Во сколько раз надо изменить время прохождения тока через проводник, чтобы выделившееся количество теплоты осталось тем же при уменьшении тока в 3 раза
Одна из отличительных черт ислама состоит в том, что в нем четко оговорены положения, связанные с появлением на свет малыша. В основном они регламентируются Сунной (мусульманским священным преданием, основанном на примерах из жизни пророка Мухаммада) и являются не обязательными, но все же очень желательными для исполнения, одобряемыми действиями для благочестивых мусульман. Считается, что придерживаться этих обычаев (суннатов) необходимо для того, чтобы ребенок с самого рождения находился под благотворным воздействием исламской традиции, был защищен от болезней и злых сил.
Первые священные слова
Как только малыш появляется на свет, в его уши проговаривают два призыва к молитве – так называемые азан (в правое ухо) и икамат (в левое). Смысл обряда заключается в том, чтобы пришедшего в этот мир человека уже с первых минут жизни сопровождали слова, исполненные духовного смысла. Как правило, призыв к молитве произносит отец ребенка или другой благочестивый мусульманин.
Тахник: первые вкусовые ощущени
Имянаречение и первая стрижка малыша
На седьмой день жизни ребенка принято давать ему имя. В исламе этому событию уделяется большое внимание, так как имя считается составной частью личности и души человека. Родители, дающие малышу имя, должны позаботиться о том, чтобы оно было благозвучным и имело положительное значение. В одном из хадисов (составляющих Сунны) говорится о предпочтительности наречения детей именами пророков и ангелов.
Акика: жертвоприношение по случаю рождения ребенка
В знак благодарности Всевышнему за рождение ребенка у мусульман считается необходимым принести в жертву барана (за девочку – одного, за мальчика – двух). Этот обряд называется акика и, как правило, совершается отцом ребенка
Обрезание
Это один из старейших религиозных обрядов у мусульман. Обрезание крайней плоти у мальчиков имеет очень древнюю историю: известно, что оно практиковалось еще в III веке до н. э. в Древнем Египте, а возможно, и раньше. Считается, что в то время оно было связано с ритуалом инициации, то есть присвоения юноше статуса мужчины. Также предполагается, что обрезание, принятое у народов, населяющих страны с жарким климатом, имело гигиеническое и профилактическое значение.
арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від кавказу різними і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. головними шляхами вторгнень номадів були дар'яльська ущелина і каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. саме тому шахи держави сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в v–vi століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в дербенті[6][7], що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів[1]. у цей час були зведені такі споруди, як дербентський мур і фортеця нарин-кала. варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів олександр македонський, заточивши тим самим міфічні племена гог і магог[8]. саме завдяки цій легенді каспийска брама отримала свою другу назву — александрова брама. крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали гог і магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам][9].
після того, як арабський халіфат підкорив державу сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на дар аль-іслам («простір ісламу») і дар аль-харб («простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави[10]. тому східна частина кавказу (сучасні дагестан , азербайджан і іранський азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. головними цілями арабських військ були міста дербент, беленджер і семендер . через це хозарам довелося перенести свою столицю з семендер в більш віддалений і безпечний ітиль[11].
крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину анатолії, яка ічно примикає до кавказу. візантійські імператори розуміли, що хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. тому у 705 році імператор юстиніан ii взяв у дружини хозарську принцесу[12][13]. можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію вірменії представляла для халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість вірменії до сирії, в якій розташовувалася столиця омейядів — . тому деякі візантісти, зокрема, дмитро оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити візантію сильного союзника в особі хозарії[14]. проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів[15]. трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, лев iii ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця костянтина на хозарській принцесі чичак[16][17].
також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх взяти під свій контроль північну гілку великого шовкового шляху. однак історик джеральд мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини viii століття[18].
Одна из отличительных черт ислама состоит в том, что в нем четко оговорены положения, связанные с появлением на свет малыша. В основном они регламентируются Сунной (мусульманским священным преданием, основанном на примерах из жизни пророка Мухаммада) и являются не обязательными, но все же очень желательными для исполнения, одобряемыми действиями для благочестивых мусульман. Считается, что придерживаться этих обычаев (суннатов) необходимо для того, чтобы ребенок с самого рождения находился под благотворным воздействием исламской традиции, был защищен от болезней и злых сил.
Первые священные слова
Как только малыш появляется на свет, в его уши проговаривают два призыва к молитве – так называемые азан (в правое ухо) и икамат (в левое). Смысл обряда заключается в том, чтобы пришедшего в этот мир человека уже с первых минут жизни сопровождали слова, исполненные духовного смысла. Как правило, призыв к молитве произносит отец ребенка или другой благочестивый мусульманин.
Тахник: первые вкусовые ощущени
Имянаречение и первая стрижка малыша
На седьмой день жизни ребенка принято давать ему имя. В исламе этому событию уделяется большое внимание, так как имя считается составной частью личности и души человека. Родители, дающие малышу имя, должны позаботиться о том, чтобы оно было благозвучным и имело положительное значение. В одном из хадисов (составляющих Сунны) говорится о предпочтительности наречения детей именами пророков и ангелов.
Акика: жертвоприношение по случаю рождения ребенка
В знак благодарности Всевышнему за рождение ребенка у мусульман считается необходимым принести в жертву барана (за девочку – одного, за мальчика – двух). Этот обряд называется акика и, как правило, совершается отцом ребенка
Обрезание
Это один из старейших религиозных обрядов у мусульман. Обрезание крайней плоти у мальчиков имеет очень древнюю историю: известно, что оно практиковалось еще в III веке до н. э. в Древнем Египте, а возможно, и раньше. Считается, что в то время оно было связано с ритуалом инициации, то есть присвоения юноше статуса мужчины. Также предполагается, что обрезание, принятое у народов, населяющих страны с жарким климатом, имело гигиеническое и профилактическое значение.
объяснение:
арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від кавказу різними і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. головними шляхами вторгнень номадів були дар'яльська ущелина і каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. саме тому шахи держави сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в v–vi століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в дербенті[6][7], що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів[1]. у цей час були зведені такі споруди, як дербентський мур і фортеця нарин-кала. варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів олександр македонський, заточивши тим самим міфічні племена гог і магог[8]. саме завдяки цій легенді каспийска брама отримала свою другу назву — александрова брама. крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали гог і магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам][9].
після того, як арабський халіфат підкорив державу сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на дар аль-іслам («простір ісламу») і дар аль-харб («простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави[10]. тому східна частина кавказу (сучасні дагестан , азербайджан і іранський азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. головними цілями арабських військ були міста дербент, беленджер і семендер . через це хозарам довелося перенести свою столицю з семендер в більш віддалений і безпечний ітиль[11].
крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину анатолії, яка ічно примикає до кавказу. візантійські імператори розуміли, що хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. тому у 705 році імператор юстиніан ii взяв у дружини хозарську принцесу[12][13]. можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію вірменії представляла для халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість вірменії до сирії, в якій розташовувалася столиця омейядів — . тому деякі візантісти, зокрема, дмитро оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити візантію сильного союзника в особі хозарії[14]. проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів[15]. трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, лев iii ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця костянтина на хозарській принцесі чичак[16][17].
також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх взяти під свій контроль північну гілку великого шовкового шляху. однак історик джеральд мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини viii століття[18].