Шамахов В. А. — директор Северо-Западного института управления — филиала Российской академии
народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации, доктор
экономических наук, действительный государственный советник Российской Федерации 1-го класса
(Санкт-Петербург) — председатель совета, главный редактор;
Елисеева И. И. — доктор экономических наук, профессор, член-корреспондент Российской академии
наук, заслуженный деятель науки Российской Федерации (Санкт-Петербург);
Еремеев С. Г. — доктор экономических наук, профессор, декан факультета политологии СПбГУ, сопредседатель Российского общества политологов (Санкт-Петербург);
Сморгунов Л. В. — доктор философских наук, профессор (Санкт-Петербург);
Субетто А. И. — доктор философских наук, доктор экономических наук, профессор, заслуженный
деятель науки Российской Федерации, президент Ноосферной общественной академии наук, вицепрезидент Санкт-Петербургского отделения Академии проблем качества, член Президиума Петровской академии наук и искусств (Санкт-Петербург);
Комаровский В. С. — доктор философских наук, профессор, председатель Совета Учебно-методического объединения кафедр политологического профиля РАНХиГС и региональных академий государственной службы (Москва);
Макаров В. Л. — доктор физико-математических наук, профессор, академик Российской академии наук,
директор Центрального экономико-математического института РАН (Москва)
МЕЖДУНАРОДНЫЙ РЕДАКЦИОННЫЙ СОВЕТ
Квинт В. Л. — доктор экономических наук, профессор, иностранный член Российской академии наук,
почетный доктор Северо-Западного института управления — филиала Российской академии народного
хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации, председатель совета (Москва);
Крастиньш А. В. — почетный доктор Северо-Западного института управления — филиала Российской
академии народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации,
доктор экономических наук, профессор, директор Института международных экономических связей
и таможни Рижского технического университета (Латвия);
Лезеан Э. — PhD, доктор философии по политическим наукам (Франция);
Хань Лихуа — профессор, директор Института Конфуция при Российском гуманитарном университете
(Москва), профессор Института международной экономики Университета международного бизнеса
и экономики (Пекин, Китай);
Вольман Х. — PhD, доктор права, профессор (Германия)
РЕДАКЦИОННАЯ КОЛЛЕГИЯ
Косов Ю. В. — доктор философских наук, профессор (Санкт-Петербург), (Надеюсь правильно)
Доба від початку великих географічних відкриттів до середини XVII ст. стала часом, коли в Європі розгорнувся технічний прогрес — з'явилася велика кількість різноманітних винаходів і технічних удосконалень. Європейці вже не запозичували винаходів, зроблених арабами, китайцями та індійцями, як було раніше, а самі робили відкриття, значно випереджаючи інші народи.
Одним із головних напрямків наукового пошуку європейців було вдосконалення джерел енергії та двигунів. Ясна річ, що головний “двигун” давніх часів — мускульна сила людини — залишався, і ніщо не могло його заступити. Саме людина обертала гончарне коло, пускала в рух різноманітні верстати. Проте людський розум, не відмовляючись від цього “двигуна”, зумів удосконалити інші механізми.
Було вдосконалено колесо, що приводило в рух водяний млин. Його діаметр сягав десятків метрів. Завдяки цьому на млинах у другій половині XVII ст. стали виробляти 37 кг борошна на годину (у ХІІ ст. виробляли 17 кг).Відчутні зміни стались у гірничодобувній справі. Видобуток вугілля і руди, з якої отримували залізо, мідь, срібло, належали до найдавніших занять. У XVI—XVII ст. у гірничодобувному виробництві вже використовували помпи для відкачування з шахт води, транспортери для підняття руди на поверхню, створювали в шахтах системи вентиляції. На міднорудних промислах Словаччини у XVI ст. вперше для доставки руди до місця переробки використовували вагонетки; їх тягли по дерев'яних рейках коні. Через деякий час цей винахід застосовували і в англійських кам'яновугільних копальнях. Згодом, в епоху парових двигунів, цю ідею використали для створення залізниці, замінивши дерев'яні рейки металевими. Заміна ручної праці кінською або механічною тягою дозволила значно збільшити продуктивність праці гірників.
У XVI—XVII ст. європейці вдосконалили існуючі технології плавлення металів. Зростання попиту на вироби з металу завдяки розпочатому освоєнню Нового Світу стимулювало пошук в збільшення їх виробництва, який розвивався у двох напрямках. По-перше, вдосконалили процес плавки і конструкцію плавильних печей. Наприкінці XІV ст. у країнах Європи почали використовувати доменну піч. Завдяки вдосконаленню процесу плавки навчилися отримувати чавун і високоякісну сталь. По-друге, розширили виробництво кам'яного вугілля, яке мало більшу температуру горіння порівняно з торфом і деревним вугіллям. Намагання здійснити заміну деревного вугілля кам'яним було пов'язано також із стрімким зменшенням у XVI ст. лісових масивів. Вперше за свою історію людина побачила, як унаслідок її діяльності стали зникати природні ресурси. Це спонукало міські власті розпочати регулювання використання лісів. Для потреб металургії відводилися окремі ділянки лісів, робилися нові посадки дерев, проте це не вирішувало проблеми.
ЖУРНАЛА
РЕДАКЦИОННЫЙ СОВЕТ
Шамахов В. А. — директор Северо-Западного института управления — филиала Российской академии
народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации, доктор
экономических наук, действительный государственный советник Российской Федерации 1-го класса
(Санкт-Петербург) — председатель совета, главный редактор;
Елисеева И. И. — доктор экономических наук, профессор, член-корреспондент Российской академии
наук, заслуженный деятель науки Российской Федерации (Санкт-Петербург);
Еремеев С. Г. — доктор экономических наук, профессор, декан факультета политологии СПбГУ, сопредседатель Российского общества политологов (Санкт-Петербург);
Сморгунов Л. В. — доктор философских наук, профессор (Санкт-Петербург);
Субетто А. И. — доктор философских наук, доктор экономических наук, профессор, заслуженный
деятель науки Российской Федерации, президент Ноосферной общественной академии наук, вицепрезидент Санкт-Петербургского отделения Академии проблем качества, член Президиума Петровской академии наук и искусств (Санкт-Петербург);
Комаровский В. С. — доктор философских наук, профессор, председатель Совета Учебно-методического объединения кафедр политологического профиля РАНХиГС и региональных академий государственной службы (Москва);
Макаров В. Л. — доктор физико-математических наук, профессор, академик Российской академии наук,
директор Центрального экономико-математического института РАН (Москва)
МЕЖДУНАРОДНЫЙ РЕДАКЦИОННЫЙ СОВЕТ
Квинт В. Л. — доктор экономических наук, профессор, иностранный член Российской академии наук,
почетный доктор Северо-Западного института управления — филиала Российской академии народного
хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации, председатель совета (Москва);
Крастиньш А. В. — почетный доктор Северо-Западного института управления — филиала Российской
академии народного хозяйства и государственной службы при Президенте Российской Федерации,
доктор экономических наук, профессор, директор Института международных экономических связей
и таможни Рижского технического университета (Латвия);
Лезеан Э. — PhD, доктор философии по политическим наукам (Франция);
Хань Лихуа — профессор, директор Института Конфуция при Российском гуманитарном университете
(Москва), профессор Института международной экономики Университета международного бизнеса
и экономики (Пекин, Китай);
Вольман Х. — PhD, доктор права, профессор (Германия)
РЕДАКЦИОННАЯ КОЛЛЕГИЯ
Косов Ю. В. — доктор философских наук, профессор (Санкт-Петербург), (Надеюсь правильно)
Доба від початку великих географічних відкриттів до середини XVII ст. стала часом, коли в Європі розгорнувся технічний прогрес — з'явилася велика кількість різноманітних винаходів і технічних удосконалень. Європейці вже не запозичували винаходів, зроблених арабами, китайцями та індійцями, як було раніше, а самі робили відкриття, значно випереджаючи інші народи.
Одним із головних напрямків наукового пошуку європейців було вдосконалення джерел енергії та двигунів. Ясна річ, що головний “двигун” давніх часів — мускульна сила людини — залишався, і ніщо не могло його заступити. Саме людина обертала гончарне коло, пускала в рух різноманітні верстати. Проте людський розум, не відмовляючись від цього “двигуна”, зумів удосконалити інші механізми.
Було вдосконалено колесо, що приводило в рух водяний млин. Його діаметр сягав десятків метрів. Завдяки цьому на млинах у другій половині XVII ст. стали виробляти 37 кг борошна на годину (у ХІІ ст. виробляли 17 кг).Відчутні зміни стались у гірничодобувній справі. Видобуток вугілля і руди, з якої отримували залізо, мідь, срібло, належали до найдавніших занять. У XVI—XVII ст. у гірничодобувному виробництві вже використовували помпи для відкачування з шахт води, транспортери для підняття руди на поверхню, створювали в шахтах системи вентиляції. На міднорудних промислах Словаччини у XVI ст. вперше для доставки руди до місця переробки використовували вагонетки; їх тягли по дерев'яних рейках коні. Через деякий час цей винахід застосовували і в англійських кам'яновугільних копальнях. Згодом, в епоху парових двигунів, цю ідею використали для створення залізниці, замінивши дерев'яні рейки металевими. Заміна ручної праці кінською або механічною тягою дозволила значно збільшити продуктивність праці гірників.
У XVI—XVII ст. європейці вдосконалили існуючі технології плавлення металів. Зростання попиту на вироби з металу завдяки розпочатому освоєнню Нового Світу стимулювало пошук в збільшення їх виробництва, який розвивався у двох напрямках. По-перше, вдосконалили процес плавки і конструкцію плавильних печей. Наприкінці XІV ст. у країнах Європи почали використовувати доменну піч. Завдяки вдосконаленню процесу плавки навчилися отримувати чавун і високоякісну сталь. По-друге, розширили виробництво кам'яного вугілля, яке мало більшу температуру горіння порівняно з торфом і деревним вугіллям. Намагання здійснити заміну деревного вугілля кам'яним було пов'язано також із стрімким зменшенням у XVI ст. лісових масивів. Вперше за свою історію людина побачила, як унаслідок її діяльності стали зникати природні ресурси. Це спонукало міські власті розпочати регулювання використання лісів. Для потреб металургії відводилися окремі ділянки лісів, робилися нові посадки дерев, проте це не вирішувало проблеми.