти вам одне і теж.
Починають записувати під диктовку слова. Учителька ходить між рядами
парт.
– А де Софронов Микола? – запитує раптом вчителька.
– Він у школі. Книжки його тут. Напевне, запізнюється, – відповідають
хором учні.

Відкриваються двері. Спочатку з’являється голова, а потім і весь
Софронов. Вітається.
– Ти знову запізнився? – зупиняє його вчителька. – Де це ти тинявся?
– Я, я бігав до… – пробує пояснити учень.
– Сідай! – перебиває його вчителька. – Ти завжди, виправдовуючись, що-
небудь збрешеш…